КЛАСТЕРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

 

Мартинюк Я.М.

Аспірант

ННЦ «Інститут аграрної економіки»

Національної академії аграрних наук України

КЛАСТЕРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ


В останні часи, досить широко у науковій літературі використовується термін «інноваційний кластер», під яким розуміють структуру, націлену на наукове прикладне дослідження, технічну розробку, виробниче застосування та комерційну реалізацію якісно нової технології або унікального новітнього продукту. Цей вираз набув широкої популярності серед лідерів громадського та приватного секторів після появи проекту розвитку регіональних кластерів у США, що носив назву „Clusters of Innovation“. Він добре відображає той факт, що компанії всього світу все частіше змушені конкурувати не тільки й не стільки за продуктивністю, скільки з точки зору здатності до інновацій [3].

Кластери виявилися особливо корисними для стимулювання інновацій, оскільки їх структурні особливості і логіка розвитку добре поєднуються з характе ристиками сучасних інноваційних процесів. Можна стверджувати, що кластерна форма організації призводить до створення особливої форми інновації – „сукупного інноваційного продукту“ [4,c.7].

В більш менш великих містах, на основі посилення процесу урбанізації, виникає концентрація певного науково-дослідного потенціалу, в якому накопичуються різні за відомчими та галузевими ознаками науково-дослідні установи. Вони постійно вимагають значного ресурсозабезпечення, однак в умовах зниження державного впливу на наукову сферу та скорочення державного фінансування, стає вкрай важко забезпечити усім необхідним значну кількість наукових установ в регіонах.

Виникає запитання, як задіяти весь, створений та накопичений в минулому інтелектуальний ресурс? Необхідно створити умови для поєднання та укріплення комунікаційних відносин науки та виробництва, забезпечити дослідників, конструкторів, розробників, що ведуть пошук технічних та технологічних рішень для підвищення ефективності регіонального виробництва. Потрібно включити широку мережу існуючих експериментально-виробничих та дослідних баз в діяльність підприємницьких структур, надати фінансову підтримки та встановити сприятливі умови для кредитування зазначених організацій та установ. Кластери дозволяють у повній мірі вирішувати такі питання. Вони виступають як самостійні автономні центри по обслуговуванню та підтримці академічної та вузівської науки, дозволяють у повній мірі використовувати переваги територіальної концентрації науково-дослідного потенціалу регіону. За нашою впевненістю, кластери стають раціональною формою організації сучасного науково-виробничого процесу, виконуючи і такі функції, що притаманні органам місцевого самоврядування та адміністративного управління. В кластерних структурах виявляється регіональна потреба в матеріально-технічних ресурсах, здійснюється внутрішньофірмове планування, організується матеріальне забезпечення наукових установ необхідними матеріальними ресурсами, здійснюється фінансування та кредитне забезпечення необхідними ресурсами, проводиться виробничо-технічне обслуговування потреб наукових закладів.[6,c.19]

Інноваційний кластер – цілісна система підприємств і організацій з виробництва готового інноваційного продукту, що включає весь інноваційний ланцюжок – від розвитку фундаментальної наукової ідеї до виробництва й дистрибуції готової продукції.[5,c.141]

Інноваційний кластер формує певну систему поширення нових знань і технологій, забезпечує прискорення процесу трансформації винаходів в інновації, а інновацій – у конкурентні переваги, розвиток якісних стійких зв’язків між усіма його учасниками. Виникнення таких кластерів – закономірний процес при наявності спільної наукової й виробничої бази.

Інноваційні кластери підвищують роль регіонів, створюють основу для залучення іноземних інвестицій, навчання підприємницького середовища, комерціалізації інноваційних продуктів на ринках. Так вони виконують певні функції та запровадять новітню регіонально соціально-економічну політику яка полягає в наступному:

1. Залучають іноземні та вітчизняні інвестиції в регіон. Приток інвестицій призводить до зростання ділової активності в регіоні, яке переростає в

«конкретні переваги нації», при наявності яких на перші за важливістю позицій виходять переваги окремих територій та регіонів.

2. Формують та угруповують попит на продукцію регіонального виробництва.

3. Надають відкрите членство в регіональних економічних системах суб’єктам підприємництва з інших регіонів, інших країн, які роблять спроби освоїти регіональні ринки, знайти ринкові ніші для своєї продукції або створити коопераційні зв’язки з місцевими виробниками.

4. Створюють унікальне соціальне середовище, основана на цінностях гуманізму та людської гідності, вільного підприємництва та соціальної захищеності.

5. Генерують науково-технічний потенціал регіону в процесі кластеризації в формі, яка дозволяє усунути розрив між «наукою-виробництвом» та залучити у сферу виробництва університети, науково-дослідні інститути, наукові центри, лабораторії тощо.

6. Посилюють коопераційні зав’язки між глибоко спеціалізованими виробничими структурами, науково-технічними інститутами, фінансово-кредитними установами, комерційними структурами, консалтинговими службами та органами місцевого управління.

