АКМЕОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ЯК ПІДҐРУНТЯ ПОБУДОВИ МОДЕЛІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ВИКЛАДАЧІВ ТЕХНІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

 

 

Рогуліна М. Р.

асистент кафедри педагогіки

та методики професійного навчання

Української інженерно-педагогічної академії

 

АКМЕОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ЯК ПІДҐРУНТЯ ПОБУДОВИ МОДЕЛІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ВИКЛАДАЧІВ ТЕХНІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

 

Стрімкість розвитку освіти й науки у країні вимагає за необхідне відповідність професіоналізму викладачів вимогам сьогодення, в тому числі викладачів технічних дисциплін. Забезпечення цього є можливим за досконалої організації процесу підвищення кваліфікації викладачів, основою для якої слугує модель, побудована на засадах відповідних наукових підходів. Їх вибір обумовлений контингентом викладачів, їх особистісними потребами та професійною спрямованістю.

Особистісна активність педагога щодо підвищення власного рівня кваліфікації, потреба у творчому підході до вирішення професійних ситуації у навчальних закладах вимагає виділення у якості однієї з підстав, на яких базується модель процесу підвищення кваліфікації, – акмеологічного підходу. Його поява пов’язана з психологічними особливостями особистості, такими як – прагнення найвищих вершин у відповідній сфері діяльності, досягнення відповідного ступеня професіоналізму.

Як зазначено у [1] професіоналізм формується протягом декількох років через перехід до найвищого п’ятого рівня. Характерними для цього рівня діями є розробка авторської програми навчання та вибір відповідних методів та засобів навчання [2]. Автором вказується, що процес підвищення кваліфікації корелюється з рівнями професіоналізму:

– другий рівень – передбачає адаптацію теоретичного знання слухачів практичним вимогам;

– третій рівень – передбачає формування активної позиції слухача відносно практико орієнтованих дій у конкретному навчальному закладі (відповідно до його потреб);

– четвертий рівень – рівень активного інформаційного пошуку для удосконалення власного стилю діяльності;

– п’ятий рівень – рівень самостійного пошуку.

Формування дій першого рівня відбувається під час базової професійної підготовки. Реалізація наступних рівнів відбувається безпосередньо на різних етапах підвищення кваліфікації викладачів технічних дисциплін:

– другий рівень відповідає першому етапу формуванню груп за різним ознаками, такими як педагогічний стаж, кваліфікаційна категорія характер базової освіти (педагогічна, інженерна, інженерно-педагогічна) й формуванню відносно них загальної програми;

– третій рівень реалізується при формуванні варіативної частини змісту, при урахуванні специфіки різних технічних, особливостей виконання функціональних операцій робітниками, за допомогою різного за типом інструментарію, угруповуючи дії відповідно їх використання;

– реалізація четвертого рівня відбувається при самостійному вирішенні практико орієнтованих завдань, спрямованих на підвищення рівня вмінь;

– п’ятий рівень реалізується в межах виконання кваліфікаційної роботи, так як саме в межах виконання конкретного завдання викладачем обирається й формується не тільки зміст, але й відповідні способи навчання.

Адже їх застосування дозволяє:

– визначити умови, що сприяють мобілізації всіх можливостей викладача (проявляється у змінах суджень, вчинках, конкретних діях);

– окреслити результат діяльності, до якого мають прагнуть викладачі. Причому цей результат не є ефемерним – на його визначення впливають стан розвитку науки, рівень організації навчального закладу, особистісні потреби викладачів.

Показники професіоналізму [1, 2, 3] виражаються через результативність та процесуальність. Причому вираженість цих показників може бути різною в залежності від загальної мети особистості відносно рівня професіоналізму. Отже, потреба постійного удосконалення власної педагогічної діяльності, яка виражається через чіткість, спрямованість та відповідну результативність у діях вказує на обов’язковість використання ідей професійної акмеології при побудові моделі процесу підвищення кваліфікації викладачів технічних дисциплін [4].

Необхідність звернення до акмеології пов’язана з тим, що саме ця наука досліджує процес досягнення певних рівнів у професійній діяльності через особистісні показники тих, хто навчається. Адже у колі курсів підвищення кваліфікації особистість сформованого викладача з власними настановами й упередженнями. Мотиви й шляхи досягнення вершин майстерності не є однаковими й не можна назвати традиційними. Традиційне розуміється як перехід від узагальненого рівня до конкретного. Необхідність слідувати необхідним вимогам потребує від викладача пошуку шляхів їх досягнення. Таким чином при формуванні моделі необхідно враховувати це на її різних етапах:

– при відборі і комплектації груп слухачів, з урахуванням не тільки цільового компоненту кожного, але й з урахуванням психологічних установок. Розходження психологічних установок слухачів не дозволить створити сприятливу та збалансовану атмосферу в підгрупах, що в підсумку негативно позначиться на рівні співробітництва між викладачами курсів підвищення кваліфікації та слухачами, і між окремими слухачами в процесі навчання;

– при формуванні змістовної частини програми. Прагнення кожного викладача і особистісні потреби є різними відносно рівня сформованості професійних умінь. Різниця між сукупністю професійних об’єктів, їх кількістю, рівнем їх складності й необхідним рівнем їх вивчення обумовлюють ознаки змісту програми підвищення кваліфікації, яка має складатися з двох частин – інваріантної та варіативної. Їх вираження відбувається через набір питань варіативної частини програми, залежність їх кількості від рівня сформованості професійних умінь. Завдання, що мають комплексний характер відносяться до найвищого рівня складності, адже дозволяють прослідити вирішеність дій через всі види діяльності..

Застосування акмеологічного підходу пов’язано із змінами, що відбуваються з особистістю викладача, відносно особистісних мотивів та настанов та спрямованості діяльності викладачів технічних дисциплін.

 

Література

  1. Акмеология: учебник / [Абульханова К. А., Анисимов О. С., Асеев В. Г. и др.]; под общ. ред. А. А. Деркача; Международ. акмеол. ин-т. – М.: Изд-во РАГС, 2002. – 681 с.
  2. Бодалёв А. А. Вершина в развитии взрослого человека / Алексей Александрович Бодалёв. – М.: Флинта, Наука, 1998. – 276 с.
  3. Кузьмина Н.В. (Головко-Гаршина) Предмет акмеологии / Нина Васильевна Кузьмина (Головко-Гаршина). – СПб.: Политехника, 2002. – 189 с.
  4. Петрухин В. В. Акмеология как условие повышения качества образования [Электронный ресурс] / В. В. Петрухин //  Фестиваль педагогических идей «Открытый урок» – Режим доступа: http://festival.1september.ru/articles/532318/