НОРМАТИВНО-ПРАВОВА ОСНОВА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УНІВЕРСИТЕТАХ ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНИ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ

 

Инновации в области образования. 

 

Долгова Н. О.

Ст. викладач кафедри фізичного виховання

 Сумського державного університету,

аспірантка Сумського державного педагогічного

 університету ім. А.С. Макаренка

 

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА ОСНОВА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УНІВЕРСИТЕТАХ ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНИ:

 КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ


В епоху розбудови суспільства знань особливий інтерес для компаративних досліджень становить досвід зарубіжних країн, які успішно модернізують систему вищої освіти, адаптуючи нормативно-правову базу до вимог Болонського процесу. Використання досвіду Республіки Польща щодо успішної модернізації структурної та змістової складових системи вищої освіти, адаптування нормативно-правової бази до вимог Європейського простору вищої освіти, впровадження водночас інновацій у галузі фізичного виховання та спорту суттєво оптимізують навчально-виховний процес у вишах України.

Кінцевим рішенням I-го Сейму академічної фізичної культури (22- 23. 10. 2004 р.) стосовно сфери фізичного виховання студентів, який відбувся у Варшаві, було зазначено, що вищі школи, які займають істотне місце в системі освіти, можуть відігравати значну роль у формуванні поглядів та свідомості молодого покоління та стати місцем для розповсюдження й популяризації спорту та активного відпочинку, а також створення моди на здоровий спосіб життя [7, c. 266].

Дослідження польських науковців T. Бєлєцького (T. Bielecki), А. Жолтек-Дашиковского (A. Żołtek-Daszykowski), К. Кравчика (K. Krawczyk), А. Новаковського (A. Nowakowski), В. Цинарського (W. Cynarski) доводять, що в епоху європейської інтеграції, нові освітні завдання вимагають інноваційних та комплексних підходів до навчання та виховання студентів, у тому числі й у галузі фізичної культури, та свідчать про необхідність постійно удосконалювати програми з фізичного виховання у вищих навчальних закладах [3, c. 126-130; 2, с. 232-242].

Відповідно до Закону «Про вищу освіту» від 27 липня 2005 р., кожний університет в Польщі набуває автономності у визначенні програм і діапазону освітніх завдань. Фізичне виховання та спорт повинні бути як інтегральною, так і комплементарною частиною політики вищих навчальних закладів під час підготовки студентів до активної діяльності у професійному полі й суспільному житті, тим більше, що ця особлива сфера відіграє важливу роль у розвитку майбутніх випускників. Реалізацією програми з фізичної культури, зокрема обов’язкових занять з фізичного виховання, спортивних, реабілітаційних та рекреаційних занять в польських університетах, займаються Студіуми фізичного виховання та спорту (Studium Wychowania Fizycznego i Sportu – SWFiS). Їх діяльність ґрунтується на законодавчих актах, Статутах університетів та Ухвалі сенату вищого навчального закладу за розпорядженням ректора даного вишу. Ректор приймає рішення з усіх питань в університеті, за винятком тих питань, що за законом або статутом ВНЗ відносяться до компетенції інших структурних органів навчального закладу [5, с. 9965–10029.].

Ретельний аналіз сайтів польських університетів свідчить, що завдяки плідній роботі педагогів-новаторів програми з фізичного виховання стали містити в собі виховний досвід. Запропоновані у програмі заняття стали враховувати фізичні можливості та інтереси студентів, надавати можливість студентам обирати серед них ті, що найбільше подобаються, і в яких вони хотіли б брати участь. Вони почали надавати студентам більш широкий спектр рухової активності, ніж звичайні заняття, а також набули більш демократичного характеру.

Детальне розв’язання правових рішень у галузі фізичної культури відносно фізичного виховання у вищих школах запропоновано у Розпорядженні Міністра науки і вищої освіти Польщі від 12 липня 2007 року про стандарти навчання для окремих напрямків на всіх рівнях освіти та порядок надання умов вищими навчальними закладами для проведення міжнапрямових та макронапрямових дисциплін. Розпорядження вказує на стандарти навчання в зазначених напрямах підготовки (§ 1, № 1-118) і одночасно окреслює в додатках кількість годин занять з фізичного виховання. Відповідно до вище названих напрямів програма денного навчання повинна передбачати проведення занять з фізичного виховання у розмірі 60 годин на рік, які можна віднести до 2 кредитів ECTS. Надана свобода в питаннях фізичного виховання студентської молоді дозволяє університетам встановлювати свій розмір кількості годин, але цей розмір не повинен бути меншим, ніж зазначено у стандартах навчання відповідно до кредитів ECTS. Університети зобов’язані забезпечувати високу якість освіти, створювати свою внутрішню систему забезпечення якості навчання (§ 3.). У § 14 зазначено, що заняття з фізичного виховання передбачені і для студентів, які навчаються в умовах заочного або вечірнього навчання, але вони можуть бути необов’язковими (на розсуд керівництва університетів) [4]. У порівнянні з практикою українських вищих навчальних закладів, заняття з фізичного виховання для студентів заочного відділення взагалі непередбачені.

