ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

 

ПОД- СЕКЦИЯ 30. Теория и история государства и права.

Бондаренко Д.Ю.

студентка Юридичного інституту

Національного авіаційного університету

м. Київ

ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ


Історія боротьби за визнання прав і свобод людини налічує багато століть, адже для повноцінного існування кожного індивіда найголовнішою є можливість реалізації його потреб у різних сферах життєдіяльності.

На різних етапах розвитку людства під впливом певних факторів (економічних, політичних, соціальних) ці можливості мали різний зміст та засоби забезпечення. І сьогодні юридична категорія прав і свобод людини і громадянина постійно піддається змінам та доповненням, носить риси національного менталітету.

Права і свободи людини і громадянина мають динамічний характер, тому дослідження даної проблематики було і залишається актуальним та значущим для юридичної науки в цілому.

Широкому загалу вже відомі імена українських правозахисників та ідеологів: Шевченко Т., Костомаров М., Франко І., Драгоманов М., Грушевський М. та інші.  На сучасному етапі дослідженню теорії і практики прав і свобод людини і громадянина приділяють увагу такі багато українських вчених-політологів, серед яких: Бабкін В.Д., Горбатенко В.П., Журавський В.С., Мартинов А.Ю.,  Пахарєв А.Д., Табачковський В.І., Яковюк І.В. Не менш важливими доробками з проблем прав і свобод людини є праці правознавців: Бородіна І.Л., Колодія А.М.,  Кушніренка О.Г., Олійника А.Ю., Погорілка В.Ф., Рабиновича П.М., Скрипнюка  О.В., Слинька Т.М., Тодики Ю.Н., Шишкіна В.І., Хавронюка М.І,  Шость Н.В.

 Практичне значення досліджень ґенези прав і свобод полягає у тому, що на підставі аналізу суспільно-історичних процесів, перейняття досвіду вчених-практиків, що займалися даною проблематикою, можна оцінити й філософськи осмислити важливість існування прав і свобод людини і громадянина як життєво необхідних факторів, що дозволяють індивіду повноцінно відчувати себе не тільки в якості біологічної істоти, а і членом соціуму. А,отже, з огляду на рівень дотримання і забезпечення прав і свобод людини і громадянина можна оцінити ступінь демократичного розвитку тої чи іншої держави, що позиціонує себе як правова.

У ході світового  історичного розвитку людина неодноразово замислювалась про своє призначення, роль і місце у суспільстві. Паралельно з цим виникали логічні питання: «хто я?», «які мої права, від кого вони виходять і залежать?».  Протягом століть відповіді на них були оформлені в релігійних, філософських, правових концепціях та трактатах, а згодом – стали закріплюватися в офіційних нормативно-правових документах.

Формування уявлень і понять про права людини почалося з найдавніших часів людської історії, з витоків людської цивілізації. Серед перших письмових свідчень цього тривалого процесу можна назвати, зокрема, давньоєврейські священні книги Танах. У деяких з-поміж 24 книг, які створювалися протягом століть, містяться ідеї про цінність і недоторканість людського життя як головної запоруки мирного співіснування на Землі. Філософські положення про рівність людей, їх права і свободи порушували ще у VI – V ст. до н.е. піфагорійці: Солон, Сократ, Платон, Аристотель, Демосфен. Вони доводили, що всі люди від народження мають однакові, зумовлені природою, права, оскільки створені Космосом і над усім «рівно тяжіє доля». Аналогічні ідеї з’явилися і на Сході. Так, китайський мислитель Мо-Цзи (V ст. до н.е.) доводив, що всі люди рівні перед небом і держава  є результатом їх угоди.

Фундаментальний внесок у поширення уявлень, з яких згодом формувалася концепція прав людини, зробило християнство. Розвинувши та збагативши ідеї свого «першоджерела» - Біблії (яка дістала назву «Старий Заповіт»), християнська релігія сформулювала у «Новому Заповіті» чимало гуманістичних принципів і нормативів загальнолюдського характеру. Вона інтегрувала уявлення щодо прав людини з релігійно-моральними цінностями, підсиливши їх вплив посиланням на Бога: вимагалося поважати кожну людину як творіння Бога за його образом і подобою. Таке походження людей зумовлювало, згідно з християнським вченням, принципову рівність і свободу кожного у духовному вимірі – перед Богом.

