АНТИВОЄННА ПРОЗА ЯК ХУДОЖНЄ ЯВИЩЕ

 

 

 

 

Горбач О.В.

 студентка, Севастопольський міський гуманітарний університет

АНТИВОЄННА ПРОЗА ЯК ХУДОЖНЄ ЯВИЩЕ

Кінець ХІХ століття викликає почуття, що епоха завершується, бо накопичилось багато змін у формах і способах людського буття. Це призводить до появи нових думок, світосприйняття кінця глибоко проникає в душі людей. У політиці сформувалися певні державні структури. Світ був розділений, сформувалися імперії (але було зрозуміло, що цей розподіл не зовсім справедливий). Змінюється й економічна система. Стають популярними зовсім інші принципи, відроджується ідеалізм, однак не об’єктивний (представниками якого були Гегель, Шлегель та Шеллінг), а суб’єктивний, який все вимірює особистістю. Цей новий суб’єктивний ідеалізм пройшов школу позитивізму, йому не властива діалектика (як у Ніцше). Філософи цієї концепції виходять з концепції ірраціонального пізнання буття.

Усе це закріплювало у свідомості людей переконання, що підходить кінець епохи, і це впливає на художню літературу та відображається в неї, визначає тематику та проблематику. У ХХ століття два початки: календарний 1901 рік та реальний серпень 1914 року (початок Першої світової війни). Війна стала рубежем, перешкодою, об яку зламалася решта ХІХ століття. Перше десятиріччя ХХ століття – це лише перехідний етап, поступове перетікання з однієї літератури в іншу.

Таке руйнівне явище, як війна не могло не спровокувати виникнення певного літературного напряму. Військова тематика була актуальною в період двох світових війн. Зокрема, значне місце в літературі ХХ століття займає антивоєнна проза, спрямована на возвеличення принципів гуманізму, людяності та заперечення жорстокості, вбивств, фашизму. Антивоєнна література – протест проти насильства і поневолення людей.

У політичному відношенні та ідеологічній орієнтації література Заходу була досить різноманітна і, як правило, відображала реалії життя. Письменники західних країн у своїй більшості вороже ставилися до фашизму, до будь-яких проявів насильства і спроб обмеження демократії. Творчість тих письменників, які обслуговували інтереси тоталітарних режимів, вони не сприймали.

У країнах з тоталітарним режимом література використовувалась для формування необхідної владі суспільної свідомості і контролю над нею. Вона перетворилася на інструмент пропаганди і засіб впливу на особистість. У західних демократичних країнах письменники мали більший простір для дій. Література на Заході була в значній мірі комерціалізована.

Існує суттєва різниця між обома війнами. Якщо Друга світова війна в найширшому термінологічному вираженні втілює боротьбу добра і зла, то учасники Першої світової воювали за те, щоби знайти сенс у пережитому, жертвами якого вони стали. Тому, прагнучи більше не повторювати подібного досвіду, ті події називали «війною, що завершує всі війни». Саме вона викликала до життя низку складних запитань: чому почалася ця війна? Хто має за неї відповісти? Хто в ній справжні переможці й переможені? Автори творів про Першу світову простежують універсальні її наслідки як для окремих особистостей, так і для суспільства в цілому [5, с. 51].

Антивоєнна література створювалася двома групами письменників: ті, які брали активну участь в бойових діях, і ті, хто по тим чи іншим причинам не бачив все на власні очі. Проте читаючи і аналізуючи твори, можна зрозуміти, що автори висвітлюють майже одні й ті самі проблеми, розв’язують схожі конфлікти, ідейна спрямованість має одну точку опори, а самі герої, як правило, звичайні люди, які порою самі не розуміють, навіщо вони знищують як своє, так і інше життя. Війна породила глибокий песимізм, як в екзистенційному плані, так і в онтологічному: цілком втрачається віра в доцільність життя, людського буття.

Перша світова війна (1914-1918) – перша війна, яка була названа світовою. Саме під час Першої світової війни відбувається справжній перехід людини  у ХХ століття, оскільки у попередні роки суспільство ще жило уявленнями та ідеалами ХІХ століття.

