ФУНКЦІОНУВАННЯ ЧАСОНОМЕНА ДЕНЬ У ПОЕТИЧНІЙ МОВІ БОРИСА ОЛІЙНИКА

 

ПОД- СЕКЦИЯ 5 Языковедение и иностранные языки

 

Задорожна О. М.

Кандидат філологічних наук,

доцент кафедри методики викладання української мови і культури мовлення

Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка

 

ФУНКЦІОНУВАННЯ ЧАСОНОМЕНА ДЕНЬ У ПОЕТИЧНІЙ МОВІ БОРИСА ОЛІЙНИКА


У сучасній лінгвістиці дослідження функціонування окремих номінацій у картині світу письменника є актуальним у кількох ракурсах. Для української літературної мови такі студії є важливими через те, що увиразнюють і доповнюють її лексико-семантичну систему, фіксують розуміння мови як репрезентанта культурних цінностей. Для лінгвостилістики вивчення семантики слова в поетичних текстах цікаве тим, що апелювання до ключових констант культури демонструє специфіку авторського мовомислення, експлікує естетику художнього слова. Предметом нашого наукового пошуку став лінгвосвіт Бориса Олійника – письменника-шістдесятника, чия творчість вирізняється особливостями слововживання, характером семантичного наповнення мовних одиниць, їхнім експресивним забарвленням. Об’єктом цілісного вивчення в контексті динаміки мови та її жанрово-стилістичної диференціації виступає наповнення першого тому поетичної збірки «Вибрані твори». Предметом дослідження послужили структурно-семантичні й функціонально-стилістичні параметри часоназви день у художньо-образній системі поетичної мови шістдесятника.

Лексикографічну паспортизацію слова день відображає тлумачний словник: 1. Частина доби від сходу до заходу сонця, від ранку до вечора. // Про денне світло. 2. Час, який дорівнює 24 годинам, доба [4, ІІ, с. 243]. Найчастіше у мовній практиці українців слово день функціонує із першим значенням „світла частина доби”. Нами зафіксовано текстові реалізації першого лексико-семантичного варіанта, як-от: І прийде ранок, і сонце буде, і сніг, і день (Б. Олійник, с. 46). У поетичній мові Бориса Олійника активізовано і друге значення:  Третій день, сьомий день – з липня в серпень тече і тече над Санжарами дощ. Над Полтавою дощ. Над Європою…(Б. Олійник, 149). Зауважимо, що інколи в поетичних творах важко провести диференціацію щодо того, який із ЛСВ представлений, оскільки відбувається дифузія окремих значень лексеми: Та коли б я умів розгадать оті знаки таємні, що в той день мені слали і трави, і води студенні (Б. Олійник, с. 58).

Важливим елементом вербалізації темпорального інтервалу „світла частина доби” служать слова, пов’язані з ключовою темпоральною лексемою дериваційними зв’язками. Вони містять спільну сему „приналежність до дня як частини доби або її (доби) аналога”. У поетичній мові зафіксовано такі спільнокореневі слова до лексеми день: іменник будень – „несвятковий, робочий день” (Бо встане день і буде править суд. Він цей міраж розвіє і остудить, і поведе нас у робочий будень, де все таке, як і насправді суть (Б. Олійник, с. 170); Між людей у будні й свята ходить дивний чоловік (Б. Олійник, с. 106), прикметник буденний – „несвятковий, звичний” (Від справ буденних вільний у в’язниці (Б. Олійник, с. 73), прислівники вдень (удень) – „дія відбувається протягом світлої частини доби” (І нарешті сповняють бажання свої заповітні, які вони вдень, у всі дні убивають, закопують глибоко в серці (певне ж становище): люто грають і футбол, полуниці шукають, сучать недругам дулі, збирають гриби, вудять рибу, стрибають у гречку (Б. Олійник, с. 89). Аналіз дериватологічного потенціалу лексеми день свідчить про розширення у похідних словах семантичного обсягу „світла частина доби”. Виявлені значення дериватів на мовному рівні характеризують темпоральний інтервал як логічно вибудуваний фрагмент картини світу. 

Оскільки в сучасному мовознавстві зростає увага до вивчення художнього тексту як динамічної структури, кожен елемент якої сприймається на основі як внутрішньотекстуального, так і екстралінгвального, позатекстового досвіду, розглянемо основний засіб створення динаміки тексту – лексичну сполучуваність. У поетичних контекстах Бориса Олійника слово день залучає різні за значенням, граматичними характеристиками і стилістичним навантаженням лексичні засоби. Часоназва день в авторському дискурсі приєднує широкий спектр атрибутів. Це детерміновано тим, що у процесі лексичної сполучуваності темпоральної одиниці день із прикметниками, дієприкметниками, займенниками та числівниками-означеннями відбувається експлікація конотативного значення темпоральної лексеми. Семантична характеристика атрибутів містить конотативні компоненти значення цього вербалізатора концепту. Наприклад, сполучуваність слова день із прикметником блакитний («колір мирного неба, надії, сподівань») сприяє вираженню семантики «віра у світле майбуття», яка доповнює значення часоназви у такому контексті: Не гриміть оркестрами. Перестаньте. Не лякайте вічності. Хай іде… Там, за полустанком… В ніч, за полустанком, Наш, оцей блакитний починався день (Б. Олійник, с. 12).

