Етичні аспекти трансплантації: постановка проблеми

 

Цивільне право (Гражданское право)

 Пташник І.Р.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, аспірант

Етичні аспекти трансплантації: постановка проблеми


В кінці XX на початку XXI століття трансплантологія стала галуззю медицини, яка сконцентрувала в собі найновіші досягнення хірургії, анестезіології, реаніматології, імунології, фармакології та інших медико - біологічних наук.  Пересадка органів як метод лікування тяжкохворих пацієнтів має велике соціальне значення, так як дозволяє не тільки продовжити життя, але й забезпечити більш високий та якісний його рівень. Але разом з тим немає такої ж області в медицині, де так яскраво сфокусувались проблеми етичного порядку, як в трансплантології.

Метою даного дослідження є окреслення найважливіших етико-моральних проблем трансплантації органів. У процесі роботи чітко окреслено найбільш основні етичні проблеми трансплантації органів, коротко охарактеризовано кожну з даних проблем, дано власне бачення вирішення даних проблем.

Проблеми, з якими стикається трансплантація, активно досліджувались такими вченими-юристами як  М.Авдеєєвим, М.Гореликом, О.Красиковим, В.Суховерхим, Л.Красавчиковою, М. Мелеїною. Однією з найбільш суперечливих проблем, які породжує трансплантація, є етичні питання її здійснення. Про етику трансплантації сьогодні говорять не завжди в доброзичливій формі. Вирішальне слово тут повинно бути за лікарями-професіоналами, які керуються в своїй діяльності професійною етикою, правила якої прості й зрозумілі. Згідно з першим правилом фахової етики допомогти хворому – реципієнту необхідно обов’язково, але тільки не за рахунок здоров’я донора клітин або органу.  Друге правило дозволяє трансплантацію тільки в тому випадку, якщо терапевтичний ефект перевищує всі небажані побічні ефекти.

В трансплантації існує ряд етично – правових проблем, які умовно можна згрупувати в наступні категорії: проблеми донора – реципієнта, проблеми, пов’язані з ключовими етапами трансплантації – констатацією смерті людини, забір органів або тканини людини, розподіл органів або тканин між реципієнтами, комерціалізація трансплантації. Розглянемо детальніше кожну з даних категорій.

Відбір органів для трансплантації.  Пересадка органів від живого донора пов’язана з серйозним ризиком для останнього. По-перше, це ризик, пов'язаний з проведенням самої хірургічної операції , яка для будь-якого пацієнта є значною психофізіологічною травмою. По-друге, позбувшись одного з парних органів або частини непарного органу, донор стає в більшій степені вразливим до несприятливих зовнішніх впливів, що має своїми наслідками розвиток різних форм патології [1, C.42-47].

З етичної точки зору донорство повинно бути добровільною, свідомо здійснюваною та безкорисною (альтруїстичною) жертвою.  Добровільність можлива при відсутності примушування до донорства, що спирається на родову, фінансову, адміністративну або іншу залежність (пряму або через посередництво третіх осіб). Альтруїзм розуміє під собою виключення комерційної угоди, тобто купівлі-продажу, у відносинах між донором та реципієнтом. Усвідомленість жертви повинна бути заснована на повноті інформації, яка надається лікарем про можливий ризик у відносинах стану здоров’я і соціального благополуччя потенційного донора, а також  про шанси на успіх для передбачуваного реципієнта [2, C.298-299].

На сьогодні у всіх країнах світу прийнята практика пересадки органів і тканин від живого донора тільки особам, які знаходяться в родинному зв’язку з донором. Але і при близько родинних пересадках можуть виникати моральні проблеми. При пересадці органів і тканин важливе значення має правило інформованої згоди.

