УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ «ПРОСВІТИ» В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1919 – 1939 РР.)

 

ПОД- СЕКЦИЯ 4. История Украины.

Зуляк Іван Степанович

доктор історичних наук, професор,

завідувач кафедри стародавньої та середньовічної історії Тернопільського національного педагогічного

університету імені Володимира Гнатюка

 

УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ «ПРОСВІТИ»

В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1919 – 1939 РР.)

 

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю всебічного й комплексного дослідження ролі української інтелігенції та осмислення її місця в діяльності товариства «Просвіта» в Західній Україні у міжвоєнний період. Приступаючи до аналізу досліджуваної проблеми, варто наголосити на тому, що у своїй статті основну увагу приділимо власне тій категорії української інтелігенції, що безпосередньо й активно впливала на культурну, організаційну й просвітню діяльність «Просвіти».

Досить різноплановою за формою й глибокою за змістом була діяльність дев’ятого голови товариства Михайла Галущинського, що стосувалися практично усіх сфер діяльності «Просвіти» й не обмежувалися лише культурно-просвітницьким баченням назрілих питань, а певною мірою відображали його власні погляди й переконання, що ґрунтувалися на національних інтересах. На думку М. Галущинського, приналежність до товариства виступала показником національної свідомості [1, с. 19], а найвищою формою поступу громадянства була б національна держава, характер якої кардинально відрізнявся б від міжвоєнної Польщі [2, с. 12].

М. Галущинський притримувався погляду, що, незважаючи на зміну керівних структур товариства, формальність постанов й вимог статуту, все ж таки основною у функціонуванні інституції залишалася просвітня ідея [3, с. 2 – 3]. Не менш важливим питанням для М. Галущинського залишалася проблема відновлення й розвитку сільських просвітніх осередків, організації національної школи й господарського-кооперативного руху, жертовності громади на народні цілі [4, с. 53].

Головне у праці товариства М. Галущинський вбачав в об’єднанні громадянства через окрему особу до спільного колективу, прагненні до самоосвіти, що сприяло б вихованню українців в національному дусі [5, с. 69]. Хибою у поступі просвітнього руху вважав відсутність чіткого змісту освітньої роботи, партійно-політичне протистояння й класовий підхід, що проявився у позашкільній сфері. На його думку, важливими й перспективними чинниками для розвитку громадянства виступала не класова боротьба, що її наполегливо нав’язували «Просвіті» певні політичні сили, а національна свідомість [6, с. 6].

Підґрунтя класового протистояння М. Галущинський вбачав у боротьбі національного й комуністичного світоглядів, що негативно впливало на розвиток культурно-просвітнього руху в цілому й просвітніх осередків зокрема. бо завдання радянофільських кіл ґрунтувалося не на тому, щоб створювати власні товариства й інституції, а опанувати існуючі, дезорганізувати їх, вносити розлад у їхню працю [7, с. 3].

Окрім партійно-класового протистояння, не менш серйозною перешкодою була неписьменність, масово поширена серед українського населення Західної України, ліквідація якої пов’язувалася з активністю громадянства й негативним ставленням влади, репрезентованої Львівською шкільною кураторією й повітовими радами, що паралізовувало акцію просвітніх установ у цій сфері [8, с. 3 – 4]. Скрутне становище українського шкільництва, відсутність національного чинника в освітніх структурах [9, с. 18; 10, с. 16, 19] стало однією з основних причин невиконання «Просвітою» у повному обсязі програми ліквідації неписьменності. Виходячи зі складної ситуації, що склалася у освітній сфері, М. Галущинський наголошував на тому, що головною метою просвітнього руху є формування національної свідомості, культури й самобутності, виховання громадянина-українця [11, с. 3, 6] через самоосвіту й самовиховання [12, с. 67; 13, с. 6; 14, с. 45].

Розвиток самоосвіти тісно пов’язаний з видавничою сферою, яку голова «Просвіти» М. Галущинський вважав найважливішою ділянкою праці товариства, оцінював досить критично, що передусім пов’язувалося з недостатньою кількістю коштів на друк популярних творів [15, с. 3], подання змісту видань відповідно до рівня освіченості населення [16, с. 2]. На його думку, дієвою формою підняття рівня освіченості населення були народні читання й курси ліквідації неписьменності [9, с. 18].

