ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ПОРТРЕТУ ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА

 

 

 

Бабій Ю.М.

Викладач ХНЄУ

 

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ПОРТРЕТУ ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА


Екстралінгвістичні фактори, зумовлюючи склад мовних засобів, діапазон їх використання та характер вживання, певним чином формують стиль політичного дискурсу. Інформаційний бум став поштовхом до розвитку мов, які його обслуговують, і насамперед міжнародних, і в першу чергу до розвитку лексичних систем цих мов. Надання і пошук релевантної інформації в умовах глобального мультикультурного та мультимовного простору загострили проблему ефективності комунікації. Це безпосередньо стосується політиків, що професійно займаються забезпеченням взаєморозуміння, неприпустимістю та врегулюванням конфліктів у глобальному просторі, використовуючи у якості засобу комунікації природні мови. Відносно світу політики усвідомлення важливої ролі мови сформувалося у філософські та лінгвістичні проблеми співвідношення мови та влади, агітації, пропаганди і політичної реклами, інформативності та переконливості у політичній комунікації, вивчення мови як інструменту соціальної влади, мовної упаковки соціальних процесів у демократичному та тоталітарному суспільствах, використання мови з метою впливу на свідомість широких мас, ролі мови у створенні іміджу політика, індивідуального стилю політика як мовної особистості. У лінгвістиці ця тематика фактично відповідає проблемі політичного дискурсу, що став протягом останнього часу популярним об’єктом досліджень на матеріалі різних мов. Інтерес до політичного дискурсу зумовлений не лише роллю політики та політиків у світі, що посилюється, та їхнім перебуванням у центрі уваги ЗМІ, тісною співпрацею політичних структур та ЗМІ, а й виникненням і розвитком низки нових дисциплін – політології, конфліктології, іміджелогії тощо. Політизованість відбиття світу зводиться до ономасіологічного відбору таких мовних засобів, які можна поєднати гіперсемою «боротьба, конфлікти, протистояння». Політичний дискурс визначають як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися згідно існуючих традицій та отримали перевірку досвідом. Політичний дискурс реалізується в усній та писемній формах. До усної форми політичного дискурсу відносять публічні виступи політиків, їхні виступи на радіо, по телебаченню, інтерв’ю, прес-конференції, парламентські дебати, теле- та радіоновини. До писемної форми політичного дискурсу належать різноманітні документи – договори, протоколи, угоди, рубрики політичних новин у пресі, політичні плакати та листівки. У політичному дискурсі соціальність мови проявляється у мовному оформленні соціально-вагомих подій та особливостях адресантно-адресатної конфігурації, коли адресатом виявляється соціум. Розвиток та функціонування сучасного політичного дискурсу значною мірою відбувається внаслідок впливу на нього ЗМІ. На політичний дискурс впливають позамовні фактори ідеологічного змісту – фактори свідомого впливу на мову (ідеологія, пропаганда, ідеологічне осмислення мовних одиниць, лексикон та мовлення політиків), макросоціальні (масова комунікація) та мікросоціальні фактори (феміністський рух, боротьба представників етнічних меншин за свої права). [2, c.47]

У кожну епоху термінологія взагалі, а суспільно-політична зокрема, прагне до єдності,  бути однаково прийнятою для всіх класів суспільства. Саме суспільно-політичний термін – виразник суспільно-політичного поняття розкриває його суть у результаті того, що за кожним стоїть певне визначення, пов’язане з відповідною ідеологічною концепцією.

Під суспільно-політичною термінологією розуміємо відкриту систему номінативних одиниць різних за походженням, які спеціалізовані лексично (створені або запозичені терміни), семантично (загальновживані слова, що отримали термінологічне значення) і фразеологічно (новостворені словосполучення номінативного характеру) для вираження понять, що відбивають сферу суспільно-виробничого, політичного життя [5, c. 123].

