ТЕХНОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ

 

 

Одинцова Я.В.
Кандидат філологічних наук, старший викладач
ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет»

 

ТЕХНОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ


Досягнення цілей виховання передбачає здійснення особливим чином організованої педагогічної діяльності, спрямованої на розвиток особистісної сфери виховуваних. Тривалий час ця проблема розроблялася в рамках відповідних методик. Однак в останні роки в педагогічній літературі все більше відображення знаходять розробки не стільки методичної боку виховного процесу, скільки технології його здійснення. Це значно розширює сферу наукових досліджень, надає педагогічної теорії прикладний характер.

Технологією зазвичай називають процес переробки вихідного матеріалу з метою отримання «на виході» продукту із заздалегідь заданими властивостями. В енциклопедичному словнику вона трактується як «сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або напівфабрикату, здійснюваних в процесі виробництва продукції» [1, с. 45]. Іншими словами, в технології знаходять відображення методи, застосовувані в процесі зміни вихідного продукту (наприклад, сировини) з метою надання йому необхідного вигляду і якості.

Разом з тим, що використовуються методи реалізуються в строго певній послідовності, що забезпечує досягнення головної мети технологічного процесу - отримання конкретної продукції. З урахуванням цього під технологією можна розуміти певну послідовність застосування методів в процесі перетворення вихідних матеріалів, що дозволяє отримати продукт з заданими параметрами. При цьому дуже важливе значення надається оцінці точності досягнення встановлених характеристик (форми, якості і т.д.) отриманого продукту [2, с. 78-80].

Всі розроблені і використовувані сьогодні людством технології можна розділити на два види: промислові та соціальні. Причому цей поділ не умовне, а принципове.

До промислових відносяться технології переробки природної сировини (нафта, руда, деревина тощо) або отриманих з нього напівфабрикатів (готовий метал, прокат, деталі, вузли і т.п.).

У соціальній же технології вихідним і кінцевим продуктом виступає людина, а основним змінам піддаються його фізичні, психічні або особистісні характеристики. Отже, соціальні технології більш складні з організації та проведення. Якщо промислові технології являють собою ланцюжки точно підібраних не допускають заміни або виключення промислових процесів, то соціальні технології - це спеціально організований комплекс використовуваних в різній послідовності і ступеня заходів, спрямованих на досягнення однієї мети [3, с. 123-126].

Викладені підходи до визначення особливостей соціальних технологій дозволяють перейти до розгляду їх сутності у вітчизняній педагогічній теорії і практиці. Більшістю педагогів педагогічна технологія розглядається як сукупність і послідовність реалізації педагогічних методів, прийомів і засобів, що дозволяють надати конкретному педагогічному явищу (об'єкту впливу) задані раніше властивості та якості [4, с. 144-148].

 Виховна технологія - сукупність форм, методів, прийомів і засобів відтворення теоретично обгрунтованого процесу виховання, що дозволяє досягати поставлені виховні цілі. При цьому вона спирається на відповідне наукове моделювання (проектування), при якому ці цілі задаються однозначно і зберігається можливість об'єктивних поетапних вимірювань і оцінки особистісних властивостей і якостей людини на конкретному етапі його розвитку [5, с. 46-47].

У науковій літературі моделювання виховної технології розглядається в двох аспектах: як метод дослідження об'єктів на їх моделях - аналогах певного фрагмента природної чи соціальної реальності, і як побудова і вивчення моделей реально існуючих і конструйованих предметів і явищ, наприклад, фізичних, хімічних, соціальних і т . д. Отже, застосування моделювання в розробці та реалізації виховних технологій дозволяє вивчати їх як цілісне педагогічне явище, так і його окремі елементи [6, с. 100-102].

Форма моделювання залежить від використовуваних моделей та сфери його застосування. У питанні про застосування моделювання в побудові (проектуванні) і дослідженні ефективності виховної технології можна говорити про специфічний підхід до побудови соціальних моделей, що отримав назву «педагогічне моделювання».

За характером моделей виділяють предметне і знакове (інформаційне) моделювання. Предметним називається моделювання, в ході якого дослідження ведеться на моделі, умовно відтворюючої певні функціональні характеристики об'єкта-оригіналу, наприклад, конкретну педагогічну ситуацію. При знаковому моделюванні моделями служать схеми, креслення, формули і т. п. При цьому основним методом такого моделювання є логічне моделювання. Внаслідок цього при формуванні та дослідженні моделі конкретної виховної технології можливе застосування як предметного, так і знакового моделювання [7, с. 56].