1 жовтня 2011 р. набула чинності Нова редакція Закону Республіки Польща «Про вищу освіту». Серед основних здобутків законотворців цього проекту чільне місце займає зміцнення автономії вищих навчальних закладів, розширення прав університетів на самостійне створення навчальних програм та напрямів навчання, що не потребують затвердження у профільному міністерстві [6, с. 5124].

Варто зауважити, що основними критеріями оцінки для отримання заліку з предмету «Фізичне виховання» в польських університетах є відвідування обов’язкових занять, активність під час занять та участь у спортивно-масових заходах.

Натомість, навчальна програма з фізичного виховання для українських вишів затверджена Міністерством освіти України як базова є обов’язковою для засвоєння її змісту студентами денної форми навчання вищих закладів освіти III і IV рівнів акредитації усіх форм власності. Рекомендації базової програми з фізичного виховання для  вищих навчальних закладів згідно із «Державними вимогами до навчальних програм з фізичного виховання в системі освіти» мають законодавчий характер і визначають загальну стратегію формування високого рівня особистісної фізичної культури студента та передбачають обов’язкове складанням державних тестів для оцінки фізичної підготовленості населення України. Нормативна база навчальних програм з фізичного виховання українських вишів підпорядковується саме таким тестам. Вищі навчальні заклади на основі навчального плану й базової навчальної програми з фізичного виховання розробляють робочі навчальні програми з даного предмету. Вони «конкретизують і доповнюють зміст базової фізкультурної освіти, враховуючи регіональні, етнографічні, економічні та екологічні особливості, … вимоги стандартів вищої освіти, у відповідності із освітньо-кваліфікаційними характеристиками підготовки фахівців певного рівня» [1].

Варто зауважити, що діючі в Україні нормативні вимоги з предмету не достатньо враховують індивідуальні здібності студентів і вказують на те, що потрібен диференційований індивідуальний підхід до кожного. Важливо також подолати педагогічний авторитаризм, надати можливість вільного вибору, що є вагомим стимулом залучення студентської молоді до занять.

Отже, сьогодні існує необхідність модернізації фізичного виховання та студентського спорту, переорієнтації на особистість, формування у студентів стійкого інтересу до занять з врахуванням власних потреб та здібностей. Процеси створення концепції законодавчих змін, її активне обговорення та опрацювання науковцями, експертами, роботодавцями, викладачами та студентами й прийняття вищим законодавчим органом, що успішно завершилися в Республіці Польща, можуть бути яскравим прикладом для прискорення темпу освітніх реформ в Україні.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Державні вимоги до навчальних програм з фізичного виховання в системі освіти Наказ Міністерства освіти України 25.05.98 N 188 ( z 0500 – 98 )

2. Bielecki T. Profilowane zajęcia wychowania fizycznego w opinii studentów UMCS / T. Bielecki, K. Krawczyk // Akademicka kultura fizyczna na przełomie stuleci, T. 2. / pod red. Zadarko E. – Krosno : PWSZ, 2009. - S. 231 – 242.

3. Nowakowski A. Akademickie wychowanie fizyczne i sport we wspomnieniach absolwentów szkół wyższych Południowej Polski / A. Nowakowski // Akademicka kultura fizyczna wczoraj i dziś. - Rzeszów : PTKF, 2004. – S. 123-135.

4. Rozporządzenie Ministra Nauki i Szkolnictwa Wyższego z dnia 12 lipca 2007 r. w sprawie standardów kształcenia dla poszczególnych kierunków oraz poziomów kształcenia, a także trybu tworzenia i warunków // Dziennik Ustaw  z 2007 r. Nr. 164, poz. 1166.

5. Ustawa z dnia 27 lipca 2005 r. – Prawo o szkolnictwie wyższym // Dziennik Ustaw z dnia 30 sierpnia 2005r.– 2005. – Nr 164. – Poz. 1365. – S. 9965–10029.

6. Ustawa z dnia 18 marca 2011 r. o zmianie ustawy - Prawo o szkolnictwie wyższym, ustawy o stopniach naukowych i tytule naukowym oraz o stopniach i tytule w zakresie sztuki oraz o zmianie niektórych innych ustaw // Dziennik Ustaw z dnia 21 kwietnia 2011r.– 2011. – Nr 84. – Poz. 455. – S. 5110–5168.

7. Żołtek-Daszykowski A. Autorski program wychowania fizycznego w szkołach wyższych /Andrzej Żołtek-Daszykowski // Akademicka kultura fizyczna na przeɫomie stuleci. Tom 2. – Krosno : AZS, 2009. - S. 265-272.