За час існування політичної комунікації сформувався словник політичної термінології, центральними поняттями якого є невелика кількість суто політичних понять. Переважну більшість слів, що утворюють глосарій політичних термінів, було запозичено з інших сфер. У ньому зустрічаються усталені вирази, запозичені з Біблії (All things to all men, Eleventh Commandment, fight the good fight, Armageddon), клерикальні, церковні терміни (party faithful, party elders, bleeding heart, gray eminence), слова з творів Шекспіра (strange bedfellows), Вордсворда (Happy Warrior), Еліота (wasteland), запозичені зі сфери спорту, зокрема, термінологія кінських перегонів (dark horse, running mate, front runner, bolt, shoo-in), з області військової справи (campaign, camps, boom, spoils, rally, regular, hundred days, man on horseback, war horse). Глосарій політичних термінів включає також одиниці з жаргону засобів масової інформації (off the record, authoritative sources, backgrounder, dope story, leak, plant, not for attribution), а також терміни, пов’язані з рухом за громадські права (black power, white power structure, Freedom Now, backlash, soul, tokenism, segregation, stand in the doorway).

В основі будь-якого політичного виступу лежить використання загальновживаної літературної лексики, відомої усім членам комунікативного співтовариства, яка набуває політико-ідеологічних значень і відтінків тільки у певних політичних ситуаціях. Принцип ідеологічної пропагандистської заданості в мові політики пускає в хід механізм спрямованого семантико-прагматичного моделювання семантичного змісту мовних одиниць на всіх рівнях мови. Це означає актуалізацію одних смислових відтінків і нейтралізацію інших, прояв коливань, зсувів у семантиці слова, словосполучення, у семантичному змісті речення і тексту. Мова починає пристосовуватися до тих цілей, які політика ставить перед собою, у результаті чого існуючі в загальному словниковому запасі слова актуалізуються в політичному та ідеологічному контексті для формулювання теорій, позицій, доктрин і стають тематичною (політичною) лексикою. [1, c.57]

Одним із прикладів актуалізації загальнолітературної лексики в політичному виступі як особливому типі тексту є використання ключових слів, слів-гасел, що стають такими завдяки своєму семантичному змісту і частоті вжитку.

Ключові слова і слова-гасла зв'язані між собою, є найважливішими елементами і типологічною особливістю будь-якого політичного виступу. Можна зробити висновок про їхню ведучу роль у впливі на адресата завдяки їхнім особливостям: по-перше, стислості, простоті, і в той же час певній семантичній нечіткості, що дає можливість вживати ці слова так часто в різноманітних ситуаціях і контекстах, а також їхній емоційній зарядженості й оцінній поляризації, що сприяє розмежуванню груп «свої/чужі».

Слова-гасла і ключові слова повинні якнайшвидше викликати в адресата очікувану реакцію - асоціацію. Успіх виступу політика пов'язаний із простотою у вираженні складного, чому в чималому ступені сприяє вжиток ключових слів і слів-гасел.

Ключові слова можна розділити на групи: «загальні», «програмні», «вузкотематичні».

«Загальні» є, як правило, словами-гаслами, що використовують усі без винятку політики у всіх різновидах політичних виступів, і які є політичними афективами, словами-класифікаторами, що викликають певну реакцію адресата і представляють, як правило, абстрактні поняття. Вони завжди мають позитивну оцінність і імунітет проти критики. Їх уживають усі партії і рухи, вони можуть служити гаслами на стягах. Наприклад: Джон Кеннеді у своєму слогані чітко висловлює, що держава потребує змін, а зміни є рушіями життєвої енергії: «Change Is the Law of Life». Барак Обама також обирає основним елементом свого слогану зміни, в які народ може вірити: «Change We Can Believe In» та «Change We Need». Шляхом використання лозунгу «Зміни, яких ми потребуємо» Обама ототожнив себе з народом; показав, що пропоновані ним зміни вигідні. Джон Маккейн застосував у своєму слогані риму, що допомагає йому легше і надовго запам’ятатися виборцям: «Missing your brain? Vote McCain!».

