Особливості християнізації польських земель (ІХ–Х ст.)

 

ПОД- СЕКЦИЯ 5. История зарубежных стран.

Радецький В.

студент історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

 

Особливості християнізації польських земель (ІХ–Х ст.)

На сьогодні стан джерельної бази такий, що повністю неможливо встановити картину формування Давньопольської держави і запровадження там християнської релігії. Проте дослідники без вагань вважають, що в польських землях було декілька осередків, де розпочався процес формування і встановлення державного устрою. Про них подає оповідь анонімне джерело, умовно назване «Баварським географом». Проте цей перелік є досить не повним та не точним. Це пояснюється тим, що дані племена і території були дуже віддалені від центрів культурного життя Європи, розміщені в стороні від головних торгівельних шляхів і захищені від нападів зі сторони Франкської держави іншими, більш близькими до імперії слов’янськими племенами [8, с. 20]. На таке периферичне розміщення через триста років звернув увагу і перший польський хроніст Галл Анонім: «…країна польська віддалена від протоптаних шляхів паломників і знайома вона лише не багатьом …» [2].

Власне, до середини ІХ ст. дослідники на польських землях відзначають існування близько 30 племен та племінних утворень. Ці племена проживали відособлено, їх зближували язичницькі вірування, звичаї, мова, способи землекористування й характер торгівлі. Окремими племенами правили місцеві князі. Про більшість із них, а також про язичницьку релігійну практику майже нічого не відомо через відсутність писемності у давньопольських племенах. Разом з тим, більшість авторів християнських хронік свідомо уникали опису культів, що їх місіонерам з такими труднощами доводилося викорінювати [1, с. 142; 8, с. 23].

Перші спроби проникнення християнської релігії на терени польських земель дослідники відносять до другої половини ІХ ст., спираючись на повідомлення про так звану «Віслянську землю» у «Житії святого Мефодія»: «Мав також він [Мефодій] пророчий дар. ... Дуже сильний язичницький князь, що сидів на Віслі, паплюжив християн і чинив їм шкоду. І, пославши до нього, [Мефодій] сказав: «Сину, добре б тобі хреститися своєю волею на своїй землі, щоб не був ти хрещений силоміць в полоні, на чужій землі, [коли так буде], згадаєш про мене»» [9, с. 191]. На думку дослідників, віслянський князь нападав на володіння сусідньої Моравської держави, за що був розбитий моравським князем Святополком (870–894 рр.) і, потрапивши в полон, змушений був, як і пророчив Мефодій, прийняти хрещення. Ця подія може бути датована 70-ми роками IX ст., і в такому випадку не виключено, що віслянського князя хрестив сам Мефодій [3, с. 18]. Після захоплення малопольських земель Святополком, місцева династія була знижена. За завоюванням наступив процес хрещення віслян за східним обрядом. В Кракові, можливо, навіть було засновано єпископство. Відомі імена Краківських єпископів кінця ІХ ст. і початку Х ст., що служили за східним обрядом: Прохор і Прокур [5, с. 36]. Проте, ці твердження заперечують археологічні дані, які не виявлять слідів поширення християнського культу на території Малої Польщі не тільки в ІХ ст., а й в першій половині Х ст. [6, c 133].

Висуваються припущення про те, що християнство могли поширювати німецькі місіонери, які просувалися на схід, та деякі ірландські місіонери, які проповідували на території між Ельбою та Одером [1, с. 142].

В Х ст. південні землі знаходились під верховною владою чеських князів-християн Пжемисловичів. Доволі вірогідним є те, що християнські місії тут почали діяти ще раніше, ніж відбулося офіційне хрещення північної частини Польщі. Доказом існування християнських місій в цьому районі служать залишки християнських храмів на території краківського «граду». Ці споруди доволі подібні з чеською архітектурою Х ст., що дозволяє пов’язати їх будівництво з діяльністю місіонерів з Чехії. Разом з ними в південні райони могли проникнути і традиції слов’янської писемності. Проте, в сільській місцевості аж до рубежу Х–ХІ ст. зберігався язичницький обряд поховання – трупоспалення [6, c. 144–145].

Отже, на початковому етапі розвитку польської державності, а точніше в добу існування окремих племен та союзів племен, більшість населення сповідувало язичницькі культи. Прийняття християнства на цьому етапі не мало масового характеру і відбувалося внаслідок діяльності західних місіонерів або завойовницьких походів та насильницької християнізації сусідніх, уже християнських держав.

