ОБРАЗ БУНТАРЯ У ТВОРАХ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «МИКОЛА ДЖЕРЯ» ТА ПАНАСА МИРНОГО Й І. БІЛИКА «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»
Рудецька Н. М.
Харківський національний педагогічний
університет імені Г. С. Сковороди,
аспірантка
ОБРАЗ БУНТАРЯ У ТВОРАХ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «МИКОЛА ДЖЕРЯ» ТА ПАНАСА МИРНОГО Й І. БІЛИКА «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»
Основною темою літератури ХІХ століття була проблема «людина і суспільство», трагедія знищення людини суспільною несправедливістю, постійна боротьба людини з низів за існування, проти гніту соціального і національного, страждання людини. Увагу письменників привертають не тільки загублені людські долі, але й зростання протесту, прагнення до волі, гартування сильних і мужніх натур. У творах українських письменників відтворена наростаюча активність кріпаків й їх непримирима ненависть до рабства. Використовуючи досвід попередньої української літератури, а також російського реалізму, українська проза 60-х років ХІХ століття домоглася нових значних успіхів у створенні картин життя суспільства, вивела яскраві образи людей з народу та їхніх гнобителів.
Поглиблення і вдосконалення творчого напряму красного письменства дало знати про себе, насамперед, у поширенні масштабів типізації деяких героїв, відбитті процесу формування і виявлення їх характерів у різних сферах людської діяльності. Найбільшим досягненням у цьому відношенні були образи Миколи Джері (І. Нечуй-Левицький «Микола Джеря») й Нечипора Варениченка (Панас Мирний й І. Білик «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»).
Метою цієї статті є дослідження образу бунтаря у творах Панаса Мирного й І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та Нечуя-Левицького «Микола Джеря».
Об’єктом роботи є образ бунтівника, а за його предмет правлять твори вищезгаданих письменників.
Актуальність теми зумовлена зростанням дослідницького інтересу до реалістичних творів 60-х років ХІХ століття.
В особі Миколи Джері створено типовий образ українського селянина-кріпака доби найбільшого загострення суперечностей кріпосницького суспільства напередодні реформи 1861 року.
Герой повісті є логічним продовженням плеяди народних протестантів проти соціального, зокрема кріпосницького зла, що їх створила попередня українська література («Гайдамаки», «Варнак» Т. Шевченка, «Інститутка», «Кармелюк» Марка Вовчка). Одначе І. Нечую-Левицькому з висоти десятиріч, що минули від часів, зображуваних у повісті, вдалося створити набагато яскравіший і найбільш повнокровний характер позитивного героя з середовища закріпаченого селянства. Характерно висловився І. Франко про однойменного героя з повісті «Микола Джеря» (1878): вважав його своєрідним узагальненим символом, соціальним типом, відзначивши, що «історія всього українського селянства в ту важку епоху написана в однім широкім образі» [4, с. 63].
Типові риси Миколи виявляються у індивідуальній формі, що робить його виразною людською особистістю. На відміну від Варнака Шевченка, Прокопа і Назара Марка Вовчка причини його бунтарства мають набагато виразніший соціальний характер, і рівень свідомості героя повісті значно вищий. Микола добре розуміє, що в боротьбі проти панів не можна покладатись ні на кого, навіть на бога, бо сила в самих людях, громаді. Він впевнився у несправедливості існуючих порядків, коли одна людина користується працею інших: «Панське добро − то й наше добро, бо то наша праця».
Характер Миколи Джері ще більш прояснюється у морально-етичній та естетичній площинах, становлячи і тут уособлення кращих рис свого середовища.
І. Франко підкреслював і глибоку соціальну основу цього яскравого літературного типу, зауважуючи, що «Микола Джеря, хоть кріпаком родився, був, однако, з тих людей, котрим ціле життя воля пахне, був з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться» [4, с. 174].
Образ героя повісті − результат наполегливої і плідної творчої роботи письменника. Несхибна внутрішня логіка характеру, зв’язок і обопільна зумовленість його з типовими обставинами, що відбивають усю складність соціальних взаємин кріпосницького села, відсутність будь-яких невмотивованих випадковостей, органічне злиття загального та індивідуального роблять образ Миколи Джері одним з найбільших мистецьких досягнень українського письменства.
