ПРОБЛЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСТАТІ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АСПЕКТИ

 

ПОД–СЕКЦИЯ 4. История Украины   

Гловацький А. В.

студент історичного факультету

Тернопільського національного педагогічного університету

імені Володимира Гнатюка

ПРОБЛЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСТАТІ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АСПЕКТИ


Станом на сьогоднішній день в українській історичній науці все актуальнішою стає проблема дослідження постаті А. Кримського – своєрідного феномену в історії української науки та культури. Як відомо, учений займався арабістикою, іраністикою, тюркологією, семітологією, гебраїстикою, ісламологією, ба навіть єгиптологією (це що стосується його сходознавчих студій). Окрім цього, Агатангел Юхимович був славістом, етнографом, фольклористом, літературознавцем, філологом, лінгвістом та мовознавцем. Також ученого цілком можна назвати і талановитим україністом, причому не лише у сфері мовознавства, а й історії. Щодо мистецької сфери його діяльності, то А. Кримський був доволі непоганим поетом, писав прозові твори та займався перекладами з перської, арабської та турецької мов.

Метою даної статті є висвітлення проблеми дослідження постаті Агатангела Кримського в українській історичній науці у її історіографічному та джерелознавчому аспектах.

Для досягнення поставленої мети, на наш погляд, потрібно виконати наступні завдання:

–       проаналізувати наявну історіографію, що стосується особи А. Кримського;

–       охарактеризувати стан джерельної бази дослідження постаті видатного ученого та митця.

Об’єктом дослідження виступає постать Агатангела Кримського – одного з найвизначніших представників української науки та культури кінця XIX – пер. пол. XX ст.

Предметом є аналіз історіографічного та джерелознавчого аспектів дослідження постаті ученого-митця в українській історичній науці.

Говорячи про історіографічний аспект даної проблеми, необхідно мати на увазі, що в українській історичній науці XX ст. для дослідження постаті А. Кримського використовувалися ті методологічні системи, що були панівними протягом того чи іншого історичного періоду. Скажімо, у радянську добу (починаючи з 50-х рр. XX ст.) життєвий шлях та наукова діяльність ученого аналізувалися за допомогою марксистської методології, що спиралася на принципи партійності та класового підходу до історії.

У пострадянську епоху (починаючи з 90-х років, коли Україна врешті-решт здобула незалежність) марксистська методологічна система була відкинута більшістю науковців і на зміну їй прийшла неопозитивістська парадигма історії, яка характеризується прагненням до пошуку істинних, перевірених чуттєвим досвідом фактів, а не до сліпого наслідування аксіоматичних положень марксизму. Відповідно, сучасні українські історики намагаються об’єктивно дослідити постать А. Кримського та проаналізувати його внесок в українську історичну науку.

З вищезазначеного випливає, що усі наукові праці, присвячені дослідженню життєвого шляху та наукової діяльності А. Кримського, доцільно поділяти на два види: радянські та сучасні. Спробуємо коротко їх охарактеризувати.

У другій половині 40-х – у 60-ті рр. XX ст. радянські вчені майже не приділяли уваги постаті А. Кримського та його науковій спадщині. Лише у 70-х – 80-х роках відбуваються значні позитивні зміни. Зокрема, К. Гурницький опублікував дві, на наш погляд, ґрунтовні та об’ємні монографії, присвячені А. Кримському: «Кримський як історик» (1971) і «Агафангел Ефимович Крымский» (1980) [4; 3]. Незважаючи на значну тенденційність та марксистське підґрунтя даних праць, у тогочасній радянській науці їх поява ознаменувала собою початок нового етапу в дослідженні життя та наукової діяльності А. Кримського. Ці роботи можна вважати найкращою за весь радянський період спробою на основі широкої джерельної бази дослідити величезну за обсягом наукову спадщину вченого та висвітлити його роль і місце в українській історичній науці кінця XIX – першої половини XX ст.

Також необхідно відзначити, що одна із названих праць (а саме монографія «Кримський як історик») була написана К. Гурницьким до публікації відомого п’ятитомного видання, що вмістило наукову та літературну спадщину вченого (правда, далеко не повну), а також його епістолярій (як відомо, п’ятитомник почав видаватися з 1972 р.). З цього випливає, що автор був змушений користуватися архівними джерелами, а не уже опублікованими й опрацьованими іншими науковцями, що, безумовно, збільшує наукову новизну його роботи.