Перша світова війна, зруйнувавши достатньо стійкі соціальні й державні відносини ХІХ століття, примусила людину переглянути колишні цінності, шукати власне місце в новій реальності, бо цей світ перетворився на ворожий та агресивний. Результат переосмислення феномена сучасного життя проявив себе в тому плані, що більшість європейських письменників, особливо тих, які прийшли в літературу після Першої світової війни, скептично сприймали верховенство соціальної практики над духовним мікрокосмом людини.

Інтелігенція сприймала кризовий стан суспільства як занепад європейської цивілізації взагалі. Це породило песимізм та зневіру молодих авторів (О. Хакслі, Д. Лоуренс, А. Барбюс, Е. Хемігуей). Потужною естетичною системою, яка формувалася в першій половині століття, стає модернізм, який аналізував приватне життя людини, самоцінність його індивідуальної долі у процесі «моментів буття» (В. Вульф, М. Пруст, Т.С. Джойс, Ф. Кафка). З точки зору модерністів зовнішня реальність ворожа особистості – вона продукує трагізм її існування. Письменники вважали, що дослідження духовного початку – це повернення до першоджерел й знаходження істинного «Я», тому що людина спочатку розуміє себе в якості суб’єкта і вже потім створює суб’єктно-об’єктні відношення зі світом.

Друга світова війна (1939-1945) – це неприховане бажання Гітлера та його прибічників заволодіти світом. Ця війна – страшенний досвід зіткнення з фашизмом. Хоча зіткнення й завершилось перемогою над фашизмом, людство мало новий досвід переосмислення одвічного уявлення про гуманізм. Видозміна гуманізму пов’язана з тим, що в людства похитнулась віра в людину як первісно добре та розумне створіння: людина подається зміненою, яка може зректися й від розумного, гуманного.

Військова тема відобразила не лише осмислення чи, навпаки, переосмислення війни, а й зріст самосвідомості людини, прагнення вирватися з пут тоталітарної держави.

Тоталітарний режим, як німецький, так і радянський, не бере до уваги людину, він байдужий до її долі, прагнень та очікувань, він безжально карає «інакомислячих». Але для людини (для героя, іноді для автора) поняття Батьківщини, обов’язку перед нею, навіть при умові тоталітарного режиму, залишаються більш важливими.

Як вже зазначалося, дві світові війни дуже різняться між собою. Антивоєнна література також має певну диференціацію, але багатьом творам притаманні й однакові риси.

Проблеми, які висвітлює антивоєнна проза, – дружба, родинні взаємовідносини, кохання, життя і смерть, героїзм та зрада, війна та мир, гроші та влада, справедливість, людина і зброя, добро і зло, гуманізм і насильство, творення і руйнування та ін. Проблема «втраченого покоління» з’являється під час Першої світової війни, проте тематично її можна віднести і до Другої. Також треба зазначити, що в антивоєнній літературі Другої світової з’являється проблема фашизму, тоталітарного режиму.

Якщо аналізувати ідейну спрямованість антивоєнних творів, то тут автори намагаються висвітлити всю безглуздість воєн, вони вказують на необхідність моральної відповідальності людини перед собою і суспільством. Зображуючи людину на війні, автор співчуває їй, бо вона не може протистояти цій руйнівній силі. І все ж таки основна ідея – це ідея боротьби за мир.

Антимілітаристські твори безперечно пов’язані з військовою тематикою, тому пафос деяких творів героїчний. Поряд з героїчним піднесенням нерозривно йдуть сентиментальні нотки, бо неможливо уявити всі жахіття, смерть, втрату без драматичних епізодів, які примушують задуматись над сенсом життя, поведінкою людей, над справжньою людською втратою, яку неможливо поповнити.

Протистояння війні пройняте істинним антивоєнним пафосом усіх письменників світу, а саме – пошук коріння цього жахливого явища, і намагання сказати усім війнам, минулим і майбутнім, тверде «ні».

Мотив війни став одним із провідних у всьому художньому доробку антимілітаристської прози. Але також простежуються мотиви юнацьких ілюзій та їх втрати – й одночасно взаємної відповідальності поколінь. Без мотиву вірної дружби фронтових товаришів неможливо уявити літературу ХХ ст.