Головним осередком становлення польської державності дослідники вважають землі полян у середній течії ріки Варти, а адміністративним центром – «грод» Ґнєзно. Зашкільняк та Крикун висувають припущення, що Полянська держава утворилася не пізніше першої половини ІХ ст., беручи за основу відомості з хроніки Галла Аноніма, де міститься дуже стислий, легендарний переказ про перших князів на ґнєзненському престолі [3, с. 18–19].

Доктор Власто припускає, що історія, викладена Галлом Анонімом, про двох чужоземців-подорожніх, яких нелюб’язно прийняли при дворі князя Попеля, проте щиро у будинку селянина П’яста, стосується місіонерів, відряджених Мефодієм з Моравії, яким пощастило проникнути на землі, розташовані на північ від території віслян. Такі випадкові подорожі самі по собі є цілком імовірними, однак жодних ознак того, що вони забезпечили які-небудь тривалі результати християнізації, немає [1, с. 142–143].

Першим достовірно відомим правителем Давньопольської держави був Мешко І, згаданий найраніше його сучасником німецьким хроністом Відукіндом із Корве (ця згадка відноситься приблизно до 963 року). На той час Мешко І володів Великопольщею, Куявією, Мазовією, Любуською землею, Східним Помор’ям – територією загальною площею близько 120 тис. кв. км. Через Польську державу почав проходити досить вагомий центральноєвропейський торговельний шлях, який зв’язував Прагу з Києвом. Власне, утворення Польської держави було закономірним явищем, що відбулося не тільки внаслідок тих суспільних процесів, що відбувалися на польських землях. Воно вписується в контекст виникнення інших слов’янських держав у той же час [3, с. 19].

Для щойно сформованої держави великою небезпекою було населення, що сповідувало язичництво. В середині країни все ще залишалися вагомі відмінності між племінними союзами, що мали своїх богів і свої окремі місця відправлення культів. Проте правління П’ястів призвело до швидкого руйнування на значній території Польщі політичної та релігійної організації, що будувалася за племінним та клановим принципом.

У 60-их роках Х ст. навколо Польської держави склалося доволі несприятливе зовнішньополітичне становище – з усіх боків країну оточували вороги: на заході – германці, з якими велася безперервна боротьба за прикордонну область, що розташовувалася у нижній течії Одеру та його дельті, від результатів якої залежав вихід Польщі до Балтійського моря; на півдні – Чехія та Угорщина зі спірною територією Великої Моравії; на сході – швидко набирала сили Київська Русь.

При таких умовах Мешко І прагнув до союзу з тільки-но проголошеною в 962 р. Священною Римською імперією. Власне, прийняття християнства із Риму давало не тільки можливість уникнути зіткнень з імперією і встановити з нею дружні відносини, а й відкривало дорогу для запозичень досягнень того світу, де панівний клас феодалів займав більш міцні позиції. Водночас склалися б і сприятливі відносини для зближення Польщі з уже охрещеною півсторіччя тому Чехією. Також, завдяки хрещенню Мешко І зміг би заручитися підтримкою християнських країн у боротьбі з язичниками-поморянами, в якій він якраз в 60-их роках Х ст. терпів невдач [6, с. 146].

Ці зближення впливали на Мешка І та його оточення, виробляли у них усвідомлення того, що християнізація країни зміцнить її міжнародні позиції, сприятиме внутрішньому зміцненню держави, подоланню залишків колишнього поділу її території на племінні об’єднання. Власто зазначає, що прийняття християнства було єдиним способом долучитися до цивілізації [1, с. 142].

У 964 році Мешко І одружується з дочкою чеського князя Болеслава І Дубравою. Цей вибір остаточно підтвердив свій намір прийняти християнську релігію від Чеської держави.

Галл Анонім пише: «…він зажадав собі в дружини правовірну християнку із Чехії на ім’я Дуброва. Але вона відмовилась вийти за нього до тих пір, поки він не зречеться свого ганебного звичаю і не пообіцяє їй стати християнином. Коли ж він сповістив, що має намір відмовитися від обрядів язичництва і прийняти священне вчення християнської віри, вона виїхала в Польщу з великим штатом світського і духовного почту, проте, не уклала з ним шлюбу до тих пір, допоки він, поступово і ретельно спостерігаючи за звичаями християнської релігії, не відмовився від оман язичництва і схилився до лона матері-церкви» [2].

Мешко розумів, що прийняття християнства допоможе йому уподібнити Польщу сильним, добре організованим європейським державам, тому в 966 р. польський князь Мешко І у м. Ґнезно на Великдень приймає таїнство хрещення від Святого Престолу через посередництво чеських священників [4, с. 4]. У своїй хроніці Тітмар з Магдебурга зауважує, що хрещення князя супроводжувалося хрещенням його підданих: «І одразу за прикладом свого глави і улюбленого князя послідувала маса народу, яка до тих пір перебувала в невірі» [7].

