Розробка мікропроцесорної системи управління та контролю дистанційним приладом в радіочастотному діапазоні 433мГц

 

Савін В. В.

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького

Науковий керівник: Дідук В. А.

 

Розробка мікропроцесорної системи управління та контролю дистанційним приладом  в радіочастотному діапазоні 433мГц


В наш час стрімко йде модернізація  всіх сфер життя, а саме переведення на мікропроцесорне керування пристроями, машинами та іншим устаткуванням в різних галузях промисловості, науки, техніки та побуті.

Дистанційне управління і контроль є найпоширенішими методами управління автоматикою, які широко використаються у всіх галузях промисловості при автоматизації технологічних процесів виробництва

Для дистанційного контролю стану об'єкта використовуються два види інформаційних ка­налів: повітряний і кабельний. Останній реалі­зується у вигляді електричних або волоконно-оптичних ліній зв'язку. Вони мають високу завадо захищеність, але і високу вартість. Крім того, виникає жорсткий зв'язок між пристроєм знімання інформації (датчиком) і віддаленим приймачем інформації, що у ряді застосовувань (наприклад, у разі рухливого об'єкту інформа­ції) є суттєвим недоліком. Цей недолік відсутній у повітряних каналах зв'язку. При цьому, найбільш широке використання отримали ра­діочастотні датчики (РЧД), що являють собою різні комбінації первинних вимірювальних пе­ретворювачів (ПВП) і схем генерації електро­магнітних хвиль, які використовують різні види модуляції і діапазони частот. У зв'язку з таким різноманіттям, актуальна проблема формулювання вимог до радіочас­тотних датчиків, які можна покласти в основу прийняття оптимальних рішень.

Актуальність розробленого пристрою полягає в тому, що отримана система дистанційного контролю розкриває новий спосіб роботи дистанційного приладу, а саме з використанням мікропроцесорної техніки, що є дуже перспективно в наш час, адже використання такого підходу в промисловості, науці та побуті дозволить полегшити контроль за різним устаткуванням.

Метою роботи є підвищення ефективності роботи існуючих систем дистанційного управління, які можуть керувати роботою виконавчих механізмів та інших промислових і побутових пристроїв за заданою програмою.

 У результаті виконання роботи розроблено зразок апаратної реалізації  мікропроцесорної системи управління та контролю дистанційним приладом в радіочастотному діапазоні 433 МГц для вмикання/вимикання виконавчих механізмів та інших пристроїв по заданій програмі зі зручним інтерфейсом та простим керуванням, яке знайде широке використання в різних сферах промисловості науки, техніки та побуті.

Пристрій дистанційного управління являє собою комплект із чотирьох кнопкового передавача зробленого у вигляді брелока, і приймача, у вигляді плати розміром 40х15 мм, що має логічні виходи. Кожен вихід приймача керується відповідною кнопкою на пульті передавача при цьому на виході приймача формується рівень логічної одиниці.

Передача команд здійснюється по радіоканалу на частоті 433 МГц широтно-імпульсної модуляції. Кожен пульт і приймач має свій персональний (прошитий) код, тому будь-які збіги між комплектами виключені.

Блок-схема розробленого пристрою зображена на рис.1.

 

 

Рис.1 Блок-схема пристрою

Подальше удосконалення промислового устаткування контролю пов’язано насамперед  з  новими  розробками  програмного  забезпечення  мікропроцесорних  та  інших  цифрових засобів автоматичного контролю, сигналізації, захисту.

В результаті комплексного дослідження та аналізу процесу керування промислових систем за допомогою мікропроцесорної системи, вдосконалено  порядок  роботи  і  режими  технологічного  обладнання  вже існуючих систем. Все це дозволило ефективно керувати всіма технологічними агрегатами, що створює сприятливі умови для підвищення ефективності і економічності технологічного процесу.

 

Список використаної літератури

 

  1. Балашов Е.П., Микропроцессоры и микропроцессорные схемы. [Текст]/ Е.П. Балашов, Д.В. Пузанков – М.: Радио и связь, 1981. – 328 с.
  2. Перцов С. В., Усилители радиочастоты.[Текст]/

        С. В.Перцов, К. А. Щуцкой – М.: Енергия, 1969. – 269 с.