ДО ПИТАННЯ ПРО МАРГІНАЛЬНІСТЬ: ОБУМОВЛЕНІСТЬ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВІДЧУЖЕННЯ, АНОМІЇ, САМОТНОСТІ
Литвинчук О. В.
старший викладач
Житомирського державного технологічного університету
ДО ПИТАННЯ ПРО МАРГІНАЛЬНІСТЬ: ОБУМОВЛЕНІСТЬ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВІДЧУЖЕННЯ, АНОМІЇ, САМОТНОСТІ
Успішне функціонування та зростання різноманітних сфер суспільного життя значною мірою визначається особистісними якостями, здібностями, цілями та цінностями конкретної людини. Тому для сьогодення в умовах сучасного суспільства важливим є питання формування та розвитку повноцінної особистості. Для вирішення проблем, пов’язаних зі збільшенням тиску на особистість з боку соціальної системи, впливу технологізму, глобалізму, виникла потреба в нових формах соціального пізнання, у тому числі через таку важливу категорію як маргінальність.
Маргінальність стає універсальним феноменом. За словами І. Пригожина «ми живемо в небезпечному та невизначеному світі» [4, с. 6]. Людина знаходиться в маргінальному стані між різними складовими сучасного суспільства. Дану думку підтримує і З. Бауман у своїй роботі «Індивідуалізоване суспільство», зазначивши, що «перспектива отримати надійний притулок у кінці шляху відсутня» [1, с. 184].
Соціально-філософський аналіз даного явища дає можливість виокремити маргінальність у окрему важливу проблему сучасного індивіда та суспільства в цілому. Розпізнати маргінального індивіда одночасно складно і просто. Як зазначає французький соціолог А. Фарж маргінал подібний до всіх, ідентичний усім і в той же час він каліка серед собі подібних – людина з відсіченим корінням, посічена на шматки в самому серці рідної культури, рідного середовища [5, с.146].
Аспекти проблеми маргінальності стали предметом дослідження таких науковців, як А. Атояна, А. Галкіна, Ю. Бродецької, Є. Головахи, Л. Кемалової, А. Маслова, Н. Навджавонова, Є. Старикова, В. Шапинського та інших.
Маргінальність – це поняття, яке традиційно використовується для аналізу прикордонного положення особистості чи групи щодо певної соціальної спільноти. Це граничний, перехідний, структурно невизначений соціальний стан суб’єкта.
«Необхідна умова маргіналізації – уміння розрізняти норми, цінності, уявлення, моделі поведінки в тих групах (підрозділах суспільства), між якими перебуває індивід», – стверджує В. Ніколаєв [3, с. 158].
Деякі автори у своїх наукових працях використовують близькі до маргінальності поняття відчуження, аномія, самотність, вивчення яких допоможе краще зрозуміти та пізнати глибину та важливість проблеми маргінальності в сучасному світі.
Змінюючи умови свого існування, людина змінюється сама. Саме поняття «відчуження» показує місце, яке маргінальний індивід займає в соціумі, знаходячись у пошуку оптимальних шляхів власного розвитку, тобто маргінал постійно перебуває в стані формування нових ідентичностей. Маргінальність виступає одним із проявів відчуження людини в умовах дегуманізації суспільства. Категорія відчуження показує те положення, яке людина займає в світі, перебуваючи в маргінальному стані.
Результатом переживання відчуження можуть бути самотність, безсилля, беззмістовність, відмова від загальноприйнятих цінностей, тобто все те, що характеризує маргінального індивіда. Маргінальність можна вважати функцією відчуження.
Отже, «відчуження» – це більш широке поняття, оскільки «маргінальність» виступає в якості однієї із форм виявлення відчуження особистості в умовах дегуманізації суспільства, як реакція на відчуження людини від суспільних інститутів, культури, моралі.
З поняттям «маргінальність» корелює також поняття «аномія», що описує стан втрати звичних цінностей та норм, які викликані певними соціальними умовами та соціально-економічними процесами в суспільстві. Теорія аномії створює передумови для виникнення концепції маргінальності, оскільки в ній досліджуються різноманітні соціальні, культурні та економічні процеси, які сприяють виникненню соціальних явищ, сутність яких відображає теорія маргінальності.
Аномія – це стан суспільства, у якому людина позбавляється життєвих координат та здатності адаптовуватися до постійних змін. Маргінал на індивідуальному рівні здійснює перехід від нормативно-ціннісної системи однієї групи до нормативно-ціннісної системи іншої соціальної групи і деякий час перебуває в стані невизначеності норм та цінностей. Такий стан на рівні суспільства визначається як аномія.