Про цю подію Галл Анонім говорить: «…князь Мешко перший із поляків, завдяки благочестивій дружині своїй, досяг благодаті хрещення». В іншому фрагменті його хроніки сказано: «Польща раніше була сліпа, і вона не знала ні шанування істинного Бога, ні справжнього вчення віри, але завдяки прозрінню Мешка прозріла і Польща, так як він, навернувся в істинну віру, вирвав польський народ з смерті невір’я» [2].

Можна помітити дворічний період (964–966 рр.) між приїздом Дубрави і хрещенням Мешка І, яким в багатьох історичних джерелах нехтують. Саме на цей період припадає хрещення (965 р.) їхнього сина Болеслава, названого на честь діда-християнина – чеського князя Болеслава І. Майже не викликає сумнів, що обряд хрещення було здійснено в резиденції Мешка І священиком, що супроводжував Дубраву. Це був доволі цікавий випадок, коли слов’янин-язичник охрестив свого сина у християнському обряді. Про це Папа Бенефіцій сказав: «Невіруючий чоловік завдячує своїм спасінням віруючій дружині» [1, c. 144].

Отже, не викликає сумніву те, що Мешко І у другій половині Х ст. прийняв від Празької Церкви християнство латинського обряду. Важко судити, наскільки особисто Мешко І був прихильником нової віри, адже для того, щоб зберегти підтримку у переважно язичницького населення Польщі, потрібно було не втратити свої військові повноваження, що суперечили більшості християнських цінностей.

Після прийняття правителем та його прибічників нової релігії почався процес насадження її серед населення. Для цього було утворено першу польську єпархію у Познані (968 р.). Це місто розташовувалося на землях полян, яка, імовірно, охоплювала і резиденцію Мешка І після прийняття ним християнства. Хроністи сприйняли назву нової єпархії як символічну, пов’язуючи Познань із словом «poznać», тобто пізнати, усвідомити або, у широкому розумінні, прийняти християнську віру [1, с. 146–147].

Першим єпископом Познанської єпархії був Йордан, проте відомостей про те, хто призначив його на цю посаду, немає. В цілому статус Познанської єпархії залишався неясним. Призначення єпископа не вирішувало питання про створення незалежної церковної організації. До речі, до кінця Х ст. під владу Мешка перейшли і південні землі, на які юрисдикція єпископа Йордана не поширювалася [6, c. 147].

Поширення християнства довкола Познані вочевидь відбувалося дуже повільно. Річ була не лише в тому, що у країні не вистачало церковнослужителів, а й у тому, що Мешку доводилося діяти дуже обережно, остерігаючись серйозних заворушень, адже нова релігія була не дуже приваблива для населення, яке не поспішало відмовлятись від традиційних вірувань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Власто А.П. Запровадження християнства у слов’ян: Вступ до середньовіч. історії слов’янства / А.П. Власто. — К.: Юніверс, 2004. — 496 с.

Галл Аноним. Хроника и деяния князей или правителей польських  [Електронний ресурс] / Пер. с пол. Л.М. Поповой. — М., 1961. — Режим доступу до документу: http://www.vostlit.info/Texts/rus9/Gall/frametext1.htm

Зашкільняк Л.О. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів / Л.О. Зашкільняк, М.Г. Крикун. — Львів, 2002. — 752 с.

Дыбковская А. История Польши с древнейших времен до наших дней / А. Дыбковская, М. Жарын, Я. Жарын. — Варшава, 1995.

История Польши: в 3 т. / под ред. В.Д. Королюка, И.С. Миллера, П.Н. Третьякова. — М.: Издательство АН СССР, 1954. — Т-1. — 1954.

Принятие христианства народами Центральной и Юго-Восточной Европы и крещение Руси / отв. ред. И.Г. Литаврин. — М.: Наука, 1988. — 271 с.

Титмар Мерзебургский. Хроника. [Електронний ресурс] / Пер. с лат. И.В. Дьяконова. — М.: «SPSL»-«Русская панорама», 2005. — Книга червертая. — Режим доступу до документу: http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Thietmar/frametext4.htm

Тымовський М. История Польши / Михал Тымовський, Ян Кеневич, Ежи Хольцер. — М.: Издательство «Весь Мир», 2004. — 544 с.

Флоря Б.Н. Сказания о начале славянской письменности / Флоря Б.Н. — СПб.: Алетейя, 2000. — 384 с.