7. Виробляють умови формування та принципи розвитку конкурентного ринкового середовища, де відсутні монополістичні структури і домінує «дух вільного підприємництва», що робить привабливим регіон в якості об’єкту економічної діяльності. [1,c.560]

Основним продуцентом новацій для сільського господарства сьогодні є мережа науково-дослідних інститутів УААН та Міністерства аграрної політики України. Найбільш поширеними новаціями є: нові сорти та гібриди рослин і породи тварин, штами мікроорганізмів, марки та модифікації сільськогосподарської техніки, технології, хімічніта біологічні препарати (вакцини), економічні розробки (документально оформлені методики, різні рекомендації тощо). Апробацію та перевірку отриманих зразків здійснюють наукові установи та спеціальні державні установи й організації. Відтворення новацій у сільському господарстві здійснюють насінницькі господарства (вирощування елітного та репродукційного насіння нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур); племінні заводи (розведення чистих порідних ліній тварин); машинобудівні підприємства (серійний випуск нової техніки); біологічні фабрики (випуск вакцин тощо). Впровадження розробок у виробництво, або перетворення новацій в інновації здійснюється за ініціативою суб’єктів підприємницької діяльності з метою досягнення комерційних вигод.

Науково-дослідні установи висувають на перший план питання організації оперативного трансферу інновацій сільгоспвиробникам. Розробка значної частки агроінновація має регіональний характер, оскільки характеристики об’єкта мають відповідати особливостям природних та кліматичних умов.

Також аграрні інновації тісно пов’язані з екологією та збереженням природних ресурсів.

Інноваційна модель розвитку, як економічна система, орієнтується на створення економічних, організаційних, правових, соціальних умов, що забезпечують ефективне відтворення, розвиток і використання науково-технічного потенціалу країни, впровадження вітчизняних екологічно безпечних, новітніх ресурсозберігаючих технологій.

В інноваційному розвитку беруть участь системи чинників і умов, необхідних для його здійснення, тобто – складові інноваційного потенціалу.

В інноваційному розвитку сільського господарства можна виділити такі складові:

1) технічна; 2) економічна; 3) соціальна; 4) організаційна; 5) управлінська;

6) юридична.

Інноваційна діяльність підприємства – діяльність, спрямована на пошук можливостей інтенсифікації виробництва та задоволення суспільних потреб у нових конкурентноздатних товарах та послугах, використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок за рахунок використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу підприємства.

У формуванні інноваційної моделі розвитку сільського господарства, визначальну роль відіграє створення моделі наукових досліджень в аграрній науці, яка базується на інтеграції, інноваціях та інвестиціях. Інтеграція передбачає створення єдиного циклу взаємовідносин учасників – «держава – наука – бізнес – виробництво – споживання» [2]

Формування та розвиток інноваційних кластерів у продовольчому комплексі має на меті об’єднання науки та виробників (заради виживання в умовах фінансової нестабільності) окремого виду аграрної сировини та продуктів харчування в ланцюг з горизонтальними та вертикальними зв’язками. В рамках кластера виникає адаптація аграрних переробних підприємств до ринкових умов. Підвищення ефективності господарювання досягається шляхом підтримки, розвитку та інтенсифікації промислово-економічних зв’язків, що забезпечують високий загальний результат [7 , с. 72-74].

Отже кластерна модель інноваційного розвитку створює умови для прискорення темпів залучення інвестицій у розвиток сільського господарства; укріплює систему адаптації економічного механізму функціонування сільськогосподарських підприємств до умов ринку; сприяє підвищенню платоспроможності, кредито- та конкурентноздатності сільськогосподарської продукції та підприємств в цілому.

Запропонований підхід дасть змогу науково обґрунтовувати рішення в управлінні підприємством, виявити невикористані резерви, забезпечити підприємству конкурентоспроможність, визначитися з своєю участю на ринку, організацією виробництва та регулюванням реалізації продукції. досягти ефективності у виробництві продукції, визначити перспективи щодо подальшого економічного розвитку підприємства.

Література

  1. Березівський П.С., Михалюк Н.І. Організація виробництва в аграрних формуваннях. Навчальний посібник. - / За ред. П.С.Березівського, К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 560 с.
  2. Віктор Оксенюк. Шалений ритм інновацій/ Режим доступу: http://www.innovations.com.ua/uk/articles/4/22/530
  3. Господарський кодекс України: від 16.01.2003р. №436-VI за станом на 27 лютого 2008р. // Звід кодексів України: / ВРУ. – Офіц. Видання. – К.: Парламентське видавництво, 2009. – Т. 1. – С. 3-153.
  4. Лузан Ю. Я.  Напрями розвитку сільськогосподарського виробництва і соціальної сфери села / Лузан Ю. Я.  // Економіка АПК. – 2009.- №7. – С. 3-12.
  5. Макогон Ю. В., Медведкин Т. С. Предпосылки построения инновационной модели экономики Украины в условиях интеграции // Зб. наук. пр.міжнар. наук.–практ. конф. 20–21 січня 2005 р. – Донецьк: ДонДУЕТ,2005. – С. 141–144.
  6. Михайлова Л. А. Практический инструментарий оценок эффективности взаимодействия промышленного предприятия и розничной торговой фирмы: анализ отечественного и зарубежного опыта: Препринт. – СПб.:Изд–во СПбГУЭФ, 2001. – 19 с.
  1. Сорока Р. Ю. Промислові пріоритети Львівської області / Сорока Р. Ю.  — Львів: ГУПРІ ЛОДА, 2003.— 24 с. —  (Препринт ЛОДА, 2003).