Виникнення та становлення НСПС „Солідарність” у Польщі(1980–1981)

 

ПОД-СЕКЦИЯ 5. История зарубежных стран

Недзельська Ю.В.  

ТНПУ ім. В. Гнатюка

Історичний факультет, 4 курс

Виникнення та становлення НСПС „Солідарність” у Польщі(1980–1981)


З часу здобуття незалежності і початку пошуків найбільш оптимальних шляхів державотворення і власного розвитку Україна у своїй зовнішньополітичній діяльності надає пріоритет європейському напрямку. Важливу роль в цьому контексті відіграє поглиблення двосторонніх зв’язків з європейськими країнами, в тому числі з Польською республікою, адже близькими та співвідносними є долі України та Польщі, тісно переплетені на сторінках історії українсько-польських відносин. Наші держави єднають століття спільної, хоча інколи й драматичної історії, до якої, зокрема, варто віднести і перебування в соціалістичному таборі. На зламі ХХІ ст. Україна і Польща вирішують схожі проблеми демократичної трансформації та подолання тоталітарної спадщини.

Наприкінці 1980-х–на початку 1990-х років як Польща, так і Україна, в зв’язку з розпадом соціалістичної системи, отримали шанс на здобуття справжньої незалежності й обрання демократичного шляху розвитку. Кожна з країн скористалася цим шансом по-своєму.

Досвід Польщі як міцної демократичної держави в сучасному європейському просторі, може стати каталізатором, який інтенсифікує процес інтеграції нашої країни в європейське співтовариство. Крізь призму подій 1980–90 рр. у Польщі ми можемо поглянути на українську історію, зрозуміти та усвідомити усі помилки і прорахунки у становленні незалежної Української держави, чим, власне, і зумовлюється актуальність даного дослідження.

Події, що визначаються в сучасній гуманітарній науці як “осінь народів” (1989 рік), дають можливість повніше поглянути на весь післявоєнний розвиток регіону, званого Східною Європою, складовою частиною якого є Польща.

Події 1980–1981 рр. в Польщі, пов'язані із створенням та діяльністю Незалежної самоврядної профспілки„Солідарність”, не без підстав прийнято вважати поворотними у розвитку європейських держав, що входили в світову соціалістичну систему. Іноді можна почути твердження, що саме вони стали детонатором і навіть першопричиною краху соціалізму, що явно перекликається з настільки популярною ще в XIX ст. у Польщі ідеєю про роль месії [5]. Одне не викликає сумніву: поява в країні “реального соціалізму”, якою була Польська Народна Республіка, масової, непідконтрольної владі легальної громадської організації, не чужій серйозним політичним амбіціям, створило не лише прецедент і зразок для наслідування опозиціонерам в інших соціалістичних країнах, а й змусило правлячі еліти серйозно задуматися про системні, а не про косметичні реформи в соціально-економічній, а потім і в політичній сферах [4].

Суспільний рух “Солідарність” відкрив нову сторінку в історії Центрально-Східної Європи, продемонструвавши можливість розбудови давно забутих соціальних тенденцій, використання недоліків тоталітарної системи для відродження громадянського суспільства.

У закономірності появи „Солідарноcті” можна легко переконатися, якщо придивитися до суспільного контексту, в якому створилися передумови серпневих подій 1980 року. Перш за все свій внесок зробили всіті, хто в попередні роки брав участь в опорі політиці ПНР. Досвід страйків, що відбувалися в Польщі в 50–70-ті роки ХХ ст., мав важливе значення для того, щоб серпневі події на польському Побережжі стали „початком кінця комунізму” [5, с. 93-97]. Аналізуючи попередні спроби опору, організаторам страйку гданських робітників вдалося подолати багато недоліків, краще організувати людей, уникнути провокацій.

Перші прояви опору комуністичному режиму в Польщі з'явилися так само, як і в Україні, в 50-ті роки ХХ ст. Було це пов'язано, перш за все, з так званою хрущовською відлигою, коли комуністичний режим став дещо м'якшим, відходячи від культу особи Сталіна.

З того, що передувало подіям серпня 1980 року в Гданську, слід назвати створення Комітету оборони робітників (КОР) в 1976 році. Саме тоді один із засновників Комітету Яцек Куронь сформулював дієвий принцип боротьби з тоталітарним режимом. Той принцип звучав так: “Вистачить палити і руйнувати владні комітети, давайте краще створювати власні!” [2, c. 6]. Саме з виникненням КОР пов'язують початок якісно нового етапу протистояння комуністичній владі. У 70-ті роки минулого століття навколо Комітету оборони робітників виникли угруповання незалежних організацій – “друге співтовариство”. Таким чином, фактично формувалося “альтернативне суспільство”: люди, які не підкорялися владі, вважали, що так як державні інститути перебувають під контролем промосковської комуністичної партії, змін можна досягти тільки знаходячи вихід за сфери панування ПОРП.