Така, досі небачена в нашій літературі, універсальність типізації, справжня пластичність характеру стали можливими не лише на основі кращих здобутків національного мистецтва, а й російського реалізму, зокрема творчості І. Тургенєва − майстра пластичного образотворення.
Водночас звертає на себе увагу те, що І. Нечуй-Левицький, створюючи образ Миколи Джері під кутом зору однолінійної типізації як втілення найвищих чеснот національного характеру, у значній мірі йшов від народних уявлень про ідеального героя. У цьому відношенні принципи типізації образу Миколи Джері, як й інших селян-кріпаків, були ще традиційними, оскільки не спрямовувались на розкриття суперечностей людського характеру, подекуди навіть його взаємовиключних рис, що було притаманним для представників селянського середовища у ту складну добу.
Автор «Миколи Джері» дав переконливу не лише соціальну, а й економічну мотивацію бунтівного характеру свого головного героя.
Найвище досягнення Панаса Мирного − творця людських характерів − образ головного героя твору Чіпки, у якому, за визначенням І. Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито тогочасну дійсність у всіх її складностях і суперечностях. Перш за все слід відзначити його новизну й оригінальність як типу характеру в українській літературі. Це перший образ бунтаря проти нового соціального лиха, котрий несе в собі силу і слабкість, стихійність, суперечливість селянського визвольного руху в післяреформені роки.
Герой роману, будучи неповторною особистістю, а в той же час типовим образом народного протестанта, кращими своїми рисами він споріднений з образами справжніх народних героїв, зображених в українській літературі, і уособлює загальнолюдське в житті та боротьбі різних народів і різних епох. Тому ми з певним застереженням відносимо Чіпку до нащадків і продовжувачів великої справи першого в світовій літературі революціонера − Прометея.
У процесі роботи над образом Чіпки Мирний збагатив реалістичний творчий метод української прози новим, більш досконалим взірцем художньої типізації. Новизна цього персонажа не стільки у його багатогранності, всебічності внутрішніх і зовнішніх зв’язків з навколишнім середовищем (це вже було властивим Миколі Джері), скільки в суперечності характеру, діалектичному поєднанні в ньому привабливих і відворотних якостей.
Все це зумовило досі небачений в національній прозі динамізм характеру героя роману, а звідси й його комунікативну багатогранність стосовно інших персонажів з метою виділення найсуттєвіших рис Чіпки.
Однією з прикмет творчого методу Панаса Мирного, що також дала про себе знати в процесі типізації образу Чіпки, була посилена увага до внутрішніх імпульсів його вчинків, у той час, коли в Миколі Джері домінували зовнішні вияви характеру. Нарешті, Панас Мирний не загострює рис свого героя у відповідності до народного ідеалу, як це було при змалюванні заголовного образу в «Миколі Джері» І. Нечуя-Левицького, а воліє несхибно простувати шляхом розкриття історично-конкретного підґрунтя соціально-психологічної суперечливості Чіпки.
Автори роману (брати − Панас Мирний та І. Білик) всебічно показали зв’язок характеру свого героя з навколишнім середовищем, а також з його підвалинами в історичному минулому. Тому образ Чіпки й Джері інакше не може сприйматися як породження страшної і тривалої епохи соціального рабства, як відбиття в конкретних історичних умовах споконвічного бунтарського волелюбного народного духу.
У жодній з інших літератур ми не знайдемо образу, подібного Миколі Джері з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького, в якому б так яскраво уособлювались найкращі ідейно-моральні риси та якості селянина-кріпака, бунтаря-протестанта проти соціальної несправедливості взагалі.
Не має аналогій в світовій літературі і роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та І. Білика як перший зразок великої художньої епопеї з селянського життя.
Література:
1. Історія української літератури ХІХст.: У 3 кн. Кн. 2 : Навч. посібник / За ред. Н. Т. Яценка. – К. : Либідь, 1996. – 384с.
2. Нечуй-Левицький І. Твори: В 2 т. / І. Нечуй-Левицький. – К. : Наукова думка, 1985. – Т. 1. – С. 435-540.
3. Мирний Панас. Твори: В 2 т. / Панас Мирний. – К. : Наукова думка, 1989. –Т. 1. – С. 327-627.
4. Франко І. Я. Зібрання творів: В 50 т. Література, її завданя і найважніші ціхи / Іван Якович Франко; Редкол. : Є. П. Кирилюк (голова) та ін. - К. : Наукова думка, 1980. – Т. 26. С. 61-74.