Обмеженість ідей економізму

 

ПОД- СЕКЦИЯ 3. Теория и история.

 

Соболєва С.В., канд. с.-г. наук, доцент,

Ботвинко Н.А., ст. викладач,

Білоцерківський національний агарний університет, Україна

 

 

Обмеженість ідей економізму

 


Всупереч тлумаченням економічної теорії протягом останнього десятиліття критерієм оцінки активів підприємств та успішності бізнесу частіше вважався фіктивний, а не реальний капітал. Завищена вартість основних фондів, віртуальні гроші сприймалися як чинники примноження багатства в усіх сферах діяльності. Проігноровано розуміння класичної економічної теорії, що додаткова вартість створюється у виробництві. Переважаючою утвердилася думка, що для досягнення мети бізнесу − створювати додаткову вартість та заробляти найбільший прибуток, цілком продуктивним фактором є збільшення цінності активів. Але криза показала, що активи, якщо оцінювати їх без реальної додаткової вартості, виходячи із суб’єктивних оцінок, нехай навіть дуже авторитетних фахівців (наприклад, лауреат Нобелівської премії з економіки, американець Роберт Лукас (1) рішуче стояв на тому, що великі економічні кризи канули в небуття), не є досить надійним критерієм.

Нині як теоретики, так і виконавці програм визнали, що західна модель несе відповідальність за породження монстра − конгломерату фінансів і політики, який поставив світ на межу катастрофи. Провідні держави світу протягом останніх тридцяти років звільнили ринки від усіх стримуючих чинників, дослухавшись до порад неолібералів від економіки. Останні обґрунтовували привабливість людської жадібності та філософії успіху за будь-яку ціну. Результатом стало казкове збагачення тонкого прошарку біржових гравців і створення небаченої в історії глобальної фінансової піраміди, яка стала валитися, загрожуючи поховати під своїми уламками всіх і вся. Художньо змальований горезвісний звіриний лик капіталізму показав свою справжню суть, а не його прикрашений зовнішній антураж.

Вимушена націоналізація банків і особливо автомобільного гіганта General Motors стала для Америки, з одного боку, надзвичайно глибоким шоком, а з іншого − чітким усвідомленням кінця епохи американського способу життя та глобального самоконтрольованого ринку. Напрочуд швидко − всього за кілька місяців − стало зрозуміло, що капіталізм у тому вигляді, в якому він існував понад два століття, справно забезпечуючи прогрес економіки та підвищення життєвих стандартів, продемонстрував свою неготовність відповідати реаліям сучасного світу. Парадоксально, але саме глобалізація економіки як основний інструмент просування інтересів транснаціональних компаній покладе, мабуть, край ері надприбутків цих корпорацