Ленько О.П.
ПОД- СЕКЦИЯ 7. Гражданское право.
Ленько О.П.
студентка
Чернігівський державний технологічний університет
(Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці)
ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ОСОБИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Захист честі гідності та ділової репутації є актуальним питанням не тільки минулого, а і сьогодення. Ще в минулому столітті людство закріпило право особи на повагу до її честі та гідності, зокрема, в статті 5 Загальної Декларації прав людини від 10 грудня 1948 зазначено: „Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання”[1], чи в статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року(в редакції від 19 жовтня 1973 року): „ 1. Ніхто не повинен зазнавати… незаконних посягань на його честь і репутацію.
2. Кожна людина має право на захист закону від… таких посягань”[2] тощо.
З плином часу, з розвитком суспільних відносин, які постійно змінюються, що зумовлено виникненням нових різних ситуацій вдосконалюється законодавство. В свою чергу розвивається і інститут особистих немайнових прав.
В Україні 16 січня 2003 року було прийнято Цивільний кодекс, в якому закріплюється право фізичних осіб на повагу до гідності та честі, а також право юридичних і фізичних осіб на недоторканість ділової репутації.
Стаття 201 Цивільного кодексу України (далі ЦК): „Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: честь, гідність і ділова репутація…”[3].
Честь, гідність та ділова репутація, це перш за все морально-етичні поняття, але і їм можна дати визначення. Так, честь – це позитивна оцінка(визнання) моральних якостей особи, її поведінки, дій, особистих рис, внутрішнього духовного світу суспільством (колективом) в якому вона перебуває, на основі певних фактів, інформації, уявлень про добро і зло, справедливість, совість тощо, які панують у суспільстві.
Гідність – це самооцінка людини, усвідомлення своєї особистості як представника певної соціальної спільноти; відображення людиною як об’єктивного світу, так і себе в цьому світі, свою роль та місце в ньому.
Дані поняття притаманні будь-якій людині з народження і поширюються на неї і після смерті.
Ділова репутація – це оцінка професійних, управлінських якостей, особи з боку суспільства, громадськості, окремих осіб, що формується на основі інформації про дані здібності як фізичних, так і юридичних осіб.
Дане поняття притаманне особі, яка займається певною діяльністю: службовою, громадською, підприємницькою, професійною чи іншою.
Ст.297 та 299 ЦК України закріплює право фізичної особи на повагу до гідності та честі, а також на недоторканість ділової репутації відповідно. Щодо юридичної особи, то в ст.94 вказано, що вона має право на недоторканість ділової репутації. А, що стосується честі та гідності юридичної особи, то неможна стверджувати, що юридична особа їх має.
Так як, гідність – це самооцінка, а юридична особа – це нежива істота, організація, яка створюється з відповідною метою. Ми не можемо говорити, що вона може оцінювати себе, формувати власні погляди(вони формуються її керівником, людьми, що в ній працюють, і стосуються лише її професійної діяльності), мати власні думки, переконання.
Щодо честі, то: юридична особа – це нематеріальна особа, вона не може самостійно вчиняти певні дії, мати певні риси, внутрішній духовний світ, що піддається оцінці суспільства. Юридична особа вчиняє відповідні дії в особі її керівника, засновника або її працівників, і які стосуються лише її професійної сфери. Оцінка суспільства, людей щодо її професійних здібностей, навичок формується в цьому ж напрямі, але в даному випадку мова йде про ділову репутацію.
Щодо способів порушення права особи на повагу до її честі, гідності та ділової репутації, то найчастіше вони порушуються шляхом поширення недостовірної інформації(тобто, такої, що є недійсною і завдає моральну чи матеріальну шкоду особі, якої вона стосується), тобто доведення її будь-яким шляхом(через ЗМІ, Інтернет, фотографії, твори мистецтва, жести, міміку, слова тощо) до відома третіх осіб.
В законодавстві немає єдиного переліку відомостей, що порочать особу, в яких випадках це має місце, так як, одні і ті ж факти, оцінки в одних і тих же випадках можуть принижувати особу або не принижувати. До них можуть належати: стать і вік особи, соціальний статус, професія, особисті погляди і переконання і таке інше.
До випадків, в яких немає місце поширення неправдивої інформації належать: відомості, що стосуються професійної діяльності особи; критичні рецензії; негативна оцінка певних фактів; інформація, що порочить особу, яка її ж і повідомляє; відомості, які повідомляються одним з подружжя іншому щодо нього; відомості, які міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади тощо.
Честь і гідність фізичної особи можуть порушуватися і будь-якими іншими способами, які завдають особі моральних страждань. Це може бути вчинення певних образливих дій, знущання, змушування до вчинення небажаних особі дій тощо.
Статті 94, 297 та 299 ЦК закріплюють, що фізичні та юридичні особи можуть здійснити захист своїх особистих немайнових прав, у разі їх порушення, способом передбаченим главою 3 ЦК України. До них належить(загальні способи):
– захист цивільних прав та інтересів судом;
– захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування;
– самозахист цивільних прав;
– визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування;
– відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
– відшкодування моральної шкоди.
Також, законодавство передбачає, зокрема частина 2 ст.275 ЦК що, захист особистих немайнових прав може здійснюватися спеціальними способами, до яких належать:
– спростування недостовірної інформації;
– заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.
Таким чином, незважаючи на те, що в ЦК України закріплено, що фізична особа має право на повагу до її честі та гідності, на недоторканість ділової репутації( в тому числі і юридична особа), а також способи захисту цих прав, сучасне законодавство України в даній сфері є недосконалим. Воно містить прогалини, суперечності та інші недоліки, зокрема, в ЦК відсутні визначення понять „честі”, „гідності” та „ділової репутації”, як саме, в яких випадках відбувається порушення даних прав як щодо юридичних, так і фізичних осіб, чи притаманні дані поняття всім суб’єктам цивільного права. Це ускладнює застосування його на практиці, а саме: механізм реалізації захисту честі, гідності чи ділової репутації, яким чином особа може довести, що має місце порушення її права на повагу до честі, гідності або на недоторканість ділової репутації та ін.
Використана література:
1.Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948// Офіційний вісник України.–2008.–№ 93.–Ст.3103.
2.Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року (в редакції від 19 жовтня 1973 року) //http://zakon.rada.gov.ua.
3.Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України.–2003.–№ 11.–Ст.461.
4.Захист честі,гідності й ділової репутації юридичної особи [Текст]/Г.П. Луценко//Вісник ЧДІПСТП.–2009.–№2–с.53–56.
5.Правовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи в цивільному праві України/Саприкіна І.//Підприємство, господарство і право.–2006.–№1.–с.36-38.
