ФОРМУВАННЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

 

ПОД- СЕКЦИЯ 16. Криминология. 

Зубенко А. С.

студентка Чернігівського державного технологічного університету

ФОРМУВАННЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ


Розробка проблеми особи злочинця має важливе значення не тільки для розвитку кримінологічної науки, а й для практичної діяльності правоохоронних органів.

Питання про співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця дискутується протягом усього розвитку науки кримінології. Вирішення цього питання полягає у визначенні, що саме впливає на злочинну поведінку особи — якості, що були набуті особою протягом життя або які вона успадкувала.

Біологічний підхід передбачає визнання біологічної спадковості і виведення сторони поведінки людини з індивідуально-біологічних передумов. Соціальний підхід визнає соціальну природу злочинності і її причин, вважаючи, що визначальне значення у механізмі злочинної поведінки має соціальне середовище і соціальні якості індивіда, а біологічні детермінанти не є причиною злочинної поведінки, хоча і відіграють певну роль.

Ця проблема до кінця не розв’язана, і різні кримінологи трактують її по-різному. Перші спроби пояснити поведінку злочинця з біологічних позицій були зроблені ще в другій половині ХIХ ст. в антропологічній теорії Ч. Ломброзо та його послідовників. У 70-ті роки значний інтерес серед радянських кримінологів викликали публікації І. С. Ноя, який писав: «Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки» [4, c. 107].

На противагу антропологічним поглядам у кримінології завжди переважав підхід, який принципово заперечував біологізацію злочинної поведінки. Прибічники соціологічної школи вказували, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище – злочин постійними властивостями природи людини. На думку О.О. Герцензона, кримінологу немає потреби занурюватися в глибинну сутність особи, шукаючи біологічні джерела поведінки [2, c. 47].

Тривалий час у кримінології домінував соціологічний підхід. Будучи переважно правильним, він у окремих випадках призводив до недооцінки психологічної інформації. Слушним є думка Сахарова О., що відому роль у реалізації антисуспільних поглядів і установок у конкретному злочинному посяганні відіграють індивідуальні психологічні властивості: темперамент, характер, сила волі тощо, а також деякі фізіологічні та фізичні ознаки [5, c. 61].

Емпіричні дослідження показали відповідний вплив біологічних факторів на злочинну поведінку, що психічні та фізичні аномалії впливають на поведінку людини, полегшують, а іноді навіть стимулюють вчинення протиправних діянь (Антонян Ю. М., Бородін С. В., Ємельянов В. П., Закалюк А. П.).

Більш глибоко проблема психічних аномалій розроблена у вітчизняній кримінології. До психічних аномалій відносять: алкоголізм, психопатія, наркоманія, черепно-мозкові травми, олігофренія, шизофренія, епілепсія.

Кримінологічні дослідження свідчать про стійку залежність між окремими видами психічних аномалій і окремими видами злочинів. Для осіб з психічними аномаліями характерно вчинення тяжких насильницьких злочинів (вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань, грабежів, розбоїв). Більше половини осіб, вчинивши такого роду злочини мають різноманітні психічні аномалії: алкоголізм, черепно-мозкові травми, обмежені захворювання центральної нервової системи, наркоманія тощо [1, c. 87].

Таким чином, кримінологічні дослідження підтверджують думку про те, що вроджені і придбані психічні аномалії можуть надавати помітний вплив на засвоєння людиною соціальних програм. Психічні аномалії сприяють формуванню криміногенної особистості.

Нині позиція більшості сучасних вітчизняних кримінологів ґрунтується на тому, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер  і соціальну обумовленість. Пояснення її тільки чи переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними.

У роботах таких авторів як: Антонян Ю.М., Голіна В.В., Дагель П.С., Джужа О. М., Долгова А.І., Лейкина Н.С., Сахаров А.Б. та інші виділяються наступні ознаки, що впливають на формування особи злочинця: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні ролі та статус; морально-психологічні характеристики. Я можу погодитися з думкою Джужи, котрий пише, що від біологічних властивостей людини теж залежить, що вона засвоїть від середовища, у якому перебуває і розвивається. Тому біологічне ніби виступає підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин [3, c. 100].

Індивідуальний розвиток особистості, формування неповторного духовного світогляду відбувається у взаємодії генетичної і соціальної програм. Безперечно при кримінологічному дослідженні важливий аналіз особи у взаємодії із соціальним середовищем, оскільки злочинну поведінку породжує не сама особа, а саме їх взаємодія. Отже, кримінологічне вивчення особи злочинця здійснюється головним чином для виявлення і оцінки властивостей та рис останньої, які породжують злочинну поведінку, з метою запобігання їй.

Отже, не можна однозначно твердити про те, що лише один підхід єдиновірний, оскільки намагатися визначити потенційну особу злочинця лише за біологічними факторами є дуже клопіткою працею і не завжди виправданою, так само якщо вивчати лише соціальне середовище, то не всі особи, зростаючи у схожих умовах стануть на злочинний шлях. Тобто, соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв’язку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Беляев Н.А., Волгарева И.В. и др. Криминология: Учебник. – СПб: Изд. С-Петергб ун-та, 1992. – 216 с.
  2. Герцензон А. А. Уголовное право и социология. – М., 1970. – 178 с.
  3. Джужа О. М., Михайленко П. П. та ін.. Курс кримінології:Загальна частина – К.: Юрінком Інтер, 2001.- 352 с.
  4. Ной И. С. Методологические проблемы современной криминологии. – Саратов, 1975. –137 с.
  5.  Сахаров А.Б. Учение о личности пре ступника и его значение в профилактической деятельности органов внутренних дел. – М., 1984. – 112 с.