 «Програмні» ключові слова виражають основні позиції програми дій певної партії і при частому вжитку у певному контексті стають словами-гаслами.

Ключові слова інаугурацїйної промови Барака Обами: «Yes We Can». Дуже стійкий, впевнений, сильний вираз, що надає впевненості людям у своєму президенті.

 «Вузкотематичні» ключові слова присвячені основній для конкретного виступу темі. При частому вжитку у певних контекстах вони також можуть перейти в розряд слів-гасел.

Сара Пейлін, «Don’t retreat – reload». Але цей слоган різко розкритикували мас-медіа, звинувативши її у заклику до насильства. На це Сара Пейлін відповіла, що слоган закликає до політичної активності, а не до жорстокості.

Назви політичних груп і імена окремих політиків у святкових виступах вживаються не так часто, і, як правило, або в зв'язку з відновленням ходу історичних подій, або при вираженні подяки. Барак Обама висловлює подяку своєму попереднику: «I thank President Bush for his service to our nation».

Фактично аудиторія має справу не безпосередньо з політиком,  а з його іміджем, у створенні якого поряд з іміджмейкерами беруть участь і ЗМІ. Іміджеві характеристики політичних діячів стають центральним елементом виборів, оскільки у цьому випадку на перше місце виступає робота з масовою свідомістю. Іншими словами, імідж виступає у ролі зв’язуючого містка між політиком та його аудиторією. Він слугує відображенням як інтересів аудиторії, так і політика, й намагається поєднати ці інтереси, уникнути одностороннього тиску зверху, притаманного не лише тоталітарному, а й демократичному суспільству. В епоху телебачення, прямих трансляцій із парламентів, широкого висвітлення політичних подій у ЗМІ, при створенні іміджу обов’язково потрібно враховувати візуальний канал комунікації. Однією з характеристик, що набуває великої ваги в епоху телебачення, є зовнішність політика. Зовнішність часто пов’язують з поняттям «харизма». Харизматичними особистостями вважали президентів Теодора Рузвельта, Двайта Ейзенхауера, Франкліна Делано Рузвельта та Джона Кеннеді. Слід зазначити, що сила харизми неможлива без мови, і насамперед це стосується політичної комунікації. Теодора Рузвельта вважають засновником так званого «риторичного президентства» (rhetoric presidency), суть якого полягає у тому, що президент виступає лідером формування громадської думки в країні.

Президент Франклін Делано Рузвельт першим з господарів Білого дому в якості ефективної «зброї» використав радіо. Завдяки радіо колишні пишномовні політичні промови набули характеру звичайної розмови та стали ближчими до аудиторії. Вміння Президента Рузвельта ефективно використовувати різноманітні риторичні засоби – виділяти ключові слова: «Our greatest primary task is to put people to work», вибирати вірну інтонацію, простими, зрозумілими словами пояснювати найскладніші речі: «Happiness lies not in the mere possession of money» – сприяли його популярності серед американців.

Президента Джона Кеннеді вважають засновником сучасного президентського «спічмейкерства». Джон Кеннеді здобув президентське крісло частково завдяки своїй телегінічності та привабливості, які відіграли неабияку роль під час його дебатів із Річардом Ніксоном у 1960 році. Вже за часів президентства завдяки гумору та невимушеності Джонові Кеннеді вдавалося з легкістю обеззброювати своїх опонентів. Крім того, він першим з президентів почав виступати перед громадськістю з однаковою регулярністю протягом року. Під час свого президентства Джон Кеннеді виступав з промовами з приводу кожної важливої політичної події.

