ФОРМУВАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ МЕРЕЖІ В АКАДЕМІЧНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ (20-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

 

 

Чорнодід Л.В.

Доцент, кандидат історичних наук,

Криворізький національний університет

 

ФОРМУВАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ МЕРЕЖІ В АКАДЕМІЧНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ (20-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

 

   Формування науково-дослідної  мережі в Україні відбувалося поступово. Спочатку вона була  надто розпорошеною  і слабо вираженою за формою. В силу цього радянський український уряд, визначаючи свої завдання в галузі наукової роботи зазначав, що він

« ставить своїм завданням планомірну  організацію науково-дослідної роботи» [3,c.157].

      Організація наукових установ в республіці не була пов’язана з руйнуванням організаційних принципів, які склалися раніше, особливо успішно використовувалися ті форми, що склалися в дорадянський період і фактично були перенесені з минулого.

     Першим кроком у науковому будівництві стало збереження установи централізованого характеру, де б були представлені всі наукові галузі. Таким вимогам відповідала форма академії, організаційне оформлення якої відбулося за часів гетьманського уряду П. Скоропадського. Важливою умовою розвитку науки в новій ситуації  фундатори  УАН вважали участь держави в організації науково-дослідної роботи. Не керівництво і не управління, а створення умов для наукової діяльності.

     Спочатку структура Академії була представлена відділами: історико-філологічних,соціально-економічних та фізико-математичних наук. У складі цих відділів Академія мала 3 інститути (будівельної механіки, інститут демографії, інститут української мови) та 26 кафедр[2,c.7].

      Основною одиницею наукової роботи в республіці стали науково-дослідні кафедри. Вони створювалися шляхом об’єднання навколо видатного вченого, засновника наукового напряму, спеціалістів, які займалися тільки дослідницькою діяльністю. Спочатку кафедри розміщувалися при вузах та університетах, в таких містах як: Київ, Харків, Одеса, Катеринослав. Тут у свій час працювали  видатні вчені: В.А.Стеклов, А.М. Ляпунов, М.В. Остроградський, П.А.Тутковський та ін., що створили свої наукові школи та набагато років вперед визначили напрями розвитку науки не тільки в Україні, а й  у світі.

    Крім кафедр та інститутів наукові дослідження проводилися у різних комісіях, секціях, кабінетах, дослідницьких станціях, ботанічних садах, обсерваторіях. Деякі історики, зокрема Г.М.Шевчук, зазначають, що формування кафедр у Києві та Одесі відбулося до 1922 року[5,c.309]. Однак можна сказати, що даний процес мав своє продовження і в наступні роки, до тих пір, поки ця форма організації наукової справи не була витіснена більш досконалішою. Свідоцтвом цього є дані про формування науково-дослідницьких кафедр в основних наукових центрах України  за 1923,1024 та 1925 роки [6, c.29,107].

     Важливою умовою життєдіяльності Академії наук було створення  власної мережі науково-дослідних установ. У пояснювальній записці до Декрету РНК УРСР про передачу Китаєво-Голосіївської дачі в розпорядження Української Академії наук від 1919 року зазначалося, що « при ВУАН повинна розгорнутися ціла мережа різних інститутів, лабораторій, наукових комітетів, постійних комісій». В Уставі Академії такого типу установ було визначено 40[7,c.148]. На це була спрямована реформа науки 1921 року, в процесі якої передбачалося створення мережі науково-дослідних установ, у якій Академії наук  належало місце головного підприємства. 

     Будучи вищим науково-дослідним закладом України  Академія знаходилася у безпосередньому підпорядкуванні Наркомосвіти України для якої формування науково-дослідної мережі стало однією з важливих функцій [4,c.64]. Було поставлено завдання створення «такої організації науково-дослідних установ, яка б увібрала в себе  максимум наукових сил республіки, спланована державою своєчасно вирішувала б ті наукові проблеми, які б виникали у процесі соціалістичного будівництва»[8,c.17]. В подальшому керівництво науково-дослідними кафедрами було передано  до створеного при Наркомосвіті – Управління наукою[8,c.27]. Водночас РНК УРСР прийняв кілька постанов про поліпшення матеріально-технічної бази Академії, декретував її статус найвищої наукової установи республіки, перейменував у «Всеукраїнську Академію наук»(ВУАН).

    Створення широкої мережі науково-дослідних установ дозволило з часом відділити науково-дослідну роботу від педагогічної [1].Так у звіті Наукового Комітету за 1921-1923 рр.  зазначалося, що « створення кафедр немов би над вузами і без прямого їх організаційного зв’язку з ними, зовсім не має на увазі відірвати викладання у вищій школі від  наукової основи, але, навпаки , виходе з більш високої ніж раніше оцінки, того, що слід називати самостійною  науковою роботою у повному розумінні цього слова»[3,c.301].

   У період 20-х - початку 30-х років науково-дослідні кафедри затвердилися, як основна форма організації науково-дослідної роботи в Україні. В перспективі, в подальшому, на їх базі повинні були сформуватися наукові школи на чолі з провідним вченим, які б мали свої плани наукової роботи, достатню кількість співробітників, розвинуту аспірантуру та мали б сучасне наукове обладнання [10,c.94].

    Мережа науково-дослідних кафедр з часом зросла і у 1925 р. їх нараховувалося – 85( проти  77 у 1923 р.) [11,c.107].

 

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Баланин В. Научно-исследовательская работа на Украине и перспективы её развития. // Культура і побут. - 1925, 21червня
  2. История Украинской Академии наук.- К.,1967.
  3. Культурне будівництво в Українській РСР. – К.,1959.- Т.І.
  4. Проект Устава Украинской Академии наук (постановление общего собрания ВУАН 6 апреля 1925г.) // Вісті ВУАН.- 1928.- №1.
  5. Шевчук Г.М. Культурне будівництво на Україні у 1921-1922 рр. - К.,1963.
  6. ЦДАВО України.-Ф.156.- оп.6.- спр.600.
  7. ЦДАВО України. – Ф.2.-оп.1.- спр.35.
  8. ЦДАВО України. - Ф.166.- оп.6.- спр.45.
  9.  ЦДАВО України. -Ф.166.- оп.6.- спр.665.

10.ЦДАВО України -Ф.166.- оп.5.- спр.375.