Окрім цього, станом на сьогоднішній день зазначена праця є єдиною з усіх присвячених науковій спадщині А. Кримського, у якій висвітлено дослідження ученим ключових аспектів історії України періоду Київської Русі та козацької доби. В цьому контексті зазначимо, що К. Гурницький присвятив цій доволі цікавій проблемі 4-й розділ своєї монографії під назвою «Проблеми історії України в працях А. Ю. Кримського» [4, с. 141–175].

Серед наукових праць зазначеного періоду заслуговує на увагу монографія М. Веркальця «А. Ю. Кримський у колі своїх сучасників» (1990) [2]. Ця праця є цікавою тим, що у ній висвітлюються взаємини ученого із провідними українськими громадськими та суспільними діячами кінця XIX – першої чверті XX ст. (І. Франком, Б. Грінченком, Лесею Українкою, О. Кобилянською та ін.). Однак суттєвим недоліком роботи є її марксистська тенденційність та, подекуди, навіть наявність фальсифікації фактологічного матеріалу.

Україністичний та сходознавчий напрями наукової діяльності А. Кримського були досліджені у збірній праці «А. Ю. Кримський – україніст та орієнталіст» (під ред. І. Білодіда, 1974) [13]. Також варто відзначити, що у 70-х роках було видано бібліографічний покажчик наукових праць ученого (за 1889–1971 рр.), що дає змогу для ширшого ознайомлення із науковою спадщиною А. Кримського у галузі ісламології, україністики, гебраїстики, арабістики, іраністики, тюркології та семітології [9].

Характеризуючи сучасний стан розробки даного питання в українській історіографії, з жалем констатуємо, що насьогодні немає жодного комплексного, об’єктивного чи більш-менш об’ємного дослідження, присвяченого постаті А. Кримського.

Окремі аспекти даного питання відображені, перш за все, у періодичній науковій літературі. Серед сучасної періодики, присвяченої А. Кримському, варто відзначити розвідки І. Ільєнка [6], Л. Матвєєвої [14], М. Моклиці [17], О. Пріцака [20], М. Сороки [22], Л. Ткач [23], В. Чабаненка [24], В. Шендеровського [25] та В. Шкляра [26]. Крім того, про А. Кримського згадує Д. Павличко у другому томі своєї «Світової літератури [18]. Я. Славутич також присвятив А. Кримському невелику статтю [21]. Проте найґрунтовніше наукову діяльність вченого, на наш погляд, досліджено у збірнику статей, що вийшов під назвою «Агатангел Кримський. Нариси життя і творчості» (під ред. О. Василюка, 2006) за ініціативою директора Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України Лесі Матвєєвої [10]. У даній публікації висвітлено україністичну та сходознавчу діяльність Агатангела Кримського, зокрема приділено значну увагу його праці на ниві філології.

Щодо дослідження наукової діяльності ученого, зокрема її україністичного аспекту, то в цьому контексті варто відзначити також монографії «Історія Академії наук України, 1918–1993» (за ред. Б. Патона, 1994) [8] та «Нариси з історії Всеукраїнської Академії наук» (автором останньої є уже згадана нами Л. Матвєєва) [15].

Також хотілося б зауважити, що доволі ґрунтовною є і монографія відомої дослідниці С. Павличко «Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського» [19], яка, однак, була неоднозначно сприйнята у наукових колах.

Ця неоднозначність була зумовлена тим, що авторка досліджувала постать ученого крізь призму теорії психоаналізу. Особливо це стосується літературної спадщини Агатангела Юхимовича та його особистого життя. Ведучи мову про літературну спадщину ученого, варто відзначити, що С. Павличко вважала образ Андрія Лаговського, головного героя однойменного роману А. Кримського, результатом сублімованого гомосексуалізму самого автора. Природно, що такі думки спровокували бурхливу дискусію серед науковців – дослідників постаті Агатангела Юхимовича.

Тепер, розглянувши історіографію даної проблеми, перейдемо до аналізу джерельної бази.

Як уже згадувалося нами вище, радянська влада не могла замовчати вагому наукову спадщину А. Кримського, евакуйованого, а фактично репресованого у липні 1941 року. На початку 1970-х рр. було видано зібрання його творів у 5-ти томах, з яких останній, п’ятий, що був виданий у двох книгах, умістив вибраний епістолярій. Незважаючи на недоліки, зумовлені тогочасними ідеологічними псевдонауковими канонами, видання було виконано на добротному едиційному рівні. Воно прислужилося (та й досі служить) дослідникам і стало надійною базою для подальшого розвитку науки про А. Кримського [11; 12].

