ПРИМУСОВЕ СТЯГНЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ БОРГІВ З БОРЖНИКІВ БАНКУ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ АКТИВАМИ

 

 

Здорний Д.І.,

студент Центру магістерської підготовки

Київського національного економічного

університету ім. Вадима Гетьмана,

начальник управління

примусового стягнення проблемних активів

корпоративних боржників

 Департаменту по роботі з корпоративними

та приватними активами ТОВ «Укрпромбанк»

 

ПРИМУСОВЕ СТЯГНЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ БОРГІВ З БОРЖНИКІВ БАНКУ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ АКТИВАМИ

 

Світова фінансова криза, що не могла оминути і банківську сферу, супроводжувалася значним посиленням тенденції зростання рівня проблемної кредитної заборгованості у комерційних банках України, і як наслідок, призвела до значного погіршення показників ліквідності в банківському секторі.

Не вдаючись до детального аналізу причин та умов невиконання позичальниками своїх зобов’язань перед банками, зазначимо лише, що сучасний стан розвитку кредитного портфеля українських банків відображає негативні тенденції до зростання простроченої кредитної заборгованості, а відтак і до збільшення питомої ваги прострочених активів у комерційних банках України. А це, в свою чергу, вимагає від українських комерційних банків застосування ефективних методик запобігання економічних збитків, подолання власних фінансових труднощів, та, відповідно, організації управління проблемними боргами.

Якщо до 2008-2009 років теоретичним та практичним питанням управління проблемними активами  дослідниками увага приділялася досить фрагментарно, то наразі науковий інтерес до даної проблеми значно зріс. Так, аналіз наукової літератури з досліджуваної нами тематики дозволяє стверджувати, що здебільшого у полі зору науковців, як правило, економістів, знаходяться проблеми визначення платоспроможності та кредитоспроможності позичальників, моніторингу кредитних ризиків, що є невід’ємним компонентом управління проблемними активами. І в той же час, питанням стягнення заборгованості у примусовому порядку безпідставно приділяється недостатньо уваги.

Не слід забувати, що кредитна діяльність будь-якого банку є за своєю суттю діяльністю ризиковою, адже видаючи кредит, банк намагається придбати прибутковий актив, але в той же час бере не себе ризик неповернення цього кредиту. Тому виникає питання: що ж робити тоді, коли з певних об’єктивних чи суб’єктивних причин, незважаючи на вжиття працівниками системи запобіжних заходів, стрімко зростає рівень проблемних активів у кредитному портфелі банку. 

Огляд останніх фахових публікацій свідчить про те, що наразі з’явилося чимало праць науково-практичного спрямування стосовно управління проблемними банківськими активами, проте дану проблему ще рано вважати достатньо вивченою. Так, відсутня необхідна наукова методологія інституту управління проблемними активами, а саме визначення поняття, форм, методів та способів такого управління, та, відповідно, не визначено місце та роль примусового стягнення боргів у системі управління проблемними активами.

Узагальнюючи зарубіжний та вітчизняний досвід, зазначимо, що традиційно виділяють: а) внутрішньобанківські методи управління проблемними активами (реструктуризація кредитної заборгованості, створення ситуаційних центрів управління проблемними активами; організація роботи з проблемними активами шляхом створення залежної від банка структури, сформованої поза штатом банка; примусове стягнення проблемних активів внутрішніми структурними підрозділами банків); б) зовнішні методи управління проблемними активами (передача портфеля проблемних активів в управління треті особам (колекторській компанії) без оптимізації балансу банку; передача/продаж проблемних активів пов’язаній фінансовій компанії на принципах оптимізації балансу SPV onshore/offshore; продаж проблемних активів непов’язаній фінансовій компанії на умовах факторингу; здійснення сек’юритизації  активів; створення брідж-банків та дочірніх компаній для управління проблемними активами; використання інформації з кредитних бюро, що діють при центробанках держав і ствоюються приватними структурами; здійснення державної реєстрації кредитів) [3, С. 22; 5, С. 29; 7, С. 205; 8, С. 12].

Не акцентуючи увагу на кожному конкретно взятому методу управління проблемними активами у банку, що, безперечно, може виступати предметом окремого дослідження, зазначимо лише, що вибір та практична реалізація у діяльності комерційного банку конкретно визначеного методу є наслідком низки факторів об’єктивного та суб’єктивного характеру, починаючи з національних особливостей функціонування банківського сектору у певній країні і закінчуючи реалізацією певного напрямку кредитної політики у конкретному комерційному банку.

