ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СУЧАСНОЇ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

 

Журналістика

Почапська-Красуцька О.І.,

кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Кам’янець-Подільського

національного університету імені Івана Огієнка

 

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СУЧАСНОЇ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

 

Вища освіта в Україні на сучасному етапі становлення і розвитку незалежної держави переживає законодавчі та функціональні зміни. Намагання втілити в життя так звану «болонську» конвенцію спричинили певний хаос у сучасному освітньому просторі: скасувати радянську систему повністю не наважилися, проте зробили спробу на законодавчому рівні «підтягнути» її до якогось досить аморфного європейського зразка. Це призвело до плутанини у системі оцінювання, у системі визначення рейтингу наукових досягнень, а також (що найважливіше) до плутанини у назвах дисциплін та їх наповнюваності.

Загалом, досліджуючи проблеми освіти в Україні, науковці визначають такі недоліки: «дисбаланс між чисельністю і професійно-кваліфікаційною структурою студентів і структурою національного виробництва…, низька мотивація викладачів і студентів, і, як наслідок, низький рівень практичної професійної підготовки» [1, с. 24], що не відповідає національній концепції розвитку України.

Що ж стосується шляхів оптимізації та удосконалення сучасної системи освіти, то визначають такі напрямки: «1) оптимізації професійної та кваліфікаційної структури підготовки у навчальних закладах України; 2) суттєве підвищення заробітної плати в системі освіти; 3) перегляд навчальних планів технічних та економічних спеціальностей з метою збільшення практичної складової за рахунок скорочення циклу загальних гуманітарних дисциплін; 4) вибір предметів варіативної складової за справжнім бажанням студентів; 5) вдосконалення практичних навиків на базі наочних прикладів» [1, с. 24] та ін. Проте, як не дивно, всі ці зауваги стосуються, за невеликими винятками, технічної та економічної освіти, оскільки саме ці ділянки вважають найбільш перспективними, залишаючи поза увагою «ідеологічну підготовку». Мова йде не про пропаганду чи навіювання, з якими ми мали справу в Радянському Союзі,  – мова йде про інформаційну політику держави, яка забезпечується переважно журналістами.

Журналістська освіта, зважаючи на потужний інформаційний вплив ЗМК на свідомість своєї аудиторії, мусить мати окремий статус.

Людство звикло до думки, що кожна національна держава «має не тільки свої особисті техніко-технологічну бази, а й власну сферу ментальності та культури, духовну й ціннісну ауру, створену соціальним організмом конкретного народу» [3, с. 3]. Разом з тим, під впливом глобалізаційних процесів все менше і менше залишається місця для національного. Вагому роль у світовій асиміляції відіграють світові комунікаційні системи, рушійною силою яких є інформаційні процеси сучасності.

Як слушно зауважують А. Чічановський та О. Старіш, «саме через інформаційний пресинг іде масштабний наступ на національні цінності народів і держав, сфери їх національних інтересів» [3, с. 3]. Ці обставини спонукали наукову спільноту шукати нові аналітичні підходи до осмислення суспільної реальності.

Саме тому усі країни Західної Європи, Північної Америки, а також Японія і Китай значну увагу приділяють розвитку так званих «інформаційних» наук, до яких належить і галузь 0303 «Журналістика та інформація». Згідно з європейськими стандартами основними напрямами цієї галузі є «Соціальна інформатика» та «Консолідована інформація». У США провідними у галузі 0303 визначають «Ділову компетентність» та «Інформаційний менеджмент». Інститут журналістики, в свою чергу, для України пропонує «Соціологію масової комунікації» та «Комунікаційні технології» [2, с. 13-14]. Щоправда, у 2010 році до цих двох напрямів був доданий ще один – «Світові комунікаційні системи».

На сьогодні думки щодо інформаційних наук (і особливо це стосується галузі 0303 «Журналістика та інформація»), порядку їх викладання та контролю розділилися: з одного боку, продукується ідея автономії вищих навчальних закладів, що залишає за ними право самостійно формувати цикли дисциплін та їх інформаційну акцентуацію, а з іншого – оскільки проблематика, закладена у напрями «Соціологія масової комунікації», «Комунікаційні технології» та «Світові комунікаційні системи» піднімає питання національної безпеки, то «одним із напрямів роботи РНБО України повинен бути контроль щодо введення в національних навчальних закладах відповідних навчальних дисциплін» [3, с. 4]. Кожен із поглядів є дискусійним, хоча і жоден не позбавлений здорового глузду. Разом з тим, скорочення фінансування вищих закладів освіти в Україні призводить до значного скорочення аудиторних годин, залишаючи значний обсяг матеріалу на самостійне опрацювання. За таких умов недієвими стають обидві концепції, оскільки, вища освіта формалізується (зводиться до введення студентів у поняттєвий апарат конкретної спеціалізації), а, отже стає недієвою – студент, перебуваючи у центрі інформаційних потоків, не має навичок їх адекватного фільтрування та сприймання.

Окрім того, галузь 0303 «Журналістика та інформація» вимагає неабиякої практичної реалізації. Вилучення журналістики із філологічних дисциплін призвело до скерованості розуміння професії журналіст із «передавати новини» на «впливати на свідомість». Проте це звузило розуміння журналістики як мистецтва слова до своєрідної PR-технології и копірайтингу.

Враховуючи усі зазначені вище аспекти, а також можливості сучасних інформаційних потоків, освітяни країн Західної Європи та Північної Америки дійшли висновку, що найкраща система освіти для журналіста –  три семестрова, коли на один навчальний рік припадає два теоретичних семестри і один практичний. Причому, левова частка часу відводиться на самостійне навчання, що провідним у формуванні і становленні журналіста-професіонала передбачає вміння удосконалюватися, миттєво реагувати на найменші зміни інформаційних потоків, а також давати адекватну оцінку усім подіям та явищам навколишньої дійсності. Разом з тим, дисципліни не подрібнюються за рахунок вузької спеціалізації напряму 0303 «Журналістика та інформація».

Список використаних джерел

  1. Буняк С.О. Шляхи вдосконалення сучасної системи освіти / Степан Остапович Буняк // Забезпечення наступності змісту в системі ступеневої вищої та післядипломної освіти: українські традиції та європейська практика: Тези доповідей ІІ Всеукраїнської науково-методичної конференції 27 жовтня 2011 року. – Хмельницький: ХмЦНП, 2011. – 224 с. – С. 24-25.
  2. Різун В.В. Теорія масової комунікації: Підручник для студентів галузі 0303 «Журналістика та інформація» / Володимир Різун. – К.: ВЦ «Просвіта», 2008. – 292 с.
  3. Чічановський А.А., Старіш О.Г. Інформаційні процеси у структурі світових комунікаційних систем: Підручник / Анатолій Чічановський, Олександр Старіш. – К.: Грамота, 2010. – 568 с.