ДЕЯКІ МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ СПАДКОВИХ ПРАВ

 

 

Предчук Т.В.,

магістр права,

здобувач кафедри цивільного права і процесу

 Національної академії внутрішніх справ

 

ДЕЯКІ МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ

СПАДКОВИХ ПРАВ  

 

 Інститут спадкового права традиційно вважається одним з найдавніших та найстабільніших у цивільному праві. Необхідно зазначити, що в системі цивільно-правових відносин відносини спадкування мають особливе значення. Це визначається, насамперед, суспільною корисністю та впорядкованістю цивільно-правових відносин, що регулюються спадковими нормами.

Прогресивний розвиток інституту спадкового права в Україні знайшов своє відображення у Цивільному кодексі України від 16.03.2004 р., що є уособленням ряду прогресивних ідей та позитивних тенденцій у формуванні законодавчої бази у сфері спадкових правовідносин. Адже, право тільки у тому випадку виконує своє соціальне призначення, коли його норми знаходять практичне втілення в суспільних відноси­нах, тобто тоді, коли вони реалізують­ся [3, C. 359].

Книга шоста ЦК України «Спадкове право» містить глави, у яких узагальнені особливості спадкування та визначений понятійний апарат інституту спадкового права, а саме: глава 84 «Загальні положення про спадкування», глава 85 «Спадкування за заповітом», глава 86 «Спадкування за законом», глава 87 «Здійснення права на спадкування», глава 88 «Виконання заповіту», глава 89 «Оформлення права на спадщину», глава 90 «Спадковий договір» [9].

Отже, у нормах ЦК України, на відміну від положень ЦК Української РСР від 1963 року [10], скомпоновані окремі глави, що визначають саме процесуальні аспекти практичного втілення спадкових прав у конкретно визначених формах. Так, аналіз Книги VI ЦК України дозволяє констатувати, що у даному кодифікованому акті законодавства вживаються поняття «здійснення спадкових прав», та «виконання заповіту». Проте, коли мова йде про спадковий процес загалом та його окремі процедури, в яких здійснюється цей процес, нарівні з нормативно визначеними процедурами у загальних працях дослідників-цивілістів досить часто піднімається проблема реалізації спадкових прав [4, С. 5; 7, С. 469; 11, С. 173].

Таким чином, виникає об’єктивна необхідність теоретичного уточнення понять реалізації та здійснення спадкових прав, а також з’ясування відповідності розвитку теоретично-правових уявлень з досліджуваної нами проблеми до реального стану нормативно-правового забезпечення.

 Насамперед,  для розмежування даних понять звернемося до загальнотеоретичних положень права. Зазначимо, що поняття реалізації права розуміється різними науковцями неоднозначно.

Традиційно реалізація норм права розглядається у контексті правозастосування та позиціюється як втілення (як процес і як кінцевий результат) розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності [8, С. 463].  

Реалізація права є перетворенням його в життя, реальним втіленням юридичних норм у фактичну поведінку суб’єктів права [1, С. 146 - 147].

Реалізація правових норм - це здійснення їхніх приписів у практичних діях (діяннях) суб'єктів. Традиційно виділяють чотири форми реалізації права: 1) використання (форма реалізації уповноважуючих юридичних норм, коли суб'єкт за власним бажанням використовує можливості, надані йому правовою нормою); 2) дотримання (форма реалізації забороняючих юридичних норм, коли суб'єкту заборонено здійснювати недозволені дії); 3) виконання - форма реалізації зобов'язуючих юридичних норм, яка проявляється в активних діях суб'єктів, що здійснюються ними незалежно від їхнього власного бажання, а в силу виконання своїх юридичних обов'язків); 4) застосування (організаційно-правова діяльність компетентних державних органів, уповноважених на це громадських об'єднань або їхніх службових осіб, яка полягає у встановленні формально-обов'язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними таких норм) [5, С. 161 - 162].

Підтримуючи цей напрямок наукового аналізу, відмітимо, що реалізація спадкових прав передбачає певні правила поведінки, порядок та форми їх здійснення, де використанням є форма реалізації спадкових прав, що виражається із здійсненням правових можливостей, які випливають із дозволів; дотриманням -  форма реалізації спадкових прав, при які суб’єкт спадкових правовідносин співвідносить свою поведінку із заборонами, встановленими законом; виконанням – форма реалізації спадкових прав, що визначається в діях (бездіяльності) суб’єктів спадкових щодо здійснення зобов’язань, покладених на них приписами ЦК України. 

