Антирелігійна політика СРСР у період хрущовської «відлиги» (1954-1964 рр. ХХ ст.)

 

Шустак І. І.

 

Антирелігійна політика СРСР у період хрущовської «відлиги» (1954-1964 рр. ХХ ст.)


Свобода віросповідання у Радянському Союзі була закріплена законодавчо, адже у 124 статті Конституції СРСР 1936 року зазначалось: «В цілях забезпечення за громадянами свободи совісті церква в СРСР відокремлена від держави. Свобода відправлення релігійних культів визнається за всіма громадянами»[1]. Але внутрішньополітичний курс держави у 50-60 рр. в основному був пов’язаний із суб’єктивним фактором – особистим негативним ставленням до релігії М. Хрущова, який прийшов до влади після смерті Й. Сталіна. Він планував «у 1970 році показати по телебаченню останнього попа» [2, с. 428], що означало фактично за дві п’ятирічки повністю ліквідувати релігію у Радянському Союзі.

Так, у липні 1954 року ЦК КПРС ухвалив Постанову «Про значні недоліки в науково-атеїстичні пропаганді і заходи її поліпшення»[3, с.105 ]. Цей документ не був опублікований у засобах масової інформації, оскільки у ньому визначались чергові завдання посилення антирелігійної пропаганди. Але вже у листопаді того ж року було ухвалено іншу постанову – «Про помилки у проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення», яка була опублікована у газеті «Правда». У документі вказувалося, що боротьба з релігійними забобонами … повинна розглядатись як боротьба наукового- матеріалістичного світогляду, проти ненауковго, релігійного»[4]. Тобто офіційно було проголошено боротьбу матеріалістичної науки з церквою.

У Раді Міністрів СРСР виділились дві течії ведення подальшої релігійної політики. Прихильник поміркованого курсу – В. Спиридонов – вважав, що необхідна виключно ідейна боротьба проти церкви, представник ж жорсткого курсу І. Іванов наполягав на всілякому обмеженні діяльності духівництва, недопустимість розширення видавничої діяльності церкви, духовних навчальних закладів. [3, с.106] Загалом у період 1954-57 рр. політика влади щодо релігії була досить лояльною. Про це свідчить те, що за 1955-57 рр. число священнослужителів в СРСР збільшилось (з 11912 до 11993), також в 1956 році, вперше за радянський період вийшло 50 тис. примірників Біблії та Євангеліє. [5, c. 11]

Але у 1958 році, після утвердження М. Хрущова на посаді голови Ради Міністрів СРСР ставлення держави до церкви різко загострилось. Рада Міністрів СРСР розпочала наступ на релігію ухваливши ряд постанов, спрямованих проти діяльності монастирів. Так, постанова №1159 зобов’язувала РМ СРСР у шестимісячний термін вивчити питання про можливість скорочення кількості монастирів і внести свої пропозиції до союзного уряду, а також пропонувала зменшити розміри землі, що перебувала у користуванні монастирів. Постанова №1160 рекомендувала встановити підвищені ставки податку із земельних ділянок монастирів. 16 жовтня 1958 р. було прийнято постанову РМ СРСР «Про свічковий податок»[3, c. 112]. Прийняття цих законодавчих актів призвело до того, що більшість монастирів відмовились від значної частини земельних угідь, а нові ціни на свічки спричинили відмову від утримання церковних хорів, проведення ремонту храмів, виплати внесків у єпархіальні управління та ін., у зв’язку з нестачею коштів у церковних громадах адже саме реалізація свічок було одним з основних джерел доходів монастирів. Наступним кроком влади було заборонено використання найманої праці в монастирях. До них перестали приймати осіб, яким не виповнилось 30 років. Це був серйозний удар по монастирях, адже там переважали люди похилого віку. У 1959 р. відбулось масове закриття монастирів по усьому СРСР. В Українській РСР було закрито 8 монастирів, Молдавській РСР – 5, Литовській РСР – 1[3, c. 111].

У 1960 році ЦК КПРС було прийнято постанову «Про заходи по ліквідації порушень духовенством законодавства про культи», яка значно підсилила антирелігійну кампанію. Для виконання постанови союзні та республіканські ЦК Компартії, уповноважені Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР та уповноважені Ради у справах РПЦ при РМ СРСР усіх рівнів зобов’язувались підвищувати «вимогливість і принциповість» при реєстрації релігійних громад чи служителі культу, наданні дозволів вести будівництво культових споруд, покупці автотранспорту та ін. Під особливу увагу потрапила господарська діяльність церков, офіційними владними органами використовувались усілякі спроби викорінення будь-яких форм благодійної діяльності громад[5, c.16].