Важливе місце він відводив заснуванню читальняних бібліотек, аматорсько-театральним колективам й гуртковій роботі, що у перспективі мала б стати підґрунтям для організації народних університетів інтернатного типу з метою розвитку фахової освіти [13, с. 5 – 6; 14, с. 18, 45]. Бібліотечна сфера перебувала під контролем відповідної комісії при Головному виділі, вимагала постійного розширення фондів, оскільки державний законопроект про громадські бібліотеки враховував лише читацькі запити й потреби польського населення [17, с. 1].

Директор канцелярії «Просвіти» Семен Магаляс у діяльності основну увагу акцентував на практичних питаннях, що стосувалися сплати податків читальнями від проведених заходів [18, с. 3 – 7], організації й проведення зборів, зауважуючи, що більшість членів читалень товариства й виділу недооцінюють значення загальних зборів, а цікавляться ними лише у виняткових випадках, переслідуючи власні або ж партійні інтереси [19, с. 1]. Він визначав освіту дорослого населення як важливу окрему ділянку суспільного розвитку, виділяючи такі основні типи освітньої праці, як освітньо-виховні заклади інтернатного типу, громади, народні університети, установи й партійні структури [20, с. 1 – 2]. Вважав, що освітня праця носить інтенсивний (поглиблений) і екстенсивний (масовий) характер й причиною низького рівня розвитку більшості читалень вважав відсутність змістовної освітньої праці [21, с. 1 – 2].

Отже, участь української інтелігенції у діяльності товариства «Просвіта» була посильною, в основному вона стосувалася важливих питань культурного, просвітнього та організаційного поступу інституції, ґрунтувалася на загальнолюдських морально-етичних засадах, всебічному розширенні світогляду, духовному збагаченні й культурному виховання нації, піднесенні рівня освіти, боротьби за реалізацію просвітньої ідеї і втілення у життя національних прагнень українців.

Література

  1. Галущинський М. Як вибороли собі люди право основувати товариства? Львів, 1920. – 21 с.
  2. Галущинський М. Одиниця і громада. – Львів, 1921. – 24 с.
  3. Галущинський М. На переломі // Народній Ілюстрований Калєндар Товариства «Просвіта» на звичайний рік 1929. – Львів, 1928. – С. 2 – 3.
  4. Галущинський М. Як має виглядати наше село під теперішню хвилю? // Народній Калєндар Товариства «Просвіта» з літературним збірником на звичайний рік 1921. – Львів, 1920. – С. 53.
  5. Галущинський М. В Освітній день! // Життя і знання. – 1928. – Ч. 3 (15). – С. 69.
  6. Галущинський М. На роздоріжжі // Діло. – 15 квітня 1928.
  7. Галущинський М. Політика в освіті, чи освіта в політиці? // Діло. – 20 квітня 1930.
  8. Галущинський М. «Геть неписьменність!». – Львів, 1927. – 25 с.
  9. Галущинський М. Народні читання // Народня освіта й виховання народу. Методи й ціли. – Львів, 1920. – С. 18.
  10. Галущинський М. За право до життя (дві промови). – Львів, 1930. – 71 с.
  11. Галущинський М. Національне виховання (статі і замітки). – Львів, 1920. – 30 с.
  12. Галущинський М. До самоосвіти // Народній Ілюстрований Калєндар Товариства «Просвіта» на звичайний рік 1930. – Львів, 1929. – С. 71.
  13. Галущинський М. Новими шляхами. – Львів, 1926. – 7 с.
  14. Галущинський М. Позашкільна освіта (Народини, – Освітні установи, – Орґанізаційні форми, – Мета.). З 27 ілюстраціями. – Львів, 1927. – 45 с.
  15. Галущинський М. Ще про видавничу діяльність «Просвіти» // Діло. – 26 липня 1923.
  16. Галущинський М. Видавнича діяльність «Просвіти» // Діло. – 17 липня 1923.
  17. Галущинський М. Преважна справа. На марґінесі польського законопроєкту про громадські бібліотеки // Діло. – 4 січня 1930.
  18. Магаляс С. Як підготовляти та вести загальні збори. Додаток: Дужий М. Розподіл обовязків між виділових читальні. – Львів, 1937. – 16 с.
  19. Магаляс С. Порадник для освітників. Форми і методи освітньої праці. – Львів, 1933. – 96 с.
  20. Магаляс С. Організація і методика освітньої праці // Вісти з філії Т-ва «Просвіта» ім. М. Шашкевича у Львові. На правах рукопису. – 1934. – Ч. 4. – С. 1 – 2.
  21. Магаляс С. Значіння, орґанізація й методика освітньої та виховної праці самоосвітніх гуртків у читальнях «Просвіти» // Порадник для самоосвітніх гуртків. – Львів, 1934. – Ч. 14. – С. 1 – 2.