МИТНА ПОЛІТИКА І НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА

 

ПОД- СЕКЦИЯ 8. Международные экономические отношения.

Гевак З.В.

викладач

Чортківський інститут підприємництва і бізнесу

Тернопільського національного економічного університету

 

МИТНА ПОЛІТИКА І НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА


Митна політика нерозривно пов'язана з порядком переміщення товарів та транспортних засобів через державний кордон, оскільки вона, виходячи з конкретних цілей і завдань, що стоять перед нашою державою, визначає головні цілі і функції діяльності митних органів. До того ж, митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Серед таких проблем треба відзначити підтримання міжнародної безпеки, а саме контроль та боротьбу з незаконним переміщенням зброї, радіоактивних та токсичних речовин та так званих "критичних технологій", підтримання міжнародних економічних санкцій, підтримання екологічної безпеки та боротьбу з міжнародною злочинністю, в першу чергу з контрабандою наркотичних засобів [1,с.5].

Проблемою, яку розглядають багато авторів, є те, що нашим законодавцем при розробці нормативно – правових актів, які належать до сфери митного права, не було приділено достатньої уваги визначенню ролі та місця національних інтересів та питань забезпечення національної безпеки України у формуванні та проведенні в життя митної політики, хоча саме національні інтереси є тим наріжним каменем, на якому повинна будуватися державна політика. Національна безпека і національні інтереси є взаємопов'язаними проблемами і носять, у першу чергу, політичний характер, а вже потім, набувши конкретного суспільного і державно –політичного змісту і значення, знаходять свій формальний вираз у конкретних нормативно – правових актах різних органів публічної влади.

У загальному розумінні "національна безпека – це державна політика, скерована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; це стан, що забезпечує захи­щеність інтересів народу й держави, суспільства та кожного його члена".

У залежності від об'єктного складу (особи, суспільства або держави, що є об'єктом загрози) ми можемо класифікувати: міжнародну безпеку, національну безпеку (безпеку держави), особисту безпеку (безпеку конкретної особи) та суспільну безпеку (безпека невизнаного кола осіб). У залежності від сфери суспільних відносин, що є об'єктом загрози, ми можемо виділити: військову, економічну, політичну, екологічну, санітарно – епідеміологічну, культурну, інформаційну, технологічну, ядерну, пожежну, безпеку дорожнього, залізничного та повітряного руху, безпеку мореплавства та деякі інші види безпеки.

Конкретний зміст національної безпеки має діалектичну природу і визначається характером наявної чи можливої загрози чи загроз, тим самим актуалізуючи певні її складові: військові, екологічні, політичні тощо. Проблема національної безпеки конкретної держави носить індивідуальний характер і напряму залежить на тільки від теперішнього геополітичного становища країни але й від історичних, політичних та правових аспектів виникнення та розвитку країни протягом усього її існування (особливо це характерно для "молодих", таких як Україна, країн). Подібні аспекти включають у себе характер та зміст основної національної ідеї, наявність історичних загроз та супротивників у вигляді сусідніх країн. Для прикладу можна навести Францію, частина ядерних сил стримування якої була націлена на територію Федеративної Республіки Німеччини, що вважалася однією з найбільш вірогідних супротивників до початку 90–х pp., і це, не дивлячись на те, що з середини 50–х pp. обидві країни були членами НАТО, Європейського Економічного Союзу і не мали територіальних претензій.

У цілому, політика національної безпеки держави спрямована на зменшення та уникнення наявних та можливих загроз нормальному розвиткові держави у відповідності до її цілей і є частиною національних інтересів держави. Характеризуючи поняття національних інтересів, необхідно усвідомлювати, що інтерес взагалі – це "об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети". Ми маємо можливість визначити таку структуру інтересу: конкретні об'єктивні умови існування суб'єкту цього інтересу, суб'єктивна система цінностей, яка обумовлює конкретні завдання та необхідність їх досягнення і, нарешті, конкретна ціль (завдання) що стоїть перед суб'єктом. Таким чином, у той час, як зміст національної безпеки виражається в стані захищеності держави, її громадян та їх життєво важливих інтересів від різного роду загроз, поняття національних інтересів якраз і відбиває зміст головних цінностей, цілей і прагнень суспільства і держави на конкретно – історичному етапі розвитку. Національні інтереси можна визначити як "інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави, як компроміс у поєднані запитів кожної людини і суспільства в цілому".

Державна політика завжди виражає і представляє певний спільний інтерес, і митна політика як складова її частина є виключенням. У формуванні митної політики виражаються інтереси держави та суспільства в цілому (національні інтереси) та інтереси окремих фізичних та юридичних осіб (наприклад, при проведенні антидемпінгових справ по заявах суб'єктів господарської діяльності).

Категорія національних інтересів носить системний характер в тому розумінні, що з одного боку вона є основою для визначення цілей і напрямків державної політики та діяльності органів публічної влади і політичної системи в цілому, а з іншого – в тому, що сам зміст національних інтересів формується в процесі розвитку держави і суспільства під впливом зовнішніх і внутрішніх об'єктивних факторів, у формуванні змісту національних інтересів приймають участь всі інститути держави, суспільства, окремі громадяни. Подібна ситуація вимагає комплексного підходу до формування національних інтересів та характеризує його як досить складний процес, оскільки при визначенні єдиної загальнонаціональної системи потреб (інтересів) необхідне врахування інтересів і потреб різних за характером суб'єктів (держави в цілому, її органів та інститутів, суспільства, суспільних індивідів). Згаданий комплексний підхід та досягнення консенсусу щодо визначення конкретних національних інтересів передбачає урахування багатьох політико – правових, економічних, історичних, моральних факторів. Основою національних інтересів, як вже говорилося вище, є триєдина система, що включає в себе національну ідею, головні цілі та прагнення (потреби) суспільства. Нормативно – правовий вираз подібних цілей і прагнень ми можемо знайти в Конституції України, яка в даному випадку виступатиме в якості суспільного договору. У преамбулі Конституції зокрема сказано, що Верховна Рада України приймає цю Конституцію – Основний Закон України, "від імені Українського народу, громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями". Цю заяву ми можемо розглядати як визначення головних державних і суспільних цінностей, які також знайшли своє закріплення в інших правових нормах Основного Закону як, наприклад, до базових національних цінностей ми можемо віднести збереження суверенітету та незалежності, демократичний розвиток, соціальну спрямованість держави, додержання , принципу верховенства права (ст. ст. 1 та 8 Конституції") і забезпечення унітарного державного устрою, цілісності та недоторканості державної території (ст. 2 Конституції") республіканської форми правління та принципу розподілу влад (ст. ст. 5 та 6 Конституції), захист людини, її життя і здоров'я честі і гідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності (ст. 3 Конституції). Додержання подібних базових принципів при визначенні головних національних інтересів та напрямів державної політики є конче необхідним саме для молодої держави, якою є Україна, оскільки вона ще не має сталої політичної та правової системи, яка мала б забезпечити стабільність та спадкоємність її розвитку.

Література:

1.  Ківалов С., Кормич Б. Митна справа та національна безпека / С.Ківалов, Б. Кормич // Митна справа.–2009.–№4. с.3–16.

2. Політологія / За редакцією О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка - Київ: . Академія, 1998.

3.  Постанова Верховної Ради України "Про концепцію (основи державної політики) національної безпеки України" від 16 січня 1997 p. № 3/97-ВР // Голос України. -1997. - 4 лютого.