Пізнання цілісної психіки у взаємозв’язках свідомого і несвідомого

 

ПОД- СЕКЦИЯ 3. Общая психология. 

Усатенко О. М.

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри психології Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет»

(м. Ялта), АР Крим Україна

 

Пізнання цілісної психіки у взаємозв’язках свідомого і несвідомого


Основою дослідження психічного є уявлення про наявність внутрішніх закономірностей психіки. Специфіка реальності психічного полягає у цілісності сфер свідомого і несвідомого при всій їх автономії і суперечливій єдності. Пізнання «взаємозв’язків свідомого і несвідомого психічного – основа основ власне психології як науки» [4, с. 753]. Глибинне пізнання психічного передбачає розкриття функційних особливостей несвідомого й інструментальних аспектів об’єктивування взаємозв’язків між вказаними сферами. Розв’язання заявленої проблеми потребує формування методологічних засад глибинного пізнання психіки, які реалізує глибинна психокорекція.

Психокорекція це галузь практичної психології, яка зорієнтована на цілісне і системне пізнання цілісної психіки з метою її гармонізації. Глибинна корекція в дослідженні розглядається в якості групової форми реалізації методу активного соціально-психологічного навчання (АСПН), розробленого академіком НАПН України Т.С. Яценко [2; 3], який базується на психодинамічній теорії, що асимілює психоаналітичні здобутки (З. Фрейд, К. Юнг та ін.).

Розкриємо взаємозв’язки між категоріями «методологія», «метод» та «теорія». Згідно філософського енциклопедичного словника методологією є «система принципів та способів організації і побудови теоретичної та практичної діяльності, а також учіння про цю систему» [1, с. 364]. Методологія від представлення у практичних формах роботи пройшла шлях до раціонального пізнання і орієнтації на систему соціально орієнтованих правил, нормативів пізнання, що співвідносяться з властивостями і законами дійсності. Сказане набуває специфіки в ракурсі глибинного пізнання, яке має справу з суб’єктивною реальністю, витоки якої знаходяться в несвідомій сфері. В даному контексті для нас важливим є той факт, що методологія стає предметом специфічної рефлексії та потребує філософського осмислення принципів організації пізнавальної діяльності в умовах цілісного пізнання психічного. Заявлений ракурс глибинного пізнання потребує уваги до ролі мови як засобу діалогічної взаємодії з респондентом, що «оживлює» матеріалізовані способи пізнання психічного.

Дослідження асимілює позицію Сократа, який на перший план висунув діалектичну природу мислення та необхідність спільного добування істини. Перехід від розмитих уявлень до диференційованих і чітких є загальною магістральною лінією діагностико-корекційного процесу за методом АСПН. Формат глибинного пізнання асимілює діалектичний підхід (Платон) слідування за «об’єктивною логікою предмету пізнання», в даному випадку феноменом психічного. Дослідження передбачає уточнення категорії «організуючі форми пізнання», розкриття їх діалектики через поняття «архетип». Особливе значення надається емпіричному почуттєвому як мисленевому так і предметно-реальному. Разом з тим дослідження не дублює позицію Локка, який прагнув розробити такі способи мислення, які сприяли б побудові строго емпіричної науки, яка б ґрунтувалася на чуттєвому досвіді. Передбачається виявлення закономірностей у феноменології спонтанного невимушеного поведінкового матеріалу суб’єкта, а не ведення постулатів і аксіом в процес пізнання, що призвело б до викривлення природних законів.

Дослідження асимілює певні постулати діалектичної філософії Гегеля, який їй надавав статусу всезагального методу пізнання. Дослідження ґрунтується на діалектичному принципі у пізнанні взаємозв’язків між психічними явищами, суперечностей та специфіки мисленевого їх сприйняття. Звертає увагу в даному ракурсі принцип Гегеля про взаємопереходи від абстрактного до конкретного, від загального до часткового, що дозволяє пізнати предмет дослідження в його іманентних характеристиках. Шлях від загального до часткового поглиблює та розширює можливості принципу додатковості у цілісному пізнанні психіки у взаємозв’язках свідомого і несвідомого.

Не обходимо увагою діалектичний метод, базовий для марксистської філософії, який у процесі розвитку набув корінних перетворень: із методу аналізу форм знання (безвідносно до реальності і законів її розвитку) – він став методом орієнтованим на повне і змістовне дослідження цього розвитку. Діалектично-матеріалістична методологія дозволяє адекватно зрозуміти відношення між теорією та методом, а також роль практики в пізнанні, що є вкрай важливим при цілісному пізнанні психічного. Таким чином, марксистська методологія дозволила дати філософське обґрунтування способам і прийомам організації всього розмаїття видів людської діяльності у відповідності з вимогами адекватності об’єкту пізнання.

Акцентуємо увагу на проблемі вибору методів найбільш адекватних досліджуваним і перетворюваним об’єктам, що відповідає цілям дослідження психіки у взаємозв’язках свідомого і несвідомого. Філософський рівень розуміння методології передбачає упередження поглядів на неї як на жорстку і однозначну систему норм, «рецептів» та формальних прийомів в якості загальної системи регуляторів пізнання, що відповідає принципам психодинамічної теорії, яка розробляється Т.С. Яценко. Методологія передбачає інтегративний ракурс поєднання зусиль спеціалістів різного профілю, що перетворює психічне на «комплексний об’єкт пізнання». В дослідженні реалізується поєднання сучасних поглядів з галузі хімії (І. Пригожин), квантової фізики (Ф. Капра), кібернетики (Н. Вінер), системного підходу (Л. фон Берталанфі, Г.Саймон) та вчення про несвідоме (З. Фрейд, К.-Г. Юнг), зокрема психоаналітичного підходу. Адекватність методів пізнання психічного включає їх наближеність до законів, орієнтованих на його феноменологію, з природністю законів яким вона підкорена. Необхідним у процесі глибинного пізнання є врахування функціональних відмінностей сфери свідомого і несвідомого, їх автономії при всіх взаємозалежностях.

