ПРАГМАТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕКСТУ У КУРСІ «ТЕОРІЯ ТВОРУ»

 

Журналістика

Почапська-Красуцька О.І.,

кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Кам’янець-Подільського

національного університету імені Івана Огієнка

ПРАГМАТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕКСТУ У КУРСІ «ТЕОРІЯ ТВОРУ»

 

Друга половина ХХ століття у лінгвістиці спричинила суттєві зрушення, які дозволяють говорити про зміну наукової парадигми вивчення мови, уточнення об’єкта і предмета дослідження. Відповідно, вища школа не залишилася осторонь цих процесів – з’являються дисципліни, що знаходяться на стику кількох наук. До таких дисциплін належить, зокрема, і «Теорія твору», що поєднує у собі знання з журналістики, лінгвістики і лінгвопрагматики. А тому прагматичний аналіз тексту (дискурсу) є одним із ключових моментів у вивченні дисципліни.

Дослідженням проблем прагматичного аналізу тексту займалися Н. Валгіна [2], Ф. Бацевич [1] та ін. Проте, на жаль, і до сьогодні немає чітко сформульованої структури аналізу тексту.

У нашому дослідженні ми ставимо собі за мету унормувати послідовність пунктів аналізу тексту, а також обґрунтувати необхідність окремих позицій.

Функціональний аналіз будь-якого тексту передбачає врахування особливостей авторського вибору тих чи інших засобів вираження смислової структури тексту, зумовленої його видом і жанром. Компоненти тексту розглядаються з точки зору їхньої ролі в організації цілого текстового масиву. Отже, функціональний аналіз допомагає розкрити власне змістові якості тексту. Прагматичний аналіз тексту витікає з функціонального, логічно продовжує й розвиває його, розкриваючи взаємовідношення автора і читача, визначає ступінь корисної інформації у тексті, тобто, власне, переводить його в розряд дискурсу як тексті в сукупності лінгвістичних і екстралінгвальних чинників [2, с. 17-20].

У такому випадку прагматичний аналіз тексту повинен враховувати його типологію. Тобто необхідно звертати увагу на те, чи є текст усним/писемним/друкованим; монологічним/діалогічним/полілогічним; із використанням чи без використання спеціальних каналів комунікації (радіо, телебачення, телефон, Інтернет тощо) з усіма прагматичними особливостями, які від цих параметрів залежать [1, с. 273] .

Зважаючи на це, прагматичний аналіз тексту здійснюється за такими пунктами:

  1. Загальні зауваження щодо природи тексту (враховується тип, структура та прагматика композиції тексту).
  2. Контекст і ситуація безпосереднього спілкування (місце і час спілкування, характер каналів комунікації, комунікативний шум, зворотній зв’язок).
  3. Прагматичні особливості комунікативної поведінки учасників спілкування (виявлення домінантних інтенцій учасників спілкування; виявлення комунікативної мети кожного учасника спілкування; стратегії і тактики втілення комунікативної мети; точка зору автора і учасників спілкування; виявлення прихованого впливу учасників спілкування; характеристика типів спілкування персонажів; аналіз прагматичних складників комунікативного кодексу кожного учасника спілкування; прагматичні аспекти засобів мовного етикету).
  4. Прагматичні аспекти мовного коду в комунікації (найістотніші типи мовленнєвих актів; мовленнєві жанри, яким надається перевага; непрямий смисл повідомлень та його інтерпретація учасниками комунікації; імплікації та імплікатури; пресупозиції; риторичні аспекти спілкування; прагматичні особливості модальності; прагматичні складники засобів мовного етикету; дотримання норм культури мовлення учасників спілкування).
  5. Роль невербальних компонентів і паралінгвальних засобів спілкування (загальний об’єм і характеристика їх прагматичної ролі).
  6. Дискурсивні характеристики спілкування (прагматичні аспекти регістрових характеристик тексту, тональності спілкування, формування атмосфери спілкування).
  7. Комунікативні девіації, пов’язані з порушенням прагматики на різних етапах породження та сприйняття мовлення).
  8. Загальні висновки.

Запропонована схема враховує переважну більшість функціональних аспектів аналізу. Разом з тим, як слушно зазначає Ф. Бацевич, «комплексний аналіз комунікативної поведінки дійових осіб художніх творів (як і журналістських матеріалів (уточнення наше – О.П.)) певною мірою редукований, оскільки досліднику (або вчителеві, викладачеві, учневі і т. д.) важко відтворити, скажімо, деталі ситуації спілкування (в широкому сенсі слова), пара лінгвістичні засоби, які вживають учасники комунікативного акту, їх постави тіла, паузи хезитації, інтонацію та багато інших складників комунікації, які несуть важливу інформацію про внутрішній світ людини, його психічні, фізичні, ментальні етапи тощо» [1, с. 277].

 

Список використаних джерел

  1. Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики: Монографія / Флорій Сергійович Бацевич. – Львів: ПАІС, 2010. – 336 с.
  2. Валгина Н.С. Теория текста: учебное пособие / Н.С. Валгина. – М. : Логос, 2004. – 280 с.