ДИДАКТИЧНІ ПІДХОДИ ДО СЕНСОРНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ХVІІ–ХІХ СТОЛІТТЯХ

 

Барбашова І. А.

доцент, кандидат педагогічних наук,

Бердянський державний педагогічний університет

 

ДИДАКТИЧНІ ПІДХОДИ ДО СЕНСОРНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ХVІІ–ХІХ СТОЛІТТЯХ

 

Розкриваючи теоретичні засади початкового навчання, видатні виразники дидактичних ідей Нового часу висловлювали певні думки про сенсорний розвиток школярів.

Найбільш повно основи формування в учнів перцептивних процесів обґрунтовано чеським педагогом-реформатором, фундатором наукової педагогіки Я. Коменським. Сутність і механізм функціонування сприймання полягає, на його думку, в утворенні образів речей, які, мов незчисленні «печатки» на воску, відбиваються в мозку і при згадуванні щоразу відтворюються [2, с. 72], а мета сенсорного розвитку молодших школярів має відповідати золотому правилу: «все, що тільки можна, давати для сприймання чуттями, а саме: видиме – для сприймання зором, чутне – слухом, запахи – нюхом, те, що підлягає смаку, – смаком, доступне дотикові – через дотик» [2, с. 159]. Провідним методом навчання школярів перцепції Я. Коменський вважав «спостереження власними очима» і пропонував чіткий алгоритм його організації: «поставити відповідний предмет перед очима, але не далеко, на належній віддалі, при тому не збоку, а прямо перед очима, передня сторона предмета має бути не відвернена або перевернена, а обернена прямо до очей, так, щоб спочатку можна було б оглянути предмет в цілому, а потім оглянути кожну частину окремо, при тому за порядком від початку до кінця, і спинятися на кожній частині доти, поки все не буде побачене правильно» [2, с. 161].

Порівнюючи дитину із «чистою дошкою» (tabula rasa), англійський філософ, психолог і педагог Дж. Локк, доводив, що уявлення і поняття виникають у її свідомості внаслідок дії навколишнього середовища на органи чуттів. «Сприймання – шлях до пізнання, перший крок і перша сходина до знання», – відзначав просвітитель [3, с. 198]. Учений виокремлював п’ять видів відчуттів (зір, слух, нюх, смак і дотик); характеризував будову і специфіку функціонування їхніх органів; визнавав найінформативнішим з усіх зорове сприймання. Добре відомим є запропонований педагогом прийом копіювання літери: дитині надавалось кілька червоних відбитків знака, отриманих шляхом гравіювання спеціальної дошки; учень обводив зображення чорним чорнилом, після чого переходив до відтворення форми букви на чистому папері.

Згідно з ідеєю вільного і природовідповідного виховання особистості, яку пропагував Ж. Руссо – французький філософ-просвітитель, письменник, композитор, педагог – період життя дітей від 2 до 12 років («сон розуму») має бути присвячений інтенсивному розвитку процесів сприймання. Істинність цього висновку учений пояснював так: «Оскільки все, що входить у людське мислення, проникає туди за допомогою чуттів, то перший розум людини є чуттєвий розум; він, власне, і є основою розуму інтелектуального; наші перші вчителі філософії – наші ноги, наші руки, наші очі» [1, с. 239]. Визнаючи першорядну роль сприймання у відображенні дійсності, Ж. Руссо висловлює не менш важливу думку про те, що чуттєвого пізнання дітей треба навчати. Як саме це робити, педагог розкриває на прикладі опанування дітьми малювання і геометрії. На думку гуманіста, мета навчання образотворчого мистецтва полягає в організації спостереження вихованцями реальних об’єктів природи, відтворенні їх видимих форм, набутті «точнішого окоміру, твердішої руки, знання істинних відношень величини і форми між тваринами, рослинами та природними тілами, здатності швидше орієнтуватися в перспективі» [1, с. 239]. У засвоєнні геометричного матеріалу головну увагу приділено кресленню справді прямих, рівних ліній, правильних чотирикутників і кіл, дослідженню всіх властивостей фігур шляхом їх комбінування, накладання, складання (кола по діаметру, квадрата – по діагоналі) тощо [1, с. 242–243].

Подальша еволюція проблеми вдосконалення процесів сприймання тісно пов’язана із поширенням теорії формальної освіти, згідно з якою провідною метою навчання є розвиток здібностей учнів, у тому числі – сенсорних. Засновник ідеї розвивального навчання – швейцарський педагог-демократ Й. Песталоцці – доводив важливу роль зовнішніх вражень у розвитку розумових здібностей, міркувань, досліджень і суджень людини; включав до складу сприймання п’ять провідних відчуттів («ти сам як фізично жива істота є не що інше, як твої п’ять почуттів») [5, с. 207]; позитивно вирішував питання про доцільність спеціального навчання перцепції, а його результатом визнавав формування в учнів системних уявлень про зовнішні якості предметів і явищ дійсності (у сучасному розумінні – сенсорних еталонів). Процес засвоєння цих уявлень Й. Песталоцці характеризував як довготривалий і такий, що здійснюється через спостереження, шляхом рівномірного переходу від «неясних чуттєвих сприймань до виразних, від виразних сприймань – до ясних уявлень і від ясних уявлень – до чітких понять» [5, с. 210].