Характеризуючи це видання, варто зауважити, що воно включає в себе листування А. Кримського із провідними науковцями, літераторами та громадськими діячами кінця XIX – першої чверті XX ст. (І. Франком, В. Левицьким, О. Огоновським, Б. Грінченком, Лесею Українкою, В. Міллером, І. Липою, П. Житецьким, М. Павликом та багатьма, багатьма іншими), подане у 1-й книзі 5-го тому. Хронологічно 1-ша книга охоплює листування за 1890–1917 рр., тобто стосується московського періоду життя і діяльності А. Кримського [11]. Книга 2-га вмістила особисте листування вченого із членами його сім’ї за 1896–1898 рр., тобто за період перебування А. Кримського в науковому відрядженні в Сирії та Лівані [12].

У 1997 р. Л. Матвєєва та Е. Циганкова видали першу збірку епістолярію ученого під назвою «А. Ю. Кримський – неодмінний секретар Всеукраїнської Академії наук : вибране листування» [16], що стосувалася київського періоду життя та діяльності Агатангела Юхимовича (1918–1941). ЇЇ цінність, актуальність та наукова новизна є безумовною, адже це, фактично, перша збірка епістолярію вченого, що була позбавлена впливу марксистської методологічної системи та ідеологічної заангажованості, так характерної для радянської історичної науки.

Також слід додати, що у 2005 році Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України видав книгу «Епістолярна спадщина Агатангела Кримського. Т. 1 (1890–1917 рр.)», яка водночас була першим томом серії «Наукова спадщина сходознавців». Але, як стверджує Г. Бурлака, науковий апарат даної публікації є вельми примітивним. Зокрема, вона зазначає, що до видання увійшла лише незначна частина листування А. Кримського, і то не 1890–1917 років, як зазначено у назві, а до 1915 р., що, на її думку, не узгоджується із гордою назвою «епістолярна спадщина» [1, с. 86–87].

Крім того, порівнюючи це видання із 1-ю книгою 5-го тому зібрання творів А. Кримського, Г. Бурлака зауважує, що у радянському виданні епістолярію вченого вміщено більше листів, аніж у сучасному. Це видається нам досить дивним, адже лише у фондах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка та особових фондах Інституту рукопису НБУВ у наявності є понад 800 листів як самого А. Кримського, так і адресованих йому. Більше того, у львівському відділі ЦДІА України та в архівах Російської Федерації (зокрема в московському) є не менш багаті колекції, які могли б бути використані для видання повної епістолярної спадщини Агатангела Юхимовича [1, с. 87–88].

Проте, даючи оцінку 2-му тому вищезгаданого видання, що також вийшов друком у 2005 році і хронологічно охоплює, як і попереднє видання епістолярію вченого, його київський період життя та діяльності (1918–1941), варто відзначити, що завдяки зусиллям Л. Матвєєвої та інших науковців Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського було оприлюднено доволі значний масив епістолярію ученого, який у радянські часи не міг бути опублікований з ідеологічних мотивів [7]. Це, зокрема, листування ученого із В. Вернадським, В. Модзалевським, Д. Багалієм, К. Харламповичем, К. Воблим, В. Перетцом, Л. Левицьким, Я. Ряппо, В. Гнатюком, І. Крачковським, С. Єфремовим, В. Липським, В. Бартольдом, Г. Голоскевичем, В. Іванцем, Н. Полонською-Василенко, Д. Заболотним та ін. [5].

Таким чином, проаналізувавши історіографію даної проблеми, констатуємо, що вона поділяється на радянську та сучасну. Стосовно історіографії радянського періоду хотілося б зауважити наступне. Незважаючи на те, що в роки німецько-радянської війни Агатангела Кримського було безпідставно заарештовано і репресовано, радянська тоталітарна система не могла приховати його наукову спадщину, що була не лише різносторонньою, але і досить великою за обсягом (для прикладу, протягом 1889–1918 рр. лише по сходознавству вчений написав 26 томів праць). Саме тому у 70-х рр. XX ст. і починають з’являтися роботи, присвячені життю й науковій діяльності А. Кримського. Однак для історіографії цього періоду характерна тенденційність, замовчування та пряма фальсифікація окремих фактів, що стосувалися особи Агатангела Юхимовича (наприклад, стверджувалося, що А. Кримський був послідовним марксистом; що він «був евакуйований» і «трагічно загинув» в роки німецько-радянської війни, хоча його фактично було репресовано і т. д.).

На сучасному ж етапі відбувається об’єктивне вивчення постаті А. Кримського, досліджуються досі не відомі не лише широкому загалу, а й науковим колам факти його біографії, аналізується значна наукова і літературна спадщина видатного українського вченого та митця.

