РОЛЬ К. ШЕПТИЦЬКОГО У ЖИТТІ ЄВРЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ В ПЕРІОД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (1941 – 1944 рр.)

 

Вікторія Чорнописька

аспірант кафедри стародавньої та середньовічної історії

Тернопільського національного педагогічного університету

імені Володимира Гнатюка

 

РОЛЬ К. ШЕПТИЦЬКОГО У ЖИТТІ ЄВРЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ В ПЕРІОД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (1941 – 1944 рр.)

«Нині приходить час назвати імена,

розшукати й говорити про тих євреїв,

які врятувалися  і тих, хто їх врятував.

Бо вони – люди, які зберегли шляхетність

 і образ Божий у безодні пекла.»

(Мартен Феллер)

Етапи «пробудження» толерантності в особистості такі: людина усвідомлює інакшість іншого і намагається його зрозуміти; докладає зусиль, щоб передати це розуміння іншим людям; захищає право на самобутність інших людей; готова до самопожертви заради іншого.

Історія України має особистостей, які за різних обставин ставали на захист людей – незалежно від їх національності чи віросповідання, зуміли зберегти свою самобутність і в той же час своєю наполегливою діяльністю творили єдину, цілісну, чисту картину світу, в якому є місце для всіх народів, усіх релігій, усіх індивідумів – таких, якими вони є насправді.

У цьому зв’язку велику наукову цінність, пізнавальне і практичне значення має діяльність отця Климентія Шептицького у сучасному національно-культурному відродженні українського народу, у формуванні громадянського суспільства, в розбудові державності.

Актуальність наукового дослідження полягає у тому, що попри всю неперехідну цінність особи Климентія Шептицького, дослідники недооцінили його місце і роль в духовно-культурному житті України, соціально-історичних процесах та в іманентному розвитку самого суспільства.

Політика нацистських окупаційних військ стосовно Греко-католицької церкви виявилася у низці суперечливих дозволів та обмежень. Хоча в той час існувала менша загроза для існування церкви як установи в порівнянні з радянською окупацією, структура суспільства та його християнські основи були підірвані. Одним з найперших випадків соціальної дегенерації, на думку Климентія Шептицького, було залучення місцевої молоді до німецьких допоміжних частин поліції для досягнення своїх цілей. Наступним непорозумінням було те, що українським католицьким священикам було заборонено уділяти святі тайни госпіталізованим радянським військовополоненим Червоної армії у Східній Україні, а також хрестити євреїв [4, с. 226].  

 У 1941 р. А. Шептицький та його брат Климентій на прохання єврейської спільноти, розпочали координацію потужної акції, скерованої на врятування переслідуваних фашистами євреїв. Незважаючи на те, що відкрита опозиція до режиму та закону була ризикованою, ігумен Климентій організував групу надійних людей, що займалися таємним звільненням та переховуванням євреїв. Особливо плідною в цьому плані була співпраця о. Климентія з ієромонахом-студитом, німцем за походженням, Йосифом Петерсом та сестрою Йосифою.  Разом зі своїми однодумцями продовжував наставляти парафіян на гуманне ставлення до євреїв, рятувати тих, кого вдавалося за умов окупаційного режиму. Кампанія порятунку уможливила безпечний притулок передусім тим євреям, яким вдалося втекти з Львівського гетто та Янівського концтабору [3, с.4].

Зокрема, ігумен наглядав за виданням українських ідентифікаційних документів євреям та координував супровід біженців до монастирів. З такими документами ці етнічно «натуралізовані» українці могли звертатись до громадських реєстраційних установ за українськими ідентифікаційними та продовольчими картками, дозволом на постійне проживання та іншими необхідними документами [4, с. 257]. Ігумен Климентій, підтримував всіми можливими засобами тих українців, які допомагали переховувати  чи перевозити біженців.

Незважаючи на те, що значна частина українців, в тому числі студити, намагалися всіма способами допомагати євреям у їхньому переховуванні та порятуванні, велика частина їх потрапила у концентраційні табори. Тому тепер своїм першочерговим завданням студити вважали, допомогти полоненим у таборах, і підтримати їх як матеріально, так і морально. Монахи-студити, під керівництвом К. Шептицького, систематично передавали в’язням медичні ліки, продукти харчування, духовну літературу, яка друкувалася у монастирі.

Частину євреїв, студитам вдалося переховувати у власній взуттєвій фабриці «Солід», які працювали там шевцями, а їхні сім’ї проживали у підвальних приміщеннях. Залишки шкіри монахи продавали або обмінювали на харчі і ліки, вирученні кошти йшли на утримання євреїв.

Вагоме місце у порятуванні євреїв має також друкарська майстерня, організована при студитському монастирі св. Йосафата у якій працювали і переховувалися євреї. Ось як згадує Курт: «У бібліотеці з доктором Кахане я був Куртом Левіном, а коли звідти виходив знову ставав новиком студитського монастиря Романом Миткою» [9, с.105]. Певний час монахам вдалося маніпулювати владою, щоб друкарню не закрили, адже офіційно вона друкувала різноманітні бланки для вермахту й адміністрації дистрикту «Галичина», підпільно – духовну літературу. Проте незадовго її закрили, а монахів заарештували підставою стали надруковані антинімецькі листівки, розповсюджені українськими націоналістами по цілому місті [9, с.299].

