ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО ПЕРЕКЛАДУ

 

 ПОД- СЕКЦИЯ 8.  Перевод.

Домитрович С.Г., студентка

Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

 

ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО ПЕРЕКЛАДУ


Як відомо, процес перекладу – це не проста заміна одиниць однієї мови одиницями іншої мови. Навпаки, це складний процес з досить великою низкою труднощів, які необхідно долати перекладачеві.

Мета роботи – визначення особливостей наукового перекладу – обумовило окреслення конкретних завдань: а) відбір певного матеріалу, за допомогою якого можливо проаналізувати характерні особливості наукового перекладу; б) систематизація знайденої інформації; в) аналіз характерних особливостей оформлення наукового перекладу; г) аналіз особливостей перекладу; д) на підставі здійсненого дослідження зробити висновки.

Серед багатьох проблем, які вивчає сучасне мовознавство, важливе місце посідає вивчення лінгвістичних аспектів міжмовної мовленнєвої діяльності, яку називають “перекладом” чи “перекладацькою діяльністю”. З самого початку переклад виконував найважливішу соціальну функцію, надаючи можливість міжмовному спілкуванню людей.

Безмежне різноманіття сучасного світу передається за допомогою засобів інформації через відчуття та інтерпретацію величезної кількості учасників міжнародного інформаційного процесу – журналістів, коментаторів, телеоператорів, тощо. Через це значення перекладацької діяльності постійно зростає, але разом з цим виникають різноманітні перекладацькі проблеми. Загострення мовних проблем диктує пошук нових рішень. Якщо раніше перекладацька діяльність розглядалась тільки у зв’язку з перекладом художньої літератури, то сьогодні все більш важливе місце, як за обсягом, так і за соціальним значенням, посідають переклади текстів спеціального характеру – ділові листи, інформаційні, науково-технічні та рекламні тексти. Мета праці перекладача – точно і цілісно передати засобами іншої мови зміст оригіналу, зберігаючи при цьому його стилістичні та емоційні особливості, а також відтінки авторського стилю. Під “цілісністю” перекладу треба розуміти єдність форми і змісту на новій мовній основі. Слід зауважити, що критерієм точності перекладу є тотожність інформації, що повідомляється на різних мовах, а цілісним (адекватним або повноцінним) визнають лише такий переклад, що передає цю інформацію рівноцінними засобами. Тобто переклад має передавати не тільки те, що виражено оригіналом, але й передавати це так, як це виражено в оригіналі. Таким чином, основним предметом уваги в теорії перекладу й, зокрема, у нашому дослідженні, є співвідношення між оригіналом та перекладом, а також різноманітність тих форм, за яких вони набувають повної змістової ідентичності.

Перед початком роботи перекладач за допомогою аналізу повинен установити, з яким видом тексту він матиме справу. Належність оригіналу до особливого функціонального стилю може впливати на характер перекладацького процесу й вимагати від перекладача застосування особливих методів і прийомів.

У своїй роботі ми хотіли б розкрити сутність наукового перекладу та його значення в повсякденному житті.

При перекладі наукових текстів треба пам’ятати, що вони відрізняються від розмовної мови та мови художньої літератури – лексично, граматично та стилістично.

Переклад наукового тексту дещо відрізняється за формою, мовними засобами, а також яскраво вираженою комунікативною направленістю. У процесі перекладу таких текстів, перекладачеві доводиться вирішувати як суто мовні, лінгвістичні проблеми, зумовлені розбіжностями у семантичній структурі й особливостями використання двох мов у процесі комунікації, так і проблеми соціолінгвістичної адаптації тексту.

Сьогодні переклад наукових текстів став не тільки необхідним, а й повсякденним явищем життя світового співтовариства. При цьому знання теоретичних основ процесу є не тільки обов'язковою умовою, а й гарантією якості перекладу.