Р. Мертон продовжив вивчення теорії аномії, розглянувши її з позиції конфлікту норм у культурі. Аномія, на думку науковця, – результат неузгодженості, конфлікту між різними елементами ціннісно-нормативної системи суспільства, між цілями та законними засобами їх досягнення [2, с. 119]. Вона призводить до неузгодженості цінностей, змішування норм та ідеалів, порушення системи регулювання та контролю в суспільстві. Зростає відчуття тривоги, соціальної апатії та безсилля. Як результат збільшується кількість маргіналів, діяльність яких найчастіше набуває деструктивного характеру по відношенню до суспільства.
У своїх наукових працях В. Шапинський зазначає, що різниця між аномією та маргінальністю полягає в тому, що маргінальність характеризує положення особистості в світі культури, а не в соціумі; у той час як аномія виражає ставлення індивідів до норм, інститутів та формування соціальної системи [7, с. 6-14].
Український дослідник Є. Ходус підкреслює, що «аномія – результат суперечностей у соціальній структурі суспільства, а соціальна аномія в українському суспільстві – наслідок перемін, які відбулися в різноманітних вимірах соціокультурного поля…» [6, с. 72].
На думку академіка В. Андрущенка аномія зумовлена розривом соціальних зв’язків та нездатністю до самоідентифікації з певною спільністю. Аномія викликає відсутність моральної регуляції поведінки, самоконтролю, самодисципліни, волевиявлення, спричиняючи втрату власного ”Я”.
Отже, ми можемо зробити висновок, що маргінальність – це форма аномії. Маргінальний статус індивіда, його невключеність у соціальну структуру може бути не тільки перепоною до реалізації життєвої програми, але і навпаки може примусити людину рухатися вперед у пошуках утраченої ідентичності.
У цілому під аномією ми розуміємо ізоляцію особистості від оточуючого середовища, втрату соціальних зв’язків, і як результат – відчуження від суспільства. Людина втрачає моральну регуляцію, самоконтроль, культурні норми, що призводить до руйнації особистості. Усе це нас наближає до розуміння маргінального індивіда як такого, що несе в собі девіантну поведінку.
Варто зазначити також тісний зв’язок маргінальності з поняттям «самотність». У свою чергу самотність – внутрішній суб’єктивний досвід, у якому людина обмірковує та переживає нестачу соціальних зв’язків та спілкування. Самотність та соціальна ізоляція це несумісні поняття, людина може відчувати самотність і в натовпі. Цим самотність відрізняється від маргінальності, яка має на увазі ізоляцію маргінала від суспільства, що може відбуватися за ініціативи суспільства або самої людини, яка усвідомлює свою неподібність, намагаючись піти з суспільства. Самотність розглядається як одна із суттєвих характеристик маргінального індивіда. Маргінал найчастіше переживає дане почуття, стаючи ізгоєм у соціальному середовищі.
Доречним буде згадати поняття «нігілізм», що означає заперечення, несприйняття загальноприйнятих цінностей, ідеалів, моральних норм, культури. Нігілізм вистипує одним із аспектів маргінальності і дає можливість зрозуміти, що дана соціальна дійсність задовольняє не всіх.
Роблячи висновок зауважимо, що дослідження зв’язку маргінальності з вище проаналізованими поняттями дозволяє краще пізнати її природу та сутність, а також зробити висновок про тісний зв’язок маргінальності з поняттями, які виступають певними складовими частинами єдиного цілого.
Сучасні процеси глобалізації, урбанізації, трансформації загострюють проблему людського самовираження, маргінальність була і залишатиметься ознакою сучасної культури. А такі складні явища як відчуження, аномія, самотність, нігілізм вимагають свого подальшого вивчення та уточнення для вирішення проблеми маргіналізації.
Список використаної літератури
2. Бауман З. Индивидуализированное общество: Пер. с англ. – М. : Логос, 2002. – 390 с.
6. Мертон Р.К. Социальная структура и аномия // Социологические исследования. – 1992. – №2. – С. 118-124; №3. – С. 104-114; №4. – С. 91
4. Николаев В. Г. Проблема маргинальности: ее культурный контекст и социально-психологические импликации // РЖ Социология. – 1998. – № 2. – С. 158
1. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса: Пер. с англ. – М. : Прогресс, 1986. – 432 с.
3. Фарж А. Маргиналы // 50 / 50: Опыт словаря нового мышления / Под общ. ред. М. Ферро, Ю. Афанасьева. – М. : Прогресс, 1989. – С. 143-146.
9. Ходус Е.В. Феномен социальной аномии и его интерпретация в условиях современного украинского общества: Дисс. канд. социол. наук: 22.02.01. / Днепропетровский гос. универ-т. – Д., 1999. – 159 с.
7. Шапинский В. А. Ценности культуры и современная эпоха. – М. : Наука, 1990. – С.6-14.