Іншою проблемою, яка може виникнути при отриманні згоди на донорство, є небезпека  у відношенні того, чи дійсно при цьому забезпечується добровільність. У вітчизняній охороні здоров’я інформація про пацієнтів традиційно передається членам сім’ї. Тому існує ймовірність відкритого сімейного тиску і навіть примушування у відношенні потенційного донора. У зв’язку з цим можна вважати виправданою практику тих трансплантологічних центрів, в яких будь-яка інформація про потенційного донора (або реципієнта) передається навіть родичам тільки з його прямої згоди [2, C. 300].         Комерціалізація трансплантації. Загальновідомим є той факт, що купівля-продаж органів заборонена і міжнародним, і українським законодавством. Дане положення знайшло своє закріплення в ст. 18 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» укладання угод,  що передбачають купівлю-продаж  органів  або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється [3].  Тенденція до комерціалізації має свої об’єктивні причини. По-перше це дефіцит органів для трансплантації, який змушує хворих шукати неординарні джерела отримання донорських органів. По-друге, зубожіння більшої частини населення, що може підштовхувати людей до пошуку заробітку навіть шляхом продажу власних органів[2, C.301]. Щоб уникнути негативних наслідків, суспільство зобов’язане піти або шляхом легалізації  торгівлі органами від живих донорів (що недопустимо), або розробити комплекс заходів, які здатні: 1) ефективно контролювати заборону комерціалізації; 2) послабити тиск об’єктивних факторів шляхом покращення фінансування програм по трансплантації, створення національної системи заготовки  і розприділення трупних органів для пересадки; 3) посилити механізми соціального захисту населення [2, C.302].

Проблеми констатації смерті мозку. Історичними критеріями смерті особи вважалась відсутність самостійної діяльності двох систем організму: дихальної та серцевої. Сьогодні до традиційних, історичних критеріїв добавився ще один – «смерть мозку». Для появи критерію «смерть мозку» існувало декілька передумов.

Професор І.В. Сілуянова констатує, що формування поняття «смерті мозку» відбувається під впливом цілей і завдань трансплантології. [4, C.162]. П.Д. Тищенко відзначає, що введення нового критерію обумовлено як необхідністю зробити можливим зупинку безглуздого лікування пацієнтів зі «смертю мозку», так і появою медичних, юридичних і моральних основ забору органів, які використовуються при трансплантації [2,C.280]. 

  Умовами етично бездоганного встановлення діагнозу смерті мозку є дотримання трьох умов або етичних принципів: принципу єдиного підходу, принципу колегіальності і принципу організаційної та фінансової незалежності бригад, які беруть участь у трансплантації. Принцип єдиного підходу полягає в дотриманні однакового підходу до визначення «смерті мозку»  незалежно від того, чи буде в результаті проведено забір органів для трансплантації. Принцип колегіальності полягає в обов’язковій участі декількох лікарів в діагностиці «смерті мозку». Мінімально допустима кількість лікарів – три спеціалісти. Даний принцип дозволяє значно зменшити ризик передчасної діагностики і можливість зловживань [5, C. 49]. Наступний принцип  - принцип організаційної і фінансової незалежності бригад. У відповідності до даного принципу повинно бути три бригади, кожна з яких займається своїми функціями. Перша – тільки констатує «смерть мозку», друга – проводить забір органів, третя бригада здійснює саму пересадку органів. Фінансування даних бригад здійснюється паралельними потоками, які ніколи не перетинаються.

Розподіл органів та тканин для проведення трансплантації. У відповідності з прийнятими міжнародними стандартами головним критерієм, який впливає на рішення лікаря, є ступінь імунологічної сумісності пари донор – реципієнт. У відповідності до даного критерію орган дають не тому, в кого вище чи нижче соціальний статус, не тому у кого більший або менший дохід, а тому кому він більше підходить по імунологічним показникам. Даний підхід є аналогічний до того, як здійснюється переливання крові. Імунологічні та біологічні дані особи, яка потребує пересадки органу заносяться в базу даних, яка носить назву «лист очікування». З іншої сторони існує база донорських органів і їх імунологічних показників. При появі донорського органу  його біологічні показники порівнюють з біологічними показниками органів з «листа очікування». Орган віддають тій особі, з параметрами якої він співпав як найточніше. Даний принцип розприділення є найбільш справедливим, оскільки він сприяє зниженню ймовірності відторгнення трансплантата. 