Окремою сторінкою у житті о. Климентія є його участь у врятуванні  єврейських дітей під час Другої світової війни. Він влаштовував дітей-євреїв у сиротинці, оформляв на них документи про хрещення в церкві, даючи їм українські імена й прізвища, щоб довести їхнє українське католицьке походження. Частину єврейських дітей переховував в Унівському монастирі як послушників [8]. Ось як згадує і коментує ці події один із врятованих хлопчиків цієї обителі, екс-міністр закордонних справ Польщі Адам Даніель Ротфельд: «До монастиря в Уневі я потрапив як Адась. Після року перебування в монастирі мене охристили і дали друге ім'я Даніель. Я отримав прізвище Червінський. У результаті тієї акції врятовано життя близько 150 дівчат і хлопців. Ігуменом монастиря був брат митрополита Шептицького Климентій. Він був моїм сповідником. Людина великого серця і розуму» [1, с. 72]. Хоча переховування євреїв каралося смертю, ігумен свідомо порушував це розпорядження в ім’я християнського обов’язку.

Обставини змушували ще більше турбуватися про єврейських дітей молодшого віку, оскільки ігумен вважав це питання одним із основних у своїй діяльності. Для них о. Климентій відкрив в Уневі сиротинець, де діти мали можливість жити й навчатися. У спогадах монаха Єротея читаємо про те, що в монастирі дітей навчали різного ремесла – шевського, кравецького, ковальського, бляхарського. Загальна кількість учнів складала 35 осіб, процес навчання яких тривав два роки. Він особисто навчав ремеслу п'ятьох вихованців, оскільки працював шевцем [7, с. 41].

К. Шептицький запровадив практику відбору серед найздібніших сиріт, щоб за кошти монастиря продовжити їхнє навчання у гімназіях та вищих навчальних закладах освіти [2, с. 19]. Ось як згадує син раввина Курт І. Левін: «Ігумен настоював на тому, щоб я отримав вищу освіту. Через післанця він передавав мені до Любліна кошти на навчання» [5, с.59]. Такий підхід забезпечував перспективу для талановитої особи здобути вищу освіту. Менш обдарована молодь могла при підтримці отця влаштуватися у професійні навчальні бурси. Як згадує Курт Левін, що «К. Шептицький наголошував, що не треба жалкувати зусиль для здобуття освіти і що освіта стане найкращим способом почати нове життя після війни» [9, с.251]. Слід зауважити, що монахи підтримували зв’язки із своїми вихованцями і цікавилися їхньою подальшою долею.

У своїй критичній позиції ігумен прагнув створити християнські умови громадянської лояльності до ситуації, що склалась; наслідком цього було засудження насильства, санкціонованого державою, та утвердження християнського обов’язку захищати людське життя. Опір у формі ненасильницького громадянського непослуху, який виявлявся в організації нелегальних притулків для євреїв та їхніх переховувань – не виходила ні з політичних, ні з церковних міркувань. Така позиція не слугувала інтересам української незалежності чи східній експансії католицизму, а просто була результатом застосування християнської етики на практиці [4, с.236].

Таким чином, активна церковно-релігійна та громадська діяльність К.Шептицького по-перше, стала важливим чинником і критерієм морального й духовного збагачення українців, по-друге, є яскравим твердженням того, що Греко-католицька церква стояла на засадах християнської моралі, національно-культурної толерантності й відстоювала національно-релігійні інтереси українства, а монастир Студійського уставу став одним із найбільших виразників, гарантом реалізації національно-культурних інтересів українців Східної Галичини.

 

Список використаної літератури.

  1. Адам Даніель Ротфельд. Усе, що пам’ятаю /  Адам Даніель Ротфельд.// Politika. – 2005. – № 7. – С.70 – 73.
  2. Альберт Марія Амман. Унів / Альберт Марія Амман. – Едмонтон, 1955. – 36 с.
  3. Киричук Л. Казимир Шептицький – малодосліджена заслужена постать в житті УКЦ / Леся Киричук // Мета. – 10 вересня 1995. – С.16 – 17.
  4. Кравчук А. Соціальне вчення і діяльність Митрополита Андрея Шептицького під час німецької окупації / Андрій Кравчук. // Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали 1941 – 1944 рр. / Упорядник Жанна Ковба. Науковий редактор Андрій Кравчук. – Київ: Дух і Літера, 2003. – С. 224 – 281.
  5. Курт І. Левін Ігумен Климентій Шептицький / Курт І. Левін. // Архимандрит Климентій (Шептицький): Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. – Вип. 9. – Львів, 2001. – С.54 – 61.
  6. Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали 1941 – 1944 рр. / Упорядник Жанна Ковба. Науковий редактор Андрій Кравчук. – Київ: Дух і Літера, 2003. – 313 с.
  7. Пікулик Н., Сеник Л. Климентій Шептицький – слуга Божий / Надія Пікулик, Любомир Сеник. – Л.: Свічадо, 1997. – 64 с.
    1. Щоденник Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане [Упорядн. Жанна Ковба, перкл. з англ. Ніни Шпет, наук. ред. Мартен Феллер], (Серія «Бібліотека Інституту юдаїки») – К.: Дух і Літера,2003. – 267 с.
    2. Левін К. Мандрівка крізь ілюзії / Курт Левін; [пер. з англ. Я.Карпюк та Л.Лисенко].  – Л.: Свічадо,2007. – 478 с.