Для вираження ознак дня Борис Олійник послуговується атрибутами, які вказують на нейтральні, позитивні та негативні характеристики цього темпорального інтервалу: цілий день, прожитий день, осінній день, дивний день, грядущий день, проминулий день та ін. Нами встановлено, що домінують означення із позитивною семантикою, які різнопланово репрезентують часову реалію. Така сполучуваність, на нашу думку, детермінована тим, що людина, як стверджує В. Жайворонок у словнику-довіднику „Знаки української етнокультури”, „здавна цінувала, навіть обожнювала цю пору” [1, с. 174].

Аналіз поетичної мови Бориса Олійника дає підстави констатувати, що лексема день найчастіше вживається у множині й експлікує семантику «плинність часу»: І, може, вперше так за всі прожиті дні я в давню істину увірував глибоко: найвища мудрість в простоті високій (Б. Олійник, с. 142). Атрибутивне словосполучення прожиті дні узуальне для мовомислення представників української нації репрезентує минуле ліричного героя, його набутий досвід, що призвів до усвідомлення житейської мудрості. Саме таке означення привносить у семантичний простір слова день позитивну конотацію.

Розширення семантики часоназви відбувається у контексті В ті дивні дні, коли мої штани іще тримались на одній підтяжці, я все ніяк допетрати не міг, що крутиться земля, мов куля кругла (Б. Олійник, с. 185), де атрибутивний комплекс дивні дні, коли мої штани іще тримались на одній підтяжці експлікує значення «дитинство» і є мовним знаком української культури, оскільки традиційно в Україні для хлопчика шили штанці на одній підтяжці, щоб не перетискати внутрішні органи, які розвиваються. Зауважимо, що сучасникам важко розпізнавати такі мовні знаки культури, оскільки разюче змінився побут і стиль життя українців.

Ще одним семантичним комплексом, який репрезентує соціокультурний устрій українства є поетичний фрагмент Чи на весіллі, чи в дні поминальні скорботи, ти споконвіку на покуті, хлібе, у нас. Міра єдина роботи й солоного поту, в формі хлібини зупинений радості час (Б. Олійник, с. 180). У представленому контексті ословлено культ пошанування хліба, споконвіку властивий слов’янам. Тривалість у часі описаного звичаю виражена з допомогою темпоральних комплексів чи на весіллі [радісний період], чи в дні поминальні скорботи [скрутні часи]. Зауважимо, що в аналізованих ліричних рядках Борис Олійник апелює до ще одного мовного знака української культури – традиції поминати душі померлих предків з метою відпущення їхніх гріхів, задля збереження пам’яті роду тощо. Адекватне декодування контекстуальних образів, як і цілісної текстової структури, безсумнівно, залежить «від реципієнта, його загальнокультурного рівня, філологічної підготовленості. Звичайно, автор значною мірою передбачає відповідну ерудицію читача, його здатність за окремим словом побачити певну картину, відчути асоціативну динаміку образу» [2, с. 143].

Ознака векторності часу, його тривимірності актуалізована у поетичному фрагменті Ти, Вседержителю в небі, на морі і суші, – Хлібе єдиний для всіх поколінь і світів, день мій грядущий, день проминулий і сущий благослови. І освяти. І освіти (Б. Олійник, с. 179). Дискурсивна сполучуваність часоназви із атрибутами-старослов’янізмами привносить у семантичний простір слова день значення урочистості, небуденності, необхідності цінувати кожну мить життя; водночас сукупність атрибутів репрезентує вияв ознаки наявності трьох часових сфер у темпоральному континуумі: минулого, теперішнього і майбутнього.

У поетичному масиві Бориса Олійника натрапляємо на добір до часоназви день атрибутів-числівників: І грішна мисль прийшла, як пізній гість: «Ачей наплутав в Біблії біограф, коли шість день позичив Саваофу на сотворіння світу (Б. Олійник, с. 161); На сорокове літо, як в сороковий день, їхні зірки із дикту в небі застогнуть: «Де?!» (Б. Олійник, с. 241). Така лексична сполучуваність культурологічно маркована, оскільки репрезентує фрагменти релігійної картини світу українців-християн – створення світу та уявлення про сорокаденне перебування душі на землі після смерті людини.

Констатуємо, що у досліджуваному поетичному масиві часоназва день виступає у ролі атрибута: Виросли куці тайми в розмір ночей і днів. Дев’ять свинцевих грамів – еквівалент орденів (Б. Олійник, с. 23). Зауважимо, що для мовотворчості Бориса Олійника характерне поєднання слів дні та ночі з метою експлікації значення «плин часу»: О висока пора – час довершення днів і ночей, хліборобських трудів для добра на братерськім столі! От стоїть він, натомлений. Руку приклав до очей, як ватаг найдревнішого роду своєї землі (Б. Олійник, с. 190). Така дискурсивна сполучуваність сприяє ословленню процесу плинності і подільності темпоральної категорії – здатності часового потоку бути поділеним на окремі відрізки (інтервали).

