ЖІНОЧИЙ РУХ В УКРАЇНІ ( 2 ПОЛОВИНА XVIII – ПОЧАТОК ХІХ СТОЛІТТЯ)

 

ПОД- СЕКЦИЯ 4. История Украины.

Гузь Н. Г.

Студентка історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

ЖІНОЧИЙ РУХ В УКРАЇНІ

( 2 ПОЛОВИНА XVIII –  ПОЧАТОК ХІХ СТОЛІТТЯ)

 

Останнім часом історики почали вивчати джерела виникнення тих груп, які раніше не входили в рамки вивчення минулого. Зокрема, серед них можна знайти жінок. Щоб ґрунтовно дослідити розвиток жіночого руху в Україні, необхідно, перш за все, розглянути це питання крізь призму історії і визначити, яке місце посідали на той час жінки в суспільстві.

Для українського суспільства громадські організації становили більшу і важливішу роль, ніж державні установи. Державні апарати, які керували долею українського народу, не завжди прихильно і з належною повагою ставились до суспільних проблем, і майже ніколи не давали підтримки у вирішенні нагальних[ 1, c.56 ]. Українській громаді часто доводилось самотужки вирішувати свої проблеми та негаразди.

Поява жіночого руху безпосередньо пов`язана з відміною панщини, коли жінки фактично не відігравали великої ролі [2, c. 32 ].

У 1848 році  - пам`ятному році скасування панщини на західних землях України, році Весни Народів, році , коли в США право людини вже було кодифіковане, але не поширене на всі верстви населення, - жінки виступили із декларацією прав людини, що включала б і їх права, почали займатись організацією клубів, гуртків, які б боролись за їх емансипацію, за визволення, за поширення існуючих прав [ 3, c. 18 ].

Для українського суспільства важливим є питання взаємозв`язку між фемінізмом і націоналізмом, тобто між боротьбою за національні права та за рівноправність. Обидва поняття мають майже однакову мету, вони є досить чітко окреслені  наукою та їх прихильників дуже часто засуджують в обмеженості та егоїзмі. Проте прибічники фемінізму та націоналізму не співпрацюють між собою. Найбільш інтригуючим питанням розвитку руху було те,  що самі жінки не визнавали себе феміністками. Вони пояснювали це тим, що жіночі організації, які вони створювали,  сприяли створенню курсів та програм, які б допомагали їм пристосуватись до модерного часу[ 4, c. 11 ]. Стосовно проявів фемінізму, то на той час в Україні існувало твердження про те, що між Галичиною та так званою Великою Україною існує розбіжність у вихованні світогляду жінок [ 5, c. 48 ]. Галичанки, нібито, були консервативними і перебували під впливом середньокласового міщанства, а от на території Великої України жіночих організацій не існувало, оскільки не було ніякої дискримінації серед української громади. Але насправді українські жінки, незалежно від території і від суспільного класу  в період від 1884 року і до сучасності, створювали і створюють свої організації, які виконують фактично тотожні функції [ 5, c. 51 ]. Досить часто траплялось таке, що організації здійснювали свою діяльність, не знаючи про діяльність інших , як виконували те ж саме завдання. Водночас з цим, велика кількість жінок, не залежно від національної ознаки, співпрацювали між собою. Так, відомо про співпрацю єврейок і українок у Лубнах та Катеринославі. Жінки Полтави висунули вимоги національних прав у Росії ще 1905 року, а українки Харкова брали участь у міжнародному жіночому з`їзді в Берліні ще 1903 року. Учасниці не зберігали документальних даних про свою працю, також без великого ентузіазму вони писали свої спогади [ 7, c. 22 ].

Жінки в Україні боролись за середню освіту, вищу  і за школи для селян. Діяльність жіноцтва була також спрямована на створення товаристського клубу в Києві, засновницями якого  були Аделаїда Плетор, Софія Рутковська, Надія Довнар-Запольська. Остаточний дозвіл на діяльність клубу був наданий 1905 року [ 7, c. 125 ].

В останні роки існування Російської імперії прослідковується пожвавлення суспільного життя по всіх містах. Не виняток і жіноцтво, зокрема київське, яке вплинуло на існування Жіночої громади. Сприяло її створенню рішення Старої громади про участь у її засіданнях лише чоловіків. До Жіночої громади ввійшла сестра Лесі Українки Ісидора Косач, Марія Грінченко, Марія Матюшенко, Любов Шульгіна, Євгенія Кричевська, Марія Лівацька. Громада об`єднувала жінок, які прагнули поширювати українську національну свідомість і культуру. Про діяльність громади знала не велика кількість населення.

Більш відомою організацією було Товариство оборони жінок - всеімперська організація, яка мала багато філій,  була членом інтернаціонального товариство з центром у Лондоні. Основним завданням організації було допомогти бідним жінкам, убезпечити їх від проституції [ 8, c. 48 ].