У контексті окресленої нами проблеми особливу увагу доцільно звернути на примусове стягнення боргів з позичальників як традиційний метод управління проблемними активами у комерційних банках України.

Насамперед, зазначимо, що у сучасній фаховій літературі відсутнє методологічне розуміння поняття примусового стягнення заборгованості з позичальників банків. Так, Є. М. Поздняков визначає дії з примусового стягнення заборгованості як один із методів управління проблемними активами [6]. При цьому, акцентується увага на тому, що стягнення заборгованості з позичальників банків є одним з важливих дієвих етапів процесу управління проблемними активами [4].   

Незважаючи на те, що протягом більше ніж двадцятирічного розвитку банківської системи України саме у тій моделі, в якій вона функціонує сьогодні, відсутня централізована підтримка державою банківської системи. Так, наразі в українському банківському законодавстві практично відсутня жорстка правова регламентація примусового стягнення проблемних активів, що надає право комерційним банкам альтернативу вибору форм, методів та способів управління проблемними активами. 

У рамках окресленої нами проблеми, вважаємо, що позитивним досвідом є приклад Польщі, де держава зобов’язала всі банки створити у своїй структурі департамент з управління проблемними активами [2].

Як свідчить практика, ряд керівників банківських структур вважають, що створення такого роду підрозділу свідчить про слабкість банку, вказує на його неблагополучне станови­ще, і на цих підставах відмовляються від створення даної структурної одиниці (департамент, управління, відділи).

У своїй діяльності підрозділ по роботі з проблемними активами повинен керуватися чинним законодавством, норма­тивними актами Національного банку України, статутом, рішеннями правління, іншими нормативними документами банку і положенням про підрозділ. Необхідно зазначити, що мова йде про роботу виключно легальними методами, що строго відповідають вимогам законодавства [1, С. 265].

Таким чином, резюмуючи наявні у сучасній науковій літературі точки зору стосовно розуміння інституту примусового стягнення боргів, зазначимо, примусове стягнення боргів з позичальників банків – це система заходів, способів та процедур, що обумовлюються завданнями управління проблемними активами у банку, здійснюються спеціально створеним його структурним підрозділом, метою якого є якого оптимізація ліквідності балансу банку у визначених чинним законодавством межах та процесуальному порядку.

Існуючий стан галузевих наукових пошуків свідчить про те, що ще далеко не повною мірою вичерпаний потенціал для досліджень у даному напрямку.

Логічним відтворенням стану наукових досліджень з питання, що розглядається, є відсутність належного нормативного регулювання інституту примусового стягнення заборгованості з позичальників банків. Потребують серйозного осмислення доктринальні визначення цього терміна та необхідність нормативного регламентування у спеціальному кодифікованому акті законодавства - Банківському кодексі України.

 

Список використаних джерел:

 

  1. Денисенко М.П., Домрачев В.М., Кабанов В.Г. та ін. Кредитування та ризики: Навчальний посібник.-К.: «Видавничий дім «Професіонал». - 2008.- 480 с.
  2. Електронний ресурс // Режим доступу: http://www.companion.ua.
  3. Лепешкина М.И., Тюков И.А. Оценка справедливой стоимости реализации проблемной задолженности // Финансы и кредит. – 2011 (январь). - №2 (434). – С. 20 – 27.
  4. Осадчий І. Шляхи вдосконалення роботи з проблемними активами банків України // Вісник Академії банківської справи: Науково-практичний журнал. – 2011. - №1 (30)України // http://www.nbuv.gov.ua.
  5. Платонова Ю.Ю., Зайченко С.Е. Инструменты управления портфелем проблемних кредитов в современных условиях // Финансы и кредит. -2011 (январь) . - №4 (436) . – С. 28 – 36.
  6. Поздняков Є.М. Теоретичні і прикладні аспекти реструктуризації кредитної заборгованості // http://www.nbuv.gov.ua
  7. Прийдун Л. Оцінка зарубіжного досвіду мінімізації рівня проблемної заборгованості у кредитних операціях банків // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. – 2011.Вип. 16. – С. 201 -209
  8. Смулов А.М., Нурзат О.А. О перспективных подходах банков к работе с проблемной и просроченной ссудной задолженностью  // Финансы и кредит. – 2010 (сентябрь). - №33 (417). – С. 2 – 18.