Можливість моделювання, тобто перенесення результатів, отриманих в ході теоретичного побудови та дослідження моделей, на оригінал, заснована на тому, що модель в певному сенсі відображає (відтворює) будь-які його сторони і передбачає наявність відповідних теорій або гіпотез, що вказують на межі допустимих при моделюванні спрощень. По характеру тієї сторони об'єкту, яка піддається моделюванню, розрізняють моделювання його структури та моделювання його поведінки (функціонування протікають в ньому процесів). Ця відмінність набуває чіткий сенс в педагогіці, де розмежування структури і функції структурних елементів виховної технології належить до числа фундаментальних принципів дослідження.

Разом з тим необхідно враховувати, що моделювання в виховної технології має два аспекти: моделювання змісту, який виховувані повинні засвоїти, та моделювання виховного взаємодії суб'єктів і об'єктів педагогічного процесу, без якого неможливе повноцінне виховання.

Викладені теоретичні основи застосування моделювання при розробці та реалізації виховних технологій дозволяють виділити в ньому кілька відносно самостійних, але взаємодіючих і взаємозалежних елементів (компонентів): суб'єкт-об'єктний, цільовий, змістовний, діяльнісний і результативний.

Суб'єктоб'єктний компонент визнається основним у моделі виховної технології. Під ним розуміється особа або група осіб, які здійснюють виховання, а також особа або група осіб, в інтересах яких організовується виховний взаємодію.

Спрямованість виховної технології в її моделі представляється цільовим компонентом, зміст якого формується на етапі визначення мети.

Змістовний компонент також виступає однією із складових частин виховної технології і відображає те, які особистісні якості повинні бути сформовані у виховуваних. Він обов'язково відповідає цільовим компоненту.

Дуже важливим в моделі виховної технології є діяльнісний компонент. В залежності від різних педагогічних ситуацій він включає певну систему форм, методів, прийомів і засобів виховного взаємодії.

Заключним компонентом моделі виховної технології виступає результативний компонент. Він характеризує ту чи іншу виховну технологію за ступенем досягнення поставлених цілей виховання [8, с. 112-117].

Між представленими компонентами моделі виховної технології існують різні види зв'язків. Прикладом лінійного зв'язку є те, що її цілі самим безпосереднім чином впливають на зміст виховання, а зміст, в свою чергу, на діяльнісний компонент. Зворотні зв'язки між компонентами означають, що, наприклад, недостатньо повне досягнення виховних результатів надає коригуючий вплив, як на цільовий, так і на діяльнісний і змістовний компоненти, викликаючи їх подальшу трансформацію.

Таким чином, розглянуті теоретичні положення технології виховання дозволяють представити її як цілісності педагогічне явище, спрямоване на досягнення головних цілей виховання. А також за допомогою моделювання вдається звести складні для практичного застосування елементи виховної технології до простих, невидимі до відчутних. А це, в свою чергу, дозволяє поглибити теоретичне розуміння взаємозв'язку і взаємозалежності різних компонентів виховної діяльності педагога.

Література.

  1. Чередниченко В. Трудные дети и трудные взрослые: Кн. для учителя. - М., 1991.
  2. Страчар Э. Система и методы руководства учебным процессом
    (пер. с чешского). - К.: Рад. школа, 1982. - 295 с.
  3. Соціальна педагогіка. Навчально-методичний посібник / За ред.
    А.Й.Капської. - К.: ІЗМН, 1998. - 220 с.
  4. Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття: Наук.-метод. зб. у 2-х ч. / Ред. рада: В.М.Доній (голова), Г.М.Несен (заст. голови), І.Г.Єрмаков (науковий редактор) та ін. — К., 1998. -Ч. 1. - 320 с; Ч. 2. - 520 с.
  5. Практикум по педагогике: Уч. пособ. для студентов пединститутов / З.И.Васильева, Т.К.Ахаян, Е.П.Белозерцев и др. - М., 1988. -144 с.
  6. Мартинюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія: Методичний посібник. - К.: ІСДО, 1995. - 160 с.
  7. Кухарев Н.В. Педагогическая теория и школьная практика. Экспериментально-дидактическое исследование на материале обуче­ния учителей мастерству формирования умственной самостояте­льности учащихся. - Минск, Изд. БГУ, 1978. - 296 с.
  8. Березняк Е.С. Руководство современной школой. - М., 1983. – 208 с.