Німецький педагог-демократ Ф. Дістервег відзначав, що розвиток людського розуму починається із сприймання зовнішнього світу, виявляється у відчуттях, які зв’язуються в наочні уявлення і зводяться в поняття. Виходячи з цього, педагог формулює правило навчання – «починай із чуттєвого сприймання і переходь від нього до понять» – і розкриває поетапність такого переходу: на першому етапі «той, хто відчуває, і те, що відчувається, – це дещо єдине; свідомість ще не відділяє себе від предмета»; на другому етапі потрібно, щоб учень сприймав предмет з усіма його ознаками як «відділений від його розуму»; далі безпосередні уявлення відокремлюються від відчуттів і можуть зберігатися у свідомості й за відсутності предмета [1, с. 374, 376]. За нашим переконанням, установлення вченим цієї послідовності є специфічним науковим передбаченням, яке склало підґрунтя для визначення в наступному столітті механізму інтеріоризації перцептивних процесів.

Вагомий внесок у розробку дидактичних основ сенсорного розвитку молодших школярів належить К. Ушинському – видатному вітчизняному педагогу, психологу, засновнику наукової педагогіки в Росії й Україні. Розглядаючи образи сприймання зовнішнього світу єдиними матеріалами, над якими і за допомогою яких працює здатність мислення, і характеризуючи розумову діяльність дитини як таку, що оперує формами, барвами, звуками, відчуттями взагалі, учений наголошував на необхідності надання навчанню наочного характеру. Своєрідним «обов’язком» початкової школи педагог вважав формування в учнів уміння правильно спостерігати дійсність, що оточує. «Усяке не мертве, не безцільне навчання має на увазі готувати дитину до життя; а ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відношень, у які він поставлений», – відзначав К. Ушинський [4, с. 249]. Виняткову увагу вчений приділяв формуванню в учнів тих сенсорних процесів, які мають першорядне значення в опануванні грамоти – зоровому і фонематичному сприйманню. Для підготовки до письма він рекомендував вправи на розрізнення, називання і відтворення просторових відношень; безвідривне проведення ліній так, щоб вини перетинались в одній точці; відтворення елементів і цілісної форми букв; запам’ятовування особливих назв графічних знаків (літера и – дві палички з двома гачками вниз; о – нулик, або кружечок; а – нулик із паличкою, е – напівнулик тощо) [4, с. 254–256]. Формування фонематичного слуху школярів К. Ушинський радив розпочинати з організації спостереження за голосними звуками, застосовуючи прийоми наслідування учнями правильної вимови вчителя, розпізнавання голосних звуків у двоскладових і багатоскладових словах, добирання дітьми таких слів, у складі яких був би наявний заданий голосний звук. Лише після засвоєння всіх голосних звуків педагог визнавав можливим ознайомлення учнів із приголосними і схарактеризував певні прийоми їхнього обстеження: порівняння слів, які різняться одним звуком, розкладання слів на звуки, відгадування заданих звуків у слові, добирання слів на задані приголосні звуки, заміна одних звуків іншими (із зміною значення слова), приставляння звука до початку або на кінці слова, переставлення одних і тих самих звуків [4, с. 257–261].

Отже, підходи до сенсорного розвитку молодших учнів у досліджуваний період полягали у: а) визначенні ролі сприймання в пізнанні дійсності; б) тих видів відчуттів, які потрібно формувати в учнів; в) обранні методів дидактичного впливу на чуттєву сферу особистості; г) доведенні ефективності засобів унаочнення у піднесенні перцепції.

Література

  1. Коваленко Є. І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія : навч. посіб. / Є. І. Коваленко, Н. І. Бєлкіна; заг. ред. Є. І. Коваленко. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 664 с.
  2. Коменський Я. А. Вибрані педагогічні твори / Я. А. Коменський; під ред., з біограф. написом і примітками А. А. Красновського. – К. : Радянська школа, 1940. – Т. 1 : Велика дидактика. – 1940. – 248 с.
  3. Локк Д. Сочинения : в 3 т. / Д. Локк; [пер. с. англ. А. Н. Савина]. – М. : Мысль, 1985. – Т. 1. – 1985. – 621 с.
  4. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори : у 2 т. / К. Д. Ушинський; за ред. О. І. Пискунова. – К. : Радянська школа, 1983. – Т. 2. – 1983. – 359 с.
  5. Хрестоматия по истории педагогики / [сост. И. Е. Лакин, М. В. Макаревич, А. Х. Рычагов]. – Минск : Вышэйшая Школа, 1971. – 608 с.
  6.