Колективізаційні процеси в Східногалицькому селі 1939–1941 рр.

 

Володимир Старка

 

Колективізаційні процеси в Східногалицькому селі 1939–1941 рр.


З встановленням радянської влади на території Східної Галичини одним з перших декретів нової влади стало проголошення націоналізації землі. Проте, маючи гіркий досвід форсованої колективізації в УСРР, радянська влада в Західній Україні діяла обережно, щоб не викликати масового селянського руху спротиву. Тому своїм діям більшовики намагалися надавати видимості колегіальних рішень. Радянська влада інколи так поспішала захопити землю, що видавала декрети швидше, ніж вони набували чинності.

Так, 26 вересня 1939 р. на першому засіданні Станіславського міського тимчасового управління ухвалено направити декілька членів управи та кількох працівників на села для допомоги у проведенні виборів селянських комітетів, які потім необхідно буде спонукати "в першу чергу взятись за розподіл між селянами земель поміщиків, крупних чиновників та монастирів" [3, с. 15]. Відповідна агітація проводилась і через партійну пресу. Зокрема, газета "Червоний прапор" у передовиці "Будуймо нове щасливе життя!" закликала:"Селянські та волосні комітети повинні вже зараз одібрати землі поміщицькі, монастирські та крупних державних урядовців на власність селян" [4, с. 1]. Відповідну декларацію "Про конфіскацію поміщицьких земель", яка проголошувала "на території Західної України конфіскацію земель поміщицьких, монастирських та великих державних урядовців зі всім їхнім живим і мертвим інвентарем та їх садибними будівлями"[3, с. 33-35 ], прийняли 28 жовтня 1939 р. народні Збори у Львові. Втім формально націоналізація церковного землеволодіння відбулася лише в листопаді 1939 р., тобто тоді, коли на території Західної України набуло чинності законодавство СРСР [6, с. 4].

 В першій половині грудня 1939 р. селянські комітети майже завершили розподіл поміщицьких і монастирських земель. Власне в тернопільській області безземельним і малоземельним сім’ям передали близько 170 тис. га землі [7, с.1].

До весни 1940 р. в результаті ліквідації поміщицького, церковного і осадницького господарств Тернопільської області, близько 103 тис. селянських господарств одержали 315 тис. га (30%) орної землі, 11 229 коней, 11 062 корови, 1 222 воли, 5 223 свині, 3 367 овець, а також різний реманент [8, с. 2].

Попри проголошення ліквідації церковного землеволодіння, радянська влада не поспішала виконувати подібні рішення. Зокрема, з цього приводу Станиславський єпископ Г. Хомишин у листі до митрополита А. Шептицького писав: "В моїй Єпархії радянська влада не знаціоналізувала церковних ґрунтів і священики могли уживати навіть весь ерекціональний грунт, однак з причини високих податків, яких священики не могли платити, сельради забирали часть грунту, при тім деякі священики на письмі зазначували, що дають грунт лише на один рік…" [9, с. 944].

Розподіл землі привід до зростання чисельності середніх господарств. Натомість влада податковими засобами здійснювала спроби ліквідувати куркульські господарства, віддаючи перевагу підтримці великих соціалістичних господарств.

Для заохочення вступу селян до колгоспів, створювалися відділи пропагандистів. Одна з нарад відбулась в січні 1940 р. [10, с. 2]. Крім того організовувалися екскурсії галицьких селян в колгоспи УРСР. Так, ще у листопаді 1939 р. з ініціативи Тимчасового управління Підволочиська була організована перша екскурсія селян до колгоспників Волочиського району. А селянка А. Бабецька із с. Завалів Підгаєцького повіту відвідала колгоспи Київщини [11, с. 2]

Відповідно до рішення уряду заможні одноосібні господарства обкладались сільськогосподарським податком, виходячи з прибутків від продажу сільськогосподарських продуктів на ринку. В той же час, уряд української РСР 9 травня 1940 р. постановив звільнити від сільськогосподарського податку колгоспні та одноосібні господарства, прибуток яких не перевищував 100 крб. селяни не платили податків за дрібну худобу, що перебувала в особистому користуванні членів колгоспів і одноосібників. Звільнялись від оподаткування цілинні землі на протязі двох років після їх заорання, а розкорчовані і зорані землі і землі, на яких проведені меліоративні роботи за рахунок землевласників, - на протязі трьох років після використання їх під посіви.

У 1940 р. були звільнені від сплати податків на потреби житлового і культурно-побутового будівництва всі селянські господарства Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської і тернопільської областей. У тому ж році одноосібні господарства звільнялися від сплати державного податку на коней, що знаходились у власності одноосібних господарств [12, с. 47].

21-22 лютого 1940 р. Тернопільський обком партії організував першу обласну нараду працівників сільського господарства. На цій нараді виступила Т. Гарматюк, заступник голови першої сільськогосподарської артілі а області, організованої в лютому 1940 р. – колгоспу с. Калагарівки, Гримайлівського району [13, с. 2].

Весною 1940 р. в області утворено 65 колгоспів. В тому числі ім. Сталіна с. Калагарівка, Гримайлівського району, ім. 8 березня с. Мар’янівка Микулинецького району, с. Кошеляки, Новосілківського району, с. Соснів Золотниківського району, с. Цебрів Великоглибочецького району, с. Мужилів Підгаєцького району [14, с. 2].

Часто в новостворених колгоспах були відсутні облікові книжки, табелі обліку трудоднів та трудові книжки колгоспників. Як це наприклад було у Шумському, Скала-Подільському та Товстенецькому районах [15, арк. 15].