Для того, щоб переклад наукового тексту був правильним, перекладачеві слід мати хоча б поверхові знання про ті терміни, які зустрічаються під час перекладу, тому що загальна характеристика текстів науково-технічного характеру полягає в тому, що вони насичені спеціальними термінами та фразеологією. Під час роботи з науковим текстом перекладач повинен ураховувати мовленнєві звички носіїв мови перекладу, не порушуючи звичайного сприйняття документу чи тексту. Такі тексти насичені не особовими формами дієслова, прикметниками, формами пасивного стану, дієприкметниковими зворотами, особовими займенниками першої особи однини, а також іншими граматичними конструкціями, які можуть обтяжувати розуміння тексту і ставлять перед перекладачем додаткові завдання. Переклад наукової літератури – це та сфера перекладацької діяльності, у якій професійне виконання роботи можливе лише висококваліфікованими спеціалістами, які досконало обізнані у сфері і специфічній термінології перекладу. Тому  майбутньому фахівцеві необхідно  досконало володіти мовою, він має бути впевненим у тому, що говорить, щоб довести свій професіоналізм.

Як зазначав Я.І. Рецкер, під час роботи з науковим текстом перекладач повинен ураховувати мовленнєві звички носіїв мови перекладу, не порушуючи звичайного сприйняття документу чи тексту. Розбіжності лінгво-етничного характеру між носіями іноземної мови та мови перекладу можуть носити як культурно-історичний, так і актуально-подійний характер [2].

Лексичною ознакою наукової літератури є насиченість текстів кліше – стереотипних слів і фраз, які включають ідіоми, стійкі вислови, стереотипи мови, набір готових фраз. Наукові тексти характеризуються тим, що знання предмету перекладу у таких текстах більш важливе, ніж знання мови і це, перш за все, стосується спеціальної термінології. Як терміни можуть використовуватись і ті слова, які вживаються виключно в межах певного стилю, так і спеціальні значення загальнонародних слів. Крім того, однією з основних стилістичних рис наукового тексту є те, що матеріал у ньому подається чітко та точно, при майже повній відсутності тих виразних елементів, які надають мові емоційної насиченості, а головний акцент робиться на логічній подачі матеріалу. У ньому порівнюються не лише різні мови, а й відповідні культури зі світоглядними, соціальними та поведінковими особливостями. Тому при перекладі треба мати на увазі, що те, що досить зрозуміло носієві мови, може викликати нерозуміння в одержувача тексту перекладу. Для досягнення адекватного комунікативного ефекту перекладач має враховувати, що співрозмовники є носіями різних культур. Через розбіжності у світогляді, початкових знаннях, уявленнях і поведінкових нормах їх сприйняття одного й того самого тексту може бути не однаковим. А якщо зміст вихідного й кінцевого текстів сприймається по-різному, то переклад, як двомовний комунікативний акт, не досяг своєї мети. Для досягнення адекватності нерідко буває необхідно адаптувати як змістовну частину тексту, так і її форму, що часто має компромісний характер. Лексика і граматика також тісно пов’язані із жанрово-стилістичними собливостями, зокрема: 1) частотністю вживання в текстах певних слів, які притаманні тій чи іншій галузі; 2) застосування певних граматичних форм; 3) вживання тих чи інших граматичних структур. Для подолання цих труднощів перекладачеві слід навчитися ідентифікувати подібні проблеми в науковому тексті. Крім того, потрібно формувати навички для подолання різноманітних стилістичних труднощів перекладу із урахуванням норм української мови та жанрових норм культури мови оригіналу. Перекладачеві потрібно не лише знати, а також вміти застосовувати адекватні способи та прийоми перекладу тих елементів наукового тексту, що визивають найбільші труднощі.

Отже, можна зробити висновок, що для здійснення повноцінного адекватного перекладу перекладач повинен добре знати предмет перекладу, досконало володіти мовою оригіналу та його лексико-граматичними особливостями у співвідношенні з рідною мовою; використовувати знання з теорії перекладу та прийоми техніки перекладу; а також залучувати фонові знання під час роботи з текстами.

Список використаних джерел

1.Вихристюк Л.С. Вступ до перекладознавства: Навчальний посібник. – Алчевськ: ДГМІ, 2001. – 175 с.

2. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. (Наше наследие), – 2007, – 95 c.Я.И.

3.Чередниченко О. Мова і переклад // Теорія і практика перекладу. — К., 1991. – Вип. 17. – с.18-26.