Нарешті, не останню роль у наростанні невдоволень комуністичною владою в Польщі, що вилилося у страйки в 1980 році, зіграла економічна криза в ПНР, яка особливо загострилася під час перебування на посаді першого секретаря Едварда Герека [6, c. 324]. Як вдало зауважує польський журналіст Влодзімеж Каліцкій: “Навесні 1980 року в гіршому стані від авторитету влади була тільки економіка” [1, c. 602]. Країна поринала в економічний хаос. Приховане підвищення цін, зростання інфляції призвели до відсутності на ринку майже всіх товарів. Підвищення цін на м'ясо в їдальнях та буфетах від 1 липня 1980 року стало тією іскрою, що підпалює бочку з порохом.

Страйк на Ґданській верфі ім. Леніна розпочався 14 серпня 1980 року, ініціатором якого був Богдан Борусевич. В організації страйку взяв також участь Лех Валенса. Наступного дня до них приєдналися інші верфі, порти та підприємства в місті.

16 серпня вдалося досягнути компромісу у справі підвищення зарплат для працівників верфі – більшість страйкового комітету дійшла висновку, що мета була досягнута і закликала робітників покинути Судноверф. Лише коротка мить відділяла страйк від його закінчення без досягнення більш загальних, політичних поступок з боку влади [7, с. 13–34]. Проте комітет вирішив залишитися на території верфі, оголошуючи страйк як вияв солідарності.

Тієї ночі був створений Міжзаводський Страйковий Комітет (МKS), котрий висунув 21 вимогу [3, с. 216], серед яких сім були політичні. Найважливішим була перша вимога – створення не залежних від партії профспілок, а крім того, гарантія права на страйк, свобода слова, звільнення політичних в’язнів і здійснення заходів з метою виведення країни з кризи. Ґданські вимоги стали протягом кількох днів декалогом збунтованої, охопленої страйком країни.

Зростало почуття сили й спільноти. Ніколи ще в повоєнній Польщі нічого подібного не відбувалося в такому масштабі і - що найважливіше – так солідарно.

Натхненний громадською єдністю, художник Єжи Янішевський створив знак “Солідарності”, який з часом став відомий в усьому світі: “Концепція була породжена за такою аналогією: так, як згуртовані люди солідарно підтримують один одного, так літери цього слова повинні також підтримувати одна одну. Я ще добавив прапор, бо усвідомлював, що це справа не тільки вузькогалузева, але й загальногромадська” [6, с. 56].

Ставши перед загрозою подальшого розростання страйку, влада вирішила прийняти вимоги страйкуючих: 30 серпня була підписана угода у Щеціні, 31 серпня в Ґданську, а через три дні з шахтарями в Ястшембі.

Лех Валенса, відзначаючи успіх 31 серпня 1980 року, сказав: “Чи ми досягли усього, чого хотіли, чого прагнемо, про що мріємо? Не всього, але усі ми знаємо, що здобули дуже багато. Останнє теж здобудемо, бо маємо найважливішу річ: наші незалежні самоврядні профспілки” [6, с. 25-26].

Таким чином, незалежна самоврядна професійна спілка “Солідарність”, яка була організована в Польщі у 1980 році групою страйкарів Гданської судноверфі на чолі з електриком Лехом Валенсою стала символом відродження Польської республіки, знаменом демократії та свободи на теренах постсоціалістичного простору. Вона стала початком краху комуністичної системи не тільки у Польщі, а й у інших країнах Центрально-Східної Європи.

Список використаної літератури

  1. Зашкільняк Л.О. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів / Л.О. Зашкільняк, М.Г. Крикун. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2002. – 752 с.
  2. Телегуз А.В. Генеза громадянського руху "Солідарність" від організації із захисту прав робітників до політичної сили загальнодержавного значення у Польщі в 1980-1981 рр. / А. Телегуз // Історія України. Шкільний світ. – Київ: Шкільний світ. – 2009. – № 45. – С. 3–7.
  3. Телегуз А. Політична криза в Польщі на початку 80-х років та виникнення "Солідарності"/А. Телегуз // Україна і Польща в ХХ столітті: Проблеми і перспективи взаємовідносин. - Київ, 2002. - С. 214–217.
  4. Шевчук Д. «Солідарність»: польський шлях до свободи / Дмитро Шевчук, слухач Європейського колегіуму польських і українських університетів у Любліні// [електронний ресурс]. – 2005. Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/solidarnist-polskij-shlyax-do-svobodi.html
    1. Poczatki “Solidarnosci” wpolnocno-wschodniejPolce (1980-1981) podredakcją Tomasza Danileckiego. – Bialystok, 2005. – 183 s.
    2. Droga do niepodleglosci (1980-2005). – Oficyna Wydanicza “Volumen”/ Komisja Krajowa NSZZ “Solidarnosc”. – Warszawa, 2005. – 556 s.
    3. Nowak J. Zanimpowstala «Solidarnosc». Lublin, 1990