Президента Рональда Рейгана справедливо вважали «великим комунікатором» (Great Communicator). Як колишній актор він добре знав, як працюють засоби масової інформації, як їх можна використати у своїх цілях, як побудувати свій виступ, щоб краще досягти бажаного ефекту. Виступи Президента Рейгана по радіо та телебаченню, перед «живою» аудиторією мали великий успіх. Це допомогло йому на теледебатах. Його опонент, понурий, розгублений Картер намагається переконати своїх співвітчизників: їх врятують федеральні програми соціальної допомоги. Він говорить скоромовкою, нудно й повчально. Слухаючи його кпини на свою адресу, Рейган іронічно посміхається. «Ви знову за своє, губернаторе», заявляє він. Вираз обличчя Рейгана відразу змінюється на серйозний, коли він пояснює телеглядачам свою програму виходу з кризи... Вільна підприємницька ініціатива ефективніша за будь-які урядові програми. Необхідно зменшити податки, обмежити урядове втручання в економіку. Він, власне, говорить про те, що згодом увійде в історію як «рейганоміка». Володіючи природною інтуїцією, Рейган розуміє: цифри не так переконують, як стомлюють. Насамкінець він звертається до телеглядачів із простим риторичним запитанням: «Чи вам живеться краще, ніж чотири роки тому?» І пропонує «інший вибір», що ґрунтується на цінностях американського консерватизму: вірі в Бога, капіталізмі, обмеженому урядуванні, антикомунізмі, військовій потузі. Однак йому менше вдавалися непідготовлені виступи. Він не любив прес-конференцій, під час яких інколи невірно розумів запитання журналістів та припускався серйозних помилок, даючи відповіді, але компенсував свої помилки, намагаючись бути привітним, розкутим, неформальним у спілкуванні з журналістами.

Коли на політичній арені зявився 42 Президент США Білл Клінтон, влада в державі перейшла до нового, молодого покоління американців. Слід зазначити, що представники преси по аналогії з Thatchers Britain утворили номінацію Bill Clintons America. Представники ЗМІ зазначають, що з приходом до влади Президента Клінтона сталися і деякі зміни у риториці політиків. Риторика нового покоління американських політиків відзначається зрушенням у бік егоцентричності, свідченням чого є широке використання займенника першої особи однини, що не було типовою рисою риторики попередників Білла Клінтона.

Завдяки ЗМІ політики постійно знаходяться у центрі уваги громадськості. У мові навіть з’явилося словосполучення permanent campaign, яке влучно характеризує діяльність політиків в епоху розвинутих засобів масової інформації. Роль, яку виконують останні, позначається за допомогою номінації body watch, а інколи навіть death watch, як у випадку з Президентом Кеннеді. Так, приміром, можемо звернути увагу на використання Біллом Клінтоном прийому риторичного протиставлення, коли він імпліцитно вказував на похилий вік свого суперника: «The President never fails to mention Dole’s long public service – emphasis on the «long». Decades of service. Centuries! The listener is left thinking that only Methuselah, or maybe Strom Thurmond could have served longer». Роберт Доул у своїй кампанії робив акцент на такому понятті як strong moral center, протиставляючи його іншому, до якого також входить лексема moral – moral crisis, і яке він вживав стосовно Президента Клінтона: «America suffers from a moral crisis... But the problem isn’t in your house. It’s in the White House. Bill Clinton’s White House».

У тих випадках, коли існують певні особливості мови політика, або коли порушується принцип політичної коректності, ЗМІ не обходять це своєю увагою. Зокрема, прикладом «помилки» кандидата від Республіканської партії Роберта Доула було підхоплення прізвиська Bozo (ім’я телевізійного клоуна), вжитого стосовно Білла Клінтона одним із виборців під час виборчої поїздки Роберта Доула: «...in the town of Lyndhurst... a man called out, «Please get Bozo out of the White House». «Bozo’s on his way out», said Mr. Dole».

Одним з прикладів лексичних мовних засобів відтворення портрету політичного діяча є антропоніми. Дуже поширеним видом антропонімів є політичні прізвиська. Ці прізвиська народжуються у журналістсько-політичному дискурсі і вони є стислими портретами політиків. Більшість таких компаративних зворотів – фразеологізовані ситуативні вирази, в яких поєднані ознаки дії, її інтенсивності, якості.