Існував також Союз рівноправності жінок, який поєднував переважно політично свідомих ліберально налаштованих жінок. Перший з`їзд цієї організації відбувся 6 - 9 травня 1905 року [ 9, c. 24 ]. Діяльність Союзу рівноправності жінок відзначається співпрацею між жінками різних національностей. Так, литовки та українки вживали ті самі фрази, висуваючи ті ж самі домагання автономії та національних прав. Вони всі стверджували про потребу «визволення нашої батьківщини». Найбільшою поразкою Союзу рівноправності жінок була опозиція ліберальних партій до діяльності жінок.

Кожна епоха вносила свою специфіку у ставленні до жінки, формувала необхідний образ. Український народ, як і кожен інший, має своїх героїнь, оповитих легендами. Вони відображають його долю, вічні прагнення до волі та  досягнення справжнього щастя.

Історія свідчить, що роль і статус жінки в суспільному житті України були досить високими. Інколи українки слугували прикладом усьому світові як мудрі державні діячки та войовниці. Це стало джерелом до невичерпної боротьби за права та належне місце у суспільному житті [ 10, c. 28 ].

Поява на початку 30-х років в Росії романів Жорж Санд посилило інтерес до жіночих тем. Вплив романів був надзвичайно великим і, навіть період 1830-1850 рр. називали двадцятиріччям “жоржсандизму”. В її романах проповідувалися ідеї звільнення суспільства від забобонів, захист людських прав жінок з вимогою зрівняння прав чоловіків і жінок в коханні, шлюбі, сім`ї. Жіночий літературний стан розвивав тему долі , нерівної боротьби, яку вела талановита жінка із забобонами суспільства, деспотизмом сім`ї, запропонувавши образи шляхетних, піднесених жіночих натур в романах Олени Ганг “Напрасный дар” (1842), “Суд света” (1840), “Теофания Аббиаджио” (1840), Марії Жукової  “Провинциалка” (1837), “Две сестры” (1843), “Эпизод из жизни деревенской дамы” (1847). Жіноча література в цей період переживала свій розквіт [ 11, c.182 ].

Великий вплив на розвиток українського жіночого руху мала творчість матері Лесі Українки, Ольги Драгоманової - Косач (Олена Пчілка) (1849-1930). Вона заохочувала до співпраці українців Російської і Австрійської імперій. Пчілка називала російську політику в Україні політикою вирівнювання. Російський уряд так сильно вірив в успіх русифікаторської політики, що дозволив збирати українські етнографічні матеріали. Ця діяльність дала поштовх літературному відродженню і поширенню демократичних ідей.

На розвиток  активності серед українок безпосередній вплив мали ідеї європейського руху жінок. Які потрапляли до України переважно у вигляді творів художнього характеру. В Європі жіночий рух починає складатися у середині ХІХ ст. Важливу роль у цьому процесі відіграла праця відомого англійського філософа Джона Стюарта Мілля “Покірність жінки ”, що отримала назву “Біблії фемінізму ” [ 10, c. 18 ].

                За процесом пробудження жіноцтва стежив Іван Франко, який вважав: “коли вже жіноцтво підносить голову, то загальний процес духовного пробудження сягнув самого ядра українського народу” [ 12, c. 502 ].

 

 

Список використаної літератури:

1.  Пушкарева Н. Л. Русская Женина и современность: Два века изучения «женской темы» русской и зарубежной наукой 1800-2000. – М.: Ладомир, 2002. – С. 56.

2.  Юкина И. И. Женское движение в России: ценз пола и суфражизм // Гендерная реконструкция политических систем. – СПб: Алатейя, 2004. – С.32.

3. Попкова Л. Н. Влияние женского движения на изменение социально-правового статуса женщин США в ХІХ в. // Гендерная реконструкция политических систем . – СПб.: Алатейя, 2004. – С. 18.

4. Жіночі студії в Україні : Жінка в історії та сьогодні / За ред. Л. О. Смоляр – Одеса: ОКФА, 1999. – С. 11.

5. Книш І. З. Жінка вчора і сьогодні. Виб. Твори. – Вінніпег, 1958. – С. 48.

6. Жіночий політичний рух наприкінці ХІХ – поч..ХХ ст. // Жінки в світі політики. – 2000. – № 22. – С. 20-22.

7. Лукаш С. Ю. Проблеми  жіночого політичного руху наприкінці ХІХ-поч.ХХ ст. // Еволюція правового статусу жінок, історія і сучасність.  – Харків: Право, 2000. – С. 125.

8. Смоляр Л. О. Жіночі громадські організації в системі громадянського суспільства // Тендерний аналіз українського суспільства. – К.: ПРОООН, 1999. – С. 24.

9. Юсип Д. І. Корона і вінок терновий: жінки в історії України.  – Івано-Франківськ: “Сіверсія” – “ Галичина”, 1998. – С. 28.             

10. Богачевська – Хом’як М. Д. Білим по білому: жінки в громадському житті України (1884-1939 рр.)  – К.: Либідь, 1995. – С. 44-45.

11. Стайтс Р. Женское освободительное движение в России.Феминизм, нигилизм, большевизм, 1860-1930 гг. – М.: Наука, 2004. – С. 182.

 12. Франко І. Я. З останніх десятиліть ХІХ віку // І.Я Франко. Твори: У 50 томах. –  К.: Наукова Думка, 1976. ––  Т. 41. – С. 502