У контексті окресленої проблеми зауважимо, що у спадкових правовідносинах найчастіше має місце саме використання як форма реалізації спадкових прав. Так, спадкоємцям надано диспозитивне право на прийняття спадщини (ст. 1268 ЦК України), відмову у прийнятті спадщини (ст.ст. 1273, 1274 ЦК України), право на поділ спадщини та виділення спадкового майна в натурі (ст. 1278 та ст. 1279 ЦК України), право на одержання свідоцтва на спадщину (ст. 1296 ЦК України) і т.ін. Поряд з використанням у нормах, що регулюють спадкові правовідносини, знайшла своє відображення  форма виконання спадкових норм, зокрема, це – норми Закону, що визначають порядок виконання заповіту (ст.ст. 1286 – 1295 ЦК України), зобов’язання державної реєстрації окремих видів спадщини (ст. 1299 ЦК України) тощо.  

Неоднозначною є позиція науковців і щодо розмежування та взаємозамінності понять реалізації, здійснення та виконання. Так, В.В. Носік зазначає що зміст поняття «здійснення» є найширшим та охоплює такі дії як дія реалізації, дія виконання та дія набуття, оскільки здійснювати означає завершену дію чи процес як матеріалізацію ідеї, задуму, правила, норми, закону у дійсність, у той час, як, наприклад, виконання пов’язується з певним зобов’язанням у процесі реалізації [6, С. 255]. Не можемо погодитися із такою науковою інтерпретацією, так як здійснювати означає імперфективну (незавершену) дію. 

Натомість, має місце точка зору, що змістом реалізації більшості правових норм є здійснення (ви­конання) суб'єктами права суб'єктивних юридичних прав і обо­в'язків, що виникають на підставі юридичних приписів. Окрім того, реалізація правових норм може полягати у здійсненні одного або кількох конкретних вчинків, дій, досягненні певного ре­зультату, мати систематичний або тривалий характер[3, С. 359].     

Зазначимо, що оскільки досить часто поняття «реалізація» ототожнюється з поняттям «здійснення», було запропоновано вважати вказані конструкції синонімічними та взаємозамінними [2, С. 56].

Враховуючи наявні у науковій літературі позиції стосовно розуміння реалізації спадкових прав та здійснення спадкових прав, ми приєднуємось до тієї точки зору, що вказані конструкції є тотожними та можуть використовуватись у контексті окресленої нами проблеми як взаємозамінні. Разом з тим,  враховуючи загальнотеоретичні підходи до розуміння правозастосування, а процес практичного втілення в життя спадкових норм, безперечно, є правозастосуванням, та беручи до уваги загальноприйнятий понятійно-категоріальний апарат юридичної науки, нами видається більш доцільним використовувати конструкцію «реалізація спадкових прав».

Перспективами подальших наукових розвідок  з досліджуваної нами проблеми можуть бути: з’ясування поняття, сутності та правової природи реалізації спадкових прав; розроблення рекомендацій щодо подальшого унормування реалізації спадкових прав у нормах ЦК України. Удосконалення процедури реалізації спадкових прав у спадкових правовідносинах повинне бути здійснене шляхом здійснення наукової розробки поняття реалізації спадкових прав, що полягає у формуванні загальноприйнятих уявлень про її сутність, юридичну природу, фактичні та юридичні підстави здійснення спадкових прав, механізм та порядок реалізації спадкових прав, а також систему їх охорони і захисту. 

 

Список використаних джерел:

 

  1. Алексеев С.С. Государство и право. Начальный курс. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрид. лит. – 1994. – 192 с.
  2. Бондарєва М. Реалізація спадкових правовідносин у нотаріальному процесі // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – 2010. – Вип. 84. – С. 55 – 57.
  3. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів3-14  юридичних   спеціальностей   вищих   навчальних   закладів]М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред.М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право,2002. - 432 с.
  4. Заіка Ю.О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні: Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03. – 2007. – 33 с.
  5. Кравчук В.М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. – 3-тє вид., змін. Й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 247 с.
  6. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. – К.: Юрінком Інтер.- 2006. – 544 с.
  7. Підопригора О.А. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. – 1997. – 480 с.
  8. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум. – 2001. – 656 с.
  9. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-ІV // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 2012.
  10. Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. (втратив чинність) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 2012.
  11. Шимон С.І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн: Навчальний посібник (курс лекцій). – К.: КНЕУ, 2004. – 220 с.