Внаслідок «оцінювання» політиків представники ЗМІ наділяють останніх прізвиськами. В англійській мові існує цілий вокабуляр політичних прізвиськ. Поза увагою ЗМІ не залишився і Президент США з 1993 до 2001 рр. Білл Клінтон, якому належать багато прізвиськ, серед яких «Boy Clinton» (натяк на молодий вік президента). Можливо, найпривабливішим прізвиськом Президента Клінтона є «The Man from Hope», у якому лексема hope, що означає назву населеного пункту, одночасно сприймається й у буквальному значенні. Цікавою видається історія походження ще одного прізвиська Білла Клінтона – «The Comeback Kid», яке з’явилося внаслідок його вміння знаходити вихід з несприятливих ситуацій. Президента Клінтона характеризують, використовуючи такі прізвиська-ярлики як «A National Embarrassment», «Teenager», «Veto Bill», «Motor Voter Bill», серед яких зустрічаються і так звані “нонс-ворди” як, наприклад, «Mr. The-Era-of-Big-Government-Is-Over». Представники ЗМІ не обійшли увагою і Першу Гілларі Клінтон, яка отримала прізвиська «President Hillary», «Czarina of the «United States of the UN» та «Eleanor Clift».

Теперішній президент США Барак Обама за час свого правління вже встиг назбирати велику кількість прізвиськ, наприклад: «the Kenyan Kid» через місце народження батька чинного президента Америки. «President Christ Superstar»: цей вираз з’явився через те, що у спектаклі «Jesus Christ Superstar» вперше Ісуса зіграв темношкірий актор, а Барак Обама вперше за історію Сполучених Штатів став темношкірим президентом. Ми бачимо приклад порівняння. Також дуже цікавий факт, що по-батькові президента збігається з ім’ям  терориста, ворога № 1 у Америці. Це не могло не викликати бурю емоцій з цього приводу і тому одразу ж з’явилося таке висловлювання: «B. Hussein Obama». Через надто молодий вік його також називають «The Boy President», «президент хлопчик».

Отже ми чітко бачимо, як за допомогою різних мовних засобів створюється міні-портрет політичного діяча, а саме його прізвисько, яке чітко вказує на моральні якості, походження, уподобання і т.д.

Найменування політичних груп створюють за допомогою звернення до певних політичних дій: McCainiacs (люди, що підтримують кандидата у президенти США Джона МакКейна).

Вибори Президента США 2008 р. мають багато в чому історичне значення: вперше на найвищу посаду в країні балотується чорношкірий кандидат Барак Обама. Його суперником у Демократичній партії була також перша жінка-претендент на посаду президента Гілларі Клінтон, однак у результаті внутрішньопартійної боротьби вона поступилася номінацією Бараку Обамі. Кандидат на посаду віцепрезидента США від Республіканської партії Сара Пейлін також перша жінка-кандидат на цю посаду. Її соратник по партії та кандидат на посаду президента Джон Маккейн є найстарішим претендентом в історії країни у віці 72 років. Відбувається процес взаємопроникнення слів із загальноуживаної лексики до сфери політики, і навпаки. Цікавим, на наш погляд, у цьому відношенні є своєрідний словник лексики президентських виборчих кампаній, що є одними з найважливіших подій у політичному житті демократичних суспільств. Слід вказати на важливу роль засобів масової інформації у процесі народження, формування та подальшого розвитку нових лексем. Зокрема, у мові ЗМІ виникли поняття front runner (головний претендент на висунення на посаду), the best man (кандидат на посаду президента США, обраний на партійному з’їзді), presidential timber (ймовірний кандидат, людина, що має всі шанси стати президентом), hot property (багатообіцяючий кандидат), man of the people (людина з народу, народний кандидат, захисник прав народу), cemetery vote (голоси мертвих душ, шахрайство), kangaroo ticket (незбалансований виборчий список, у якому кандидат на посаду віце-президента користується більшим впливом, ніж кандидат на посаду президента), swing voter (незалежний виборець), vote-catching (популярний серед виборців), Humpty Dumpty (шалтай-бовтай, кандидат, що не має шансів бути обраним), presidential fever (президентська лихоманка, палке бажання обійняти посаду президента) тощо. Слід відзначити внесок, який зробили до словника політичної термінології американські президенти. Для розвитку безпосередньо президентської риторики великий вклад зробили всі кандидати, що виявилися неабиякими мовними особистостями.