Виникнення поняття «права людини», а саме усвідомлення цієї проблеми як наукової, нерозривно пов’язане з виникненням та розповсюдженням ідей природного права. Ще у V – IV ст. до н.е. древньогрецькі мислителі (Ликофрон, Антифон) стверджували, що всі люди рівні від народження та мають однакові природні права. В період феодалізму деякі природно-правові ідеї забарвлювались релігійним змістом. З розвитком суспільних відносин права людини з ідеальної категорії поступово перетворювалися в реальну дійсність, закріплювались в державно-правових та міжнародно-правових документах, виступали критерієм демократичності тієї чи іншої системи правового та державного устрою.

В ХVІІ – ХVІІІ ст. у працях видатних мислителів лібералізму й просвітництва –Локка Дж., Монтеск’є Ш.-Л., Руссо Ж.-Ж., Канта І., Джеферсона Т., Мілля Дж.-Ст., Бентама І. було закладено основи сучасного розуміння прав людини (на життя, свободу власність тощо) як «священних імперативів і норм взаємовідносин особи і влади»[1, c.257]. Природність прав означала їх приналежність до тих живих істот які утворюють рід людський. Невідчужуваність прав розумілися як їх невідривність, невід’ємність від людини, оскільки без них вона не зможе проявити себе як істота людська - взагалі, незалежно від місця й часу її існування. Погляди Локка і Монтеск’є, насамперед про розподіл влади і забезпечення прав і свобод громадян, справили політичний вплив не тільки на ранньобуржуазне конституційне законодавство та державно-правову практику, але й на подальше формування правових концепцій.

Сучасний перелік прав людини, зафіксований в міжнародно-правових документах та конституціях правових держав, - результат довгого історичного становлення еталонів та стандартів, які стали нормою сучасного демократичного суспільства.

 Існують міжнародні стандарти щодо основних прав та свобод людини і громадянина, які встановлені низкою нормативних актів, а саме: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція про захист прав та фундаментальних свобод людини з протоколами та інші. Положення Конституції держав про основні права і свободи людини та громадянина повинні відповідати міжнародним стандартам, оскільки захист цих прав забезпечує існування суверенної, демократичної і незалежної держави.

Можна по-різному класифікувати права і свободи, але найбільш виваженою здається концепція «теорія трьох поколінь». Права першого покоління: політичні, громадянські та особисті права, проголошені першими буржуазними революціями у Франції, Англії та США і закріплені відповідними деклараціями. Права другого покоління як комплекс соціально-економічних прав, що стали результатом втілення загальнолюдських цінностей та соціально-демократичних ідей і були закріплені у документах ООН. Права третього покоління — це комплекс колективних прав, висунутих країнами, які звільнилися від колоніальної залежності та визначили свою політику як миролюбну, суверенну, незалежну, засновану на принципах самовизначення і територіальної цілісності.

У сучасній юридичній літературі з’явилися ідеї щодо можливості виділення в окрему групу прав четвертого покоління — прав людства. Серед них називають право на мир, екологічні, інформаційні права, право на ядерну безпеку тощо. Основним призначенням названих прав є забезпечення процесу виживання людства як біологічного виду, збереження цивілізації та подальшої соціалізації людства [2, с.315] .

Права людини – це ціннісний орієнтир, який слугує мірилом правової зрілості та культури не лише держави, права, закону, але й громадянського суспільства. Оскільки саме від стану справ з питання прав людини, від об’єму цих прав та механізму їх фактичної реалізації безпосередньо залежить рівень демократичного розвитку, правової освіченості та свідомості громадянського суспільства будь-якої держави. 

Сьогодні каталог сучасних прав і свобод розширюється.  Це, безперечно, є підтвердженням прогресивного мислення суспільства. Але, все-таки, задля того аби вводити певні новації, необхідно опиратися на стабільне соціальне підґрунтя (- зокрема, належне забезпечення та реальне гарантування вже існуючих прав і свобод). Тому основна увага державотворців має бути зосереджена на досягненні адекватної рівноваги між задекларованими положеннями та їх життєвим втіленням.

 

Використана література:

1. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 657 с.

2. Зайчук О.В.Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.