Показовою для мовної картини світу українців та узуальною для мови художньої літератури є сполучуваність лексеми день із предикатами минати, проминати, пролетіти, наступити, приходити, прожити: Минали дні – зістарився митець. Брели літа, а скільки ще до крапки! (Б. Олійник, с. 65).

У поетичній мові Бориса Олійника традиційно розмежовуємо узуальну та оказіональну предикативну сполучуваність. Дієслово минати вживається із часоназвою день у мовотворчості автора узуально. Також звичним для лінгвальної практики слов’ян є предикативний комплекс дні відлітають: Одлетіли дні за днями. Одлетіли і літа. Став я важчим – чортів досвід мої крила запліта (Б. Олійник, с. 47). Ототожнення часу з птахами репрезентує культурологічний компонент мовомислення представників української нації.

Проте в аналізованому поетичному масиві дискурсі функціонують також оказіональні експліканти предикативності. Вони сприяють увиразненню конотативного компонента значення темпоральної лексеми та розумінню ролі часового періоду для ліричного героя. Наприклад, значення минущості часу в мікроконтексті А дні облітають, а ночі згоряють на ранки, і падають зорі на дно Амазонки й Дніпра. І щось відмирає, і час заколисує рани, і все ж таки щось не вмира! (Б. Олійник, с. 53) ословлено з допомогою словесних маркерів темпоральності – антонімів день та ніч. Зауважимо, що оминання автором часопроміжку „вечір” дає підставу констатувати поляризацію доби у мовомисленні письменника.

Оказіональні предикати задіяні і для образного вираження меж дня і ночі. Для експлікації цього значення у поетичному дискурсі Бориса Олійника актуалізовано дієслова із семантичним компонентом „переміщення донизу”, наприклад хилитися, спадати (Тягли бики немислимий вантаж, аж обливалися бетонним потом. Хилився день. Лишавсь останній марш, що мав замкнути круг його роботи (Б. Олійник, с. 149); І так спадають дні, немов дощі, гамують біль… Та знов на браннім полі: сп’янілі часом забувають щит, зате тверезі рахівниць – ніколи (Б. Олійник, с. 52). З допомогою такої конотеми автор наголошує на незворотності часу, на потребі шанувати теперішнє, бо саме воно (неповторне і незворотнє) визначає ціну людського життя, хід історичного процесу, а також впливає на майбутнє: Бо наші дні, немов хисткі кораблики, пливуть на спад по лінії параболи, яка назад не вигнеться ніколи (Б. Олійник, с. 105). Про пошанування письменником темпоральної стихії свідчить і глибоке змістове наповнення цитат, у яких акцентовано на векторності часу. Аналізуючи поетичний доробок майстра пера, підсумовуємо, що автор опредмечує абстрактне поняття часу: воно набуває ознаки конкретних предметів, речей, які можемо взяти в руки, роздивитися чи помилуватися, які мають сталі фізичні характеристики: колір, розмір, матеріал, форму, вагу. Таким чином письменник підкреслює, що час – це також стихія: безжальна, всепоглинаюча, але вкрай важлива.

У поетичному дискурсі Бориса Олійника для ословлення таких ознак часу, як ритмічність і темп, зафіксовано незвичний для лексичного оточення часоназв предикат шаленіти: А дні шаленіють в реторті двадцятого віку, і щось забувається, щось засина й відмира… Та якось негадано дух діловий чоловіка прониже, проклюне жахка журавлина жура (Б. Олійник, с. 53). Оказіональна контекстуальна сполучуваність репрезентує усвідомлення двадцятого століття як психологічно важкого періоду в історії людства. Саме в цей час особистість гостро відчуває потребу апелювання до справжніх почуттів. Наведена інтенція вважається концептуальною домінантою поетичного контексту шістдесятників, що втілився у репродукуванні вербальних моделей цього покоління, які набули статусу ментальних.

Аналіз функціонування часономена день у поетичній мові Бориса Олійника дає підстави констатувати, що у дискурсі автора темпоральна лексема часто виходить за межі узуального для мовомислення українства значення «світла частина доби» і реалізує семантику «міра тривалості всього того, що відбувається, здійснюється». Свідченням цього є ословлення у поетичних контекстах зі словом день різних ознак часової стихії: незворотності, ритмічності, темпу, подільності, наявності трьох темпоральних сфер – минулого, теперішнього і майбутнього.

Література:

  1. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури : [словник-довідник] / Жайворонок В. В. – К. : Довіра, 2006. – 703 с.
  2. Мойсієнко А. К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша : [монографія] / Мойсієнко А. К. – К. : Сталь, 2006. – 304 с.
  3. Олійник Б. Вибрані твори / Олійник Б. – Т. 1 – К. : Дніпро, 1985. – 279 с.
  4. Словник української мови / І. К. Білодід (гол. ред) та ін. –                      Т. 1 – 11. – К. : Наукова думка, 1970 – 1980.