Щодо стану джерельної бази даної проблеми, то приходимо до невтішного висновку про неспроможність сучасних дослідників видати епістолярну спадщину А. Кримського у повному обсязі, незважаючи на об’ємність та доступність останньої. У такій ситуації, на наш погляд, радянське видання епістолярію вченого (5-й том, у 2-х книгах) не втрачає свого значення і дотепер, оскільки продовжує (як видно із вищезазначеного) залишатися основним джерелом для дослідження життєвого шляху та наукової діяльності А. Кримського.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бурлака Г. "Вибачте, шановний Агатангеле Юхимовичу!" / Галина Бурлака // Слово і час. – 2006. – № 6. – С. 86–89.

2. Веркалець М. А. Ю. Кримський у колі своїх сучасників / М. Веркалець – К., 1990. – 48 с.

3. Гурницкий К. Агафангел Ефимович Крымский / К. Гурницкий – М., 1980. – 192 с.

4. Гурницький К. Кримський як історик / К. Гурницький – К., 1971. – 184 с.

5. Епістолярна спадщина А. Кримського (1890–1941) [гол. ред. Л. В. Матвєєва]. – К., 2005. – 500 с. – (у 2 т. / А. Кримський; Т. 2 (1918–1941)).

6. Ільєнко І. У жорнах репресій: оповіді про українських письменників / І. Ільєнко – К., 1995. – С. 316–339.

7. Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://oriental studies.org.ua/index.php?link=ivran_ru_&navStart=6.

8. Історія Академії наук України, 1918 – 1993 [за ред. Б. Патона]. – К., 1994. – 318 с.

9. Кримський А. Ю. Бібліографічний покажчик, 1889–1971 / Агатангел Юхимович Кримський. – К., 1972. – 168 с.

10. Кримський, Агатангел. Нариси життя і творчості [відп. ред. Василюк О. Д. та ін.]. – К., 2006. – 564 с.

11. Кримський А. Ю. Листи, 1890–1917 / А. Ю. Кримський. – К., 1973. – 547 с. – (Твори : в 5 т. / А. Кримський; Т. 5, кн. 1).

12. Кримський А. Ю. Листи з Сірії та Лівану, 1896–1898 / А. Ю. Кримський. – К., 1973. – 335 с. – (Твори : в 5 т. / А. Кримський; Т. 5, кн. 2).

13. Кримський А. Ю. – україніст та орієнталіст [за ред. І. Білодіда]. – К., 1974. – С. 10–116.

14. Матвєєва Л. Був охоронцем Академії / Леся Матвєєва // Політика і час. – К. – 2006. – № 5. – С. 86–95.

15. Матвєєва Л. Нариси з історії Всеукраїнської Академії наук / Леся Матвєєва. – К., 2003. – 296 с.

16. Матвєєва Л., Циганкова Е. А. Ю. Кримський – неодмінний секретар Всеукраїнської Академії наук [Текст] : вибране листування / Леся Матвєєва, Елла Циганкова. – К., 1997. – 171 с.

17. Моклиця М. Християнство Агатангела Кримського: психологічні та естетичні акценти / Марія Моклиця // Слово і час. – К. – 2006. – № 2. – С. 19–28.

18. Павличко Д. В. Світова література / Дмитро Павличко. – К., 2007. – С. 212–213. – (Літературознавство. Критика : у 2 т. / Д. Павличко; Т. 2).

19. Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського / Соломія Павличко. – К., 2001. – 328 с.

20. Пріцак О. Українець тюркського походження Агатангел Кримський / Омелян Пріцак // Пам'ять століть. – 2008. – № 4. – С. 124–142.

21. Славутич Я. Розстріляна муза / Я. Славутич. – К., 1992. – С. 63–67.

22. Сорока М. Реабілітовано посмертно / Микола Сорока // Дивосвіт. – К. – 2006. – № 1. – С. 22–23.

23. Ткач Л. Агатангел Кримський і Микола Лукаш: спільні риси художнього лексикону / Людмила Ткач, Оксана Федунович-Швед // Дивослово : науково-методичний журнал. – К. – 2006. – № 12. – С. 33–39.

24. Чабаненко В. Питання історії української мови в листах А. Ю. Кримського до П. Г. Житецького / Віктор Чабаненко // Українська мова : науково-теоретичний журнал української мови. – К. – 2007. – № 3. – С. 17–26.

25. Шендеровський В. Їхні імена гідні пантеону славетних / Василь Шендеровський // Світогляд : науково-популярний журнал. – К. – 2007. – № 6. – С. 28–31.

26. Шкляр В. Агатангел і Марія: нечестиве кохання в блакитному інтер'єрі / Василь Шкляр // Сучасність. ­– 2004. – № 4. – С. 49–58.