Наступним критерієм є ступінь тяжкості стану реципієнта. Даний критерій застосовується в тому випадку, коли орган підходить декільком реципієнтам. Орган віддають тому пацієнту, який знаходиться в більш тяжкому стані. На цьому, зазвичай, розподіл завершується. Але існує ще третій критерій, який повинен враховуватись лікарем при розподілі органів. Він застосовується в тому випадку, коли двом реципієнтам орган практично однаково підходить, і вони обоє знаходяться в критичному стані. В даному випадку рішення приймається на основі принципу тривалості знаходження реципієнта в «листі очікування». Перевагу надають тому, хто раніше став в «лист очікування».

 Окрім трьох названих критеріїв, береться до уваги відстань, точніше віддаленість реципієнта від місця знаходження донорського органу. Справа в тому, що час між вилученими органами та їх пересадкою строго обмежений.

Таким чином основними критеріями роз приділення донорських органів по мірі їх значущості: перший – ступінь імунологічної сумісності пари донор – реципієнт, другий – ступінь тяжкості стану здоров’я реципієнта і третій – черговість в «листі очікування».

Визначення проблем проведення ксенотрансплантації. Як відомо ксенотрансплантація – це пересадка органів тварин людині. Сьогодні у зв’язку з існуючим дефіцитом донорських органів є думка, що органи тварин можуть слугувати альтернативою дефіцитним органам людини. Але не зважаючи на  експерименти і дослідження по ксентрансплантації, органи тварин для пересадки людині не використовують з двох причин: перша – це імунне відторгнення органів тварини організмом людини, друга – ризик перенесення інфекцій від тварин людині.

Проблему відторгнення органу тварини на сьогоднішній день неможливо подолати. Другою причиною, як вже зазначалось, є ризик перенесення інфекцій від тварин людині, у зв’язку з чим у останньої немає природніх механізмів захисту для боротьби з такими інфекціями.  Наслідком використання технології ксенотрансплантації може стати виникнення «штучностворених» пандемій, до яких вже сьогодні вчені відносять пандемію СНІД. Сьогодні вже з’явилось визначення поняття як «ксенозооноз», що означає захворювання, що виникає в результаті пересадки органу тварини людині. В Європі накладено мораторій на декілька років на проведення ксенотрансплантації [6, C. 17].

Крім того існують побоювання і відносно загрози ідентичності людини, якій пересаджується орган тварини.

Коло моральних та етичних питань трансплантації залишається таким же актуальним та невирішеним до кінця, як і в часи її зародження. Чи варто продовжувати тривалість життя однієї людини за рахунок погіршення стану здоров’я та скорочення тривалості життя іншої? Прагматизм у медицині призвів до того, що людину ототожнюють як товар, який можна споживати, використовуючи частини її організму. Саме тому на сьогодні важливим є вирішення біоетичних проблем не тільки через призму медико-соціальної доцільності та технологічної спроможності, але в етико-філософському вимірі.

 

Література:

  1. Розенталь Р.Л. Этические проблемы при трансплантации органов от живых доноров// Вестник трансплантации и искусственных органов – 2000, №1 с. 42-47.
  2. Тищенко П.Д. Моральные проблемы трансплантации / В кн. «Введение в биоэтику» под ред. Б.Г. Юдина// Москва - «Прогресс -традиция»   1998, с. 294-317
  3. Закон України «Про трансплантацію орагнів та інших анатомічних матеріалів людині» http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1007-14
    1. Силуянова И. В. Биоэтика в России: ценности и законы. М., 2001. –c.162
    2. Стеценко С. Г. Регламентация донорства как фактор регулирования трансплантации//Медицинское право и этика, -2000, -№ 2, стр. 44-53.
    3. Мироненко А. Каннибализм в конце ХХ века. Трансплантология: этика, мораль, право / Врачебная газета. № 11, ноябрь, 2000, с. 16-17.