Дієвим у створенні портрету політика є засіб апеляції до авторитету, який реалізується в тому, що промовець наводить в якості аргументів статистичні дані чи результати наукових досліджень. Цей засіб спричиняє значний вплив на аудиторію, бо достовірність джерел інформації не викликає сумнівів, хоча всі знають, що статистичні дані можуть бути неправильними, а науковці можуть помилятися. Проте, все одно аудиторія вірить подібним даним: «Today, even with the recent decline, 34% of teenage girls become pregnant at least once before their 20th birthday, and the US has the highest teen pregnancy rate of any industrialised country. By the way, 7% of American women who don't use contraception account for 53% of all unintended pregnancies»,  Гілларі Клінтон. В цій ситуації зазначаються конкретні статистичні дані. Емоційні ж аргументи апелюють до батьківських почуттів, до турботи за здоров'я дівчат, жінок. Виражаються ці аргументи за допомогою таких концептів, як teenage girls become pregnant, teen pregnancy, unintended pregnancies.

«We measure progress in the 23 million new jobs that were created when Bill Clinton was president... when the average American family saw its income go up $7,500 instead of go down $2,000, like it has under George Bush» (Б.Обама). У цьому прикладі використані не лише раціональні аргументи (23 million new jobs, $7,500 and $2,000 income), але і протиставлення (go up - go down) та порівняння (like it has under George Bush).

Отже, ми чітко бачимо, що політичні діячі використовують у своїх промовах багато різноманітних лексичних мовних засобів, щоб справляти позитивне враження на виборців.

Література

 

1. Арутюнова Н. Д. «Дискурс Лингвистический энциклопедический словарь»: Советская энциклопедия, Москва, 1990. – С. 136-137.

2. Арутюнова Н. Д., Падучева Е. В. «Истоки, проблемы и категории прагматики», Москва: Прогресс, 1985. – Вып. 16: Лингвистическая прагматика. – С. 3-42.

3. Ван Дейк Т. А., «Язык, познание, коммуникация»: Пер. с англ., Москва: Прогресс, 1989. – 312 с.

4. Кубрякова Е. С. «О понятиях дискурса и дискурсивного анализа в современной лингвистике. Дискурс, речь, речевая деятельность», Москва,  Прогресс, 2000. – С. 7-25.

5. Паршин П. Б. «Лингвистические методы в концептуальной реконструкции. Системные исследования», Москва, 1986. – С. 47-69.

6. Политическая наука: Сборник научных трактатов. Отв. ред. и сост. В. И. Герасимов, М. В. Ильин – № 3: «Политический дискурс: История и современные исследования», Москва, 2002 – С. 7-86.

7. Чічановський А. А., Шкляр В. І. «Політика, преса, влада»,  Київ: Нова Книга, 1993. – С. 34

8. Geis M. L. «The Language of politics», NY: Springer Verl., 1987. – 189 p.

9. Mey J. «The Pragmatics of transition. Political discourse in transition in Europe», Amsterdam: Philadelphia, 1989-1998. – P. 25-34.

10. Pocock J. G. A. «Politics, language and time: Essays on political thought and History», NY: Atheneum, 1971. – 291 p.

11. Seidel G. «Political discourse analysis. Handbook of discourse analysis», London, 1985. – Vol. 4. – P. 43-60.