Методологія від теорії пізнання відрізняється своїм змістовим ракурсом, що ставить акцент на методах і шляхах досягнення істинного знання в єдності з його практичною результативністю (доцільністю), що відповідає завданням глибинної психокорекції за методом АСПН. Методологічні знання розрізняють за їх змістовими та формальними показниками. Дане дослідження виконується в ракурсі змістово-методологічних параметрів. Орієнтація методології глибинного пізнання психічного упереджує розвиток невиправданих тенденцій психології до універсалізації основних її позицій, що могло б порушити пізнання психіки в її цілісності (свідоме і несвідоме).

Домінує у сучасних підходах уявлення про свідоме як предмет дослідження психології, що піддається спостереженню й кількісному аналізу. Не відрізняється прогресивністю інший підхід, при якому несвідоме досліджується подібно свідомому, без аналізу взаємозв’язків між вказаними сферами. Солідаризуємося з психологами Міжнародного конгресу у Тбілісі (1978 р.) роботи яких переконливо засвідчують, що ні загальна теорія свідомого а ні загальна теорія несвідомого не можуть бути повними, якщо їх дослідження не враховує систему взаємовідносин одного з одним, що засвідчує величезний вплив психоаналітичної парадигми З. Фрейда. В контексті поставлених проблем виявлення взаємозв’язків свідомого і несвідомого З. Фрейд зробив неоціненний внесок, який, знімає критичні зауваження на його адресу, а саме зауваження щодо пріоритетності несвідомого над свідомим. Його практика, як і методологія, засвідчують про не меншу «повагу» до свідомого. Адже З. Фрейд вибудовував власну теорію не лише на сновидіннях, обмовках і жартах, а перш за все на вільних асоціаціях, які особа представляла свідомо. Більше того, саме цей метод є «візитівкою» ортодоксального психоаналізу.

Опрацювання вільних асоціацій в їх системній упорядкованості (асоціативні взаємозв’язки) зорієнтоване на свідоме їх осмислення і прийняття, в ракурсі спільного з респондентом пошуку першопричин неврозу. Тому психодинамічна парадигма фактично першою може бути віднесена до інтегративних теорій, націлених на гармонізацію сфер свідомого і несвідомого, як і тих, що своїм змістом (і практикою) доводять, що психологічні негаразди (психічні хвороби) породжуються порушенням взаємозв’язків між сферами свідомого і несвідомого.

В основу єдиної теорії свідомого і несвідомого представниками наукової школи Д. М. Узнадзе покладено поняття про психологічну установку, як категорію, що лежить в основі свідомого і несвідомого психічного. Однак, такий підхід ігнорує той факт, що категорія несвідомого є ширшою ніж поняття психологічної установки, тому зведення пізнання несвідомого до теорії установки суттєво обмежує пізнання суперечностей та єдності категорій свідомого і несвідомого. Особливої значимості набуває позиція А. Е. Шерозії, який дотримуючись системного підходу, зробив спробу побудувати метатеорію психології в основі якої лежить психологія і свідомого і несвідомого. Факт антагонізму між свідомим і несвідомим (З. Фрейд) він доповнює ідеєю їх синергізму, зберігаючи провідну роль свідомого: «не принцип антагонізму є вихідним для розуміння синергії свідомого і несвідомого психічного, а навпаки, сама ця синергія, як вихідний принцип є відправною базою для розуміння антагонізму цих чинників» [5, с.19]. На його думку, внутрішні суперечності між свідомим і несвідомим не знімаються у поведінці, тому вони доступні зовнішньому спостереженню.

В завдання глибинного пізнання входить розкриття причин порушення взаємозв’язків між свідомим і несвідомим, їх розузгодженість на глибинному рівні, що обумовлює особистісні проблеми суб’єкта. Розузгодженість сфер психіки маскується психологічними захистами в їх базальних та ситуативних (периферійних) виявах. Дослідження передбачає реалізацію глибинно-психологічного підходу до пізнання психіки суб’єкта адекватними психодинаміці психіки методами, що ґрунтуються на єдності психодіагностики та корекції.

Вищеокреслені проблеми потребують як методологічного так і практичного їх розв’язання, що дозволить внести уточнення в методологію пізнання психічного, сприятиме розробці адекватних методів вияву взаємозв’язків між сферами свідомого і несвідомого як і окреслення перспектив їх гармонізації.

Література

  1. Философский энциклопедический словарь. – М. : Советская энциклопедия, 1983. – 840 с.

2. Яценко Т. С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: навч. посіб. / Т. С. Яценко – К.: Вища школа, 2006. – 382 с.

3. Яценко Т. С. Теорія і практика групової психокорекції: активне соціально-психологічне навчання: навч. посіб. / Т. С. Яценко. – К. : Вища шк., 2004. – 679 с.

  1. Шерозия А. Е. Диалектика, принципы дополнительности / А. Е. Шерозия / Бессознательное [В 4-х т.] / [под ред. Ф. В. Бассина, А. С. Прангишвили, А. Е. Шерозия]. – Тбилиси : Мецниереба, 1978. – Т. 3. – С. 751 – 788.
  2. Шерозия А. Е. Психика. Сознание, бессознательное: к обобщенной теории психологии / А. Е. Шерозия. – Тбилиси : Мецниереба, 1979. – 171 с.