В колгоспах створювалися комсомольські організації, як на приклад у с. Калагарівка Гримайлівського, чи с. Мужилів Підгаєцького районів [16, с. 2].

У 1940 р. в колгоспах з’являються перші передовики. Зокрема, ланкова М. Іванина з колгоспу ім. Сталіна, Бучацького району зібрала по 380 ц/га цукрових буряків, а доярка того ж колгоспу М. Бензак за вісім місяців надоїла від кожної із 12 закріплених за нею фуражних корів по 1710 літрів молока. Свинарка С. школяр із колгоспу ім. 17 вересня Микулинецького району, виростила по 12 поросят від 14 свиноматок.

Окремі куркулі (господарі – В.С.) не визнавали тракторів, і говорили: «врожай не вродить, коли зорано і засіяно трактором, машиною так не зробиш добре, як кіньми». У с. Калагарівці заможний селянин Гембаровський, твердив, що колгоспникам доведеться вмирати з голоду [17, арк. 53].

Ліквідовано господарства польських осадників, як класових та національних ворогів місцевого українського населення, а осадників депортовано вглиб СРСР.

Встановлено норми землекористування: 5 га біля промислових центрів, 7 га в іншій місцевості, 10 га в горах, в результаті цього почали домінувати невеликі і економічно слабкі господарства. В околицях Рогатина забиралося все селянське майно, крім одного коня і корови.

19 лютого 1940 р. Політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло питання «про організацію в західних областях УРСР радгоспів», було прийнято відповідні рішення уряду. За радянським зразком селян поділяли на бідняків, середняків та куркулів. У першій половині травня 1941 р. Тернопільським обкомом прийнято рішення про передачу в користування колгоспів лісів місцевого значення, розташованих на території земельних масивів колгоспів, загальною площею 13 755 га. Райвиконкоми були зобов’язані встановити в лісах відповідний нагляд за їх збереженням, не допускати позапланової порубки, тощо [15, арк. 22, 26, 32]. Крім того, із системи Рибтресту ставки непромислового значення, що знаходились на колгоспних масивах, колгоспам передано 81 ставок, загальною площею 837 га.

Одним з напрямків ліквідації одноосібного господарства стала заборона приватної торгівлі. До середини 1940 р. приватна торгівля була повністю витіснена державною та кооперативною. Внаслідок чого Торгівля між містом і селом, котрі надзвичайно збідніли, перетворилась на натуральний обмін [1, с 95].

Таким чином з приходом радянської влади на територію Східної Галичини відбулися значні соціально-економічні перетворення спрямовані на ліквідацію одноосібних господарств, і створенням великих колективних господарств, котрі з приходом німецьких окупантів, селяни ліквідували, і де з літа 1941 р. встигли, поділили землю між собою.

Список використаних джерел.

  1. Мазур Гжегош. Політика радянської влади щодо населення Західної України в 1939-1945 рр.: суть і наслідки / Г. Мазур // Україна-Польща: важкі питання. Матеріали IV міжнародного семінару істориків "Українсько-польські відносини під час Другої світової війни", 8-10 жовтня 1999 р., Варшава. Т. 4. / відп. ред. Микола Кучерепа. – Варшава.: TYRSA, 1999. – С. 91-108.
  2. Р.І.Делятинський особливості розвитку Станиславівської єпархії УГКЦ на початку другої світової війни (1939-1941 роки) / Делятинський Р.І. // Україна Соборна: Збірник наукових статей. – вип.. 4. – Т. 2. – К.: Інститут історії України НАН України, 2006. – 316 с. – С. 185–196.
  3. Радянське Прикарпаття: Документи і матеріали. 1939-1959. – Ужгород: Карпати, 1972. – С. 15.
  4. Будуймо нове щасливе життя! // Червоний прапор. – 1939. – 4 жовтня. – №3. – С. 1.
  5. Гайовський М. Велике протистояння: опір Греко-Католицької Церкви більшовицькому окупаційному режимові (вересень 1939 – червень 1941) // Київська церква. – 1999. – № 5. – С. 27;
  6. Закон про включення Західної України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік із з’єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою. Москва, Кремль. 1 листопада 1939 р. // Червоний прапор. – 1939. – 5 листопада. – № 28. – С. 4.
  7.  Вільне життя. – 1939. – 17 жовтня.
  8. Тернопільщина на колгоспному шляху. Розповіді колгоспників про нове життя. Видання Тернопільського Обкому КП(б)У, 1941 р. – С. 2.
  9. Митрополит Андрей Шептицький. Життя і діяльність. Церква і Церковна єдність. Документи і матеріали (1899-1944). – Т. ІІ: Церква і суспільне питання. Кн. 2.: Листування. – Львів, Місіонер, 1999. – С. 944.
  10. Вільне життя. – 1940. – 11 січня.
  11. Вільне життя. – 1939. – 22 листопада.  
  12. Збірник постанов і розпоряджень уряду Української РСР. - № 12-14. – 1940. – С. 47-48.
  13. Вільне життя. – 1940. – 23 лютого.
  14. Вільне життя. – 1940. – 27 березня.
  15. Держархів Тернопільської області. – Ф. 1. – Од. зб. 1. – Арк. 15.
  16. Вільне життя. – 1940. – 21 березня.
  17. ЦДАГОУ – Ф. 17. – Оп. 22. – Спр. 3399. – арк. 53.