16 березня 1961 року була видана постанова Ради Міністрів СРСР «Про посилення контролю за виконанням законодавства про культи», згідно якої реєстрація і зняття з реєстрації релігійних організацій, відкриття і закриття храмів і молитовних будинків повинні були здійснюватися згідно рішень виконкомів обласних рад депутатів і з погодженням з радами у справах РПЦ та у справах релігійних культів без ухвали центральних органів, як це було раніше [5, с. 18]. З одної сторони це спростило процес реєстрації, але з іншої полегшило і зняття з реєстрації, і саме для цього і був прийнятий документ. Таким чином центральна влада перекладала відповідальність за закриття церков на місцеві органи.

На XXII з’їзді КПРС, який відбувся у 1961 році, М. Хрущов зазначив, що «комуністичне виховання має на увазі звільнення свідомості від релігійних передсудів і забобонів, які все ще заважають людям повністю проявити свої творчі сили» [5, с. 16]. Таким чином, релігію вважали перешкодою побудові комунізму. Інколи у боротьбі влади з релігійними пережитками доходило до абсурду. Так, у журналі «Комуніст» за 1962 р. компартійний ідеолог М. Суслов опублікував статтю, у якій відніс релігійні настрої до негативних суспільних явищ поряд з хабарництвом, хуліганством, дармоїдством пияцтвом, злодійством та ін. [6, c. 259]. Взагалі, періодичній пресі відводилась значна роль в атеїстичній кампанії. Ще згідно липневої постанови «Про великі недоліки в науково-атеїстичній пропаганді і заходи її поліпшення» було засновано атеїстичний щомісячний журнал «Наука і релігія». Постановою ЦК КПРС від 5 травня 1959 р. було визначено завдання журналу. Так, на його сторінках повинні публікуватися статті, присвячені викриттю і критиці релігійної ідеології, підніматися питання узагальнення методики і практики науково-атеїстичної пропаганди. Журнал почав виходити з вересня 1959 р.[7, c. 328] Велику увагу радянська влада приділяла атеїстичному вихованню молоді. Зокрема, в січні 1957 р. ЦК ВЛКСМ прийняв постанову «Про покращення науково-атеїстичної пропаганди серед молоді»[5, c. 17]. Згідно документу, комсомольським організаціям рекомендувалось для покращення атеїстичної пропаганди притягувати до її участі представників інтелігенції, включати в репертуар художньої самодіяльності антирелігійні твори, проводити вечори читань і доповідей. Радянська влада прагнула виховати молоде покоління у дусі єдиної ідеології – комуністичної, а релігійні принципи та переконання перешкоджали цьому прагненню.

Таким чином, М. Хрущов перебуваючи на посаді голови Ради Міністрів СРСР у 1958-64 рр. проводив жорстку антирелігійну політику. У цей період було видано ряд постанов та указів, що були спрямовані на боротьбу з релігією та викорінення релігійних переконань із свідомості радянських громадян. Наслідком такої антирелігійної кампанії було масове закриття храмів та молитовних домів, регулярні відмови у реєстрації нових чи раніше закритих релігійних споруд, зменшення кількості духовенства, та загальної частки вірян серед населення. Виховання молодого покоління відбувалось крізь активну антирелігійну пропаганду. У періодичній пресі розпочали видавати спеціалізовані атеїстичні видання. Саме у хрущовський період Церква зазнала найбільших утисків з сторони влади у післявоєнний період. Проте, незважаючи на активну антирелігійну кампанію, значна частина населення залишалась віруючими.

 

Список використаної літератури

1. Конституція СРСР 1936 р. [Електронний ресурс], Режим доступу: http://savok.name/179-konstitucija-sssr-1936-god.html

2. . Іваненко В. В. Історія Радянської держави (1917-1991рр.) [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.В. Іваненко, А.І. Голуб, А.Ю. Шевченко ; Дніпропетровськ. нац. ун-т. - Д. : Вид-во ДНУ, 2007. - 576 с.

3. Баран В. К., Даниленко В. М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр.) - Київ: Альтернативи, 1999. - 304 с. - (Україна крізь віки. - Т. 13)

4. Об ошибках при ведении научно-атеистической пропаганди среди населения // Правда. – 1954. - 11 ноября. - №315.

5. Релігійна політика в Україні у 1960-х – 1980-х роках і сучасна практика міжконфесійних відносин / П. М. Бондарчук, В. М. Даниленко, В. О. Крупина, О. Н. Кубальський; відп. ред. В. М. Даниленко. – К.: Інститут історії України НАН України, 2010. – 210 с.

6. Войналович В. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні в 1940-1960-х років: Політичний дискурс. – К.: Світогляд, 2005. – 741 с.

7. Історія Релігії в Україні: Навчальний посібник / А. М. Колодний, П. Л. Яроцький, Б. О. Лобовий та ін..; За ред.. професорів А. М, Колодного і П. Л. Яроцького. – К : Т-во «Знання», КОО, 1999. – 735 с.