Герої творів – солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти – прості «служаки», виконавці чужої волі, які не знайшли в собі сили протистояти вбивчій силі війни, фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до смертельних злочинів. Письменники  не виправдовують своїх персонажів, а співчувають їм, як людям. Пошук себе у світі, самоусвідомлення та самоутвердження – ось через що доводиться проходити молодим людям, які відчули пекло війни. На думку авторів, «людина здатна розкритися повною мірою лише в критичних життєвих ситуаціях» [4, с. 36]. У прозі Першої світової війни герої – це юнаки, які не мають ні досвіду, ні знання життя, які йдуть під кулі заради інтересів імперіалістичної буржуазії. Вони стають фанатами шовіністичної та мілітаристської пропаганди, яка спрямована на ідеї «великої нації».

Після Другої світової війни в західноєвропейській літературі знову поширюється філософія екзистенціоналізму, а разом з нею і новий тип героя: людина, що зрікається своїх коренів, родини, суспільства, які її породили та оточують, для того, щоб знайти своє єство. Романісти ХХ століття часто надають перевагу образу самотньої людини, яка занурена у себе, яка ставить питання щодо сенсу свого буття та міркує щодо відповідальності за те, що було зроблено.

Під час війни, особливо у молодого покоління, з’являється глибоке розчарування в житті, в колишніх ідеалах: батьківщини, громадянстві, справедливості, обов’язку, героїзмі.

Герої антивоєнної прози проходять складний шлях духовної еволюції, постаючи перед труднощами долі, долаючи перешкоди та негаразди. У цих умовах вони починають усвідомлювати істину – непотрібність війни та цінність життя.

В українській літературі антивоєнна література репрезентована творам таких митців, як В. Стефаник, О. Кобилянська, О. Турянський, М. Черемшина, О. Маковей, О. Гончар, О. Довженко, І. Михайлюк та інші. Кожен з письменників має свою специфіку світосприйняття та описує події, спираючись на власний досвід.

Автори емоційно настроюють, спрямовують думку й естетично орієнтують масового читача, програмують його інтереси. Заголовки визначають поетику, процес моделювання в художньому творі і певний мінімум обов’язковості – ідейної, тематичної, сюжетної. Назви їхніх творів – це великі узагальнення, у яких автори лаконічно виражають ідейно-тематичну і формально-структурологічну сутність творів. І особливо в конкретному жанрі, де досліджуються глибинні пласти життя, адже в ньому порушуються проблеми загальнолюдського і загальнонаціонального звучання.

Письменникам вдалося передати трагедію українського народу у кровопролитних війнах, змусити людей замислитися над долею своєї гнаної, але ніким не скореної нації.

Загалом антивоєнна література ХХ століття торкається багатьох важливих життєвих питань, серед яких найголовніше – возвеличення поваги та любові до людини, тобто ідея гуманізації суспільства. Тому майже всі твори, які торкаються у той чи іншій мірі світових війн, мають на меті заклик до боротьби за мир.

 

Література:

  1. Беспалова Е.К. «Потерянное поколение» и война  / Беспалова Е.К., Синельникова Г.Д // Культура народов причерноморья. – 2008. – №144. – С. 100-102.
  2. Бондаренко А. Українська художня мова й західноєвропейська філософія ХХ століття в аспекті інтердискурсивності / Бондаренко А. // Вісник Черкаського університету. – 2009. – № 169. – С. 160-167.
  3. Градовський А. Особливості відображення подій другої світовоївійни у прозі Г. Белля й О. Довженка / Градовський А., Градовський В. // Вісник Черкаського університету. Науковий журнал: Серія «Філологічні науки». – № 168. – 2009. – С. 72-76.
  4. Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури XX століття: навч. посіб. / Г.Й. Давиденко, Г.М. Стрельчук , Н.І. Гринчак // 3-тє вид. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 488 с.
  5. Овчаренко Н. «Війна, що завершує всі війни»: Канадська історія в дискурсі антивоєнних романів Тімоті Фіндлі [Текст] / Н. Овчаренко // Слово і Час : Науково-теоретичний журнал. - 2009. - N9. - С. 49-60 .
  6. Кульчицький С. Перша світова війна: початок XX століття, що закінчилося… 1991 року [Електронний ресурс] / С.Кульчицький // Дзеркало тижня. – 2004. – № 32 (507) 14. – Режим доступу: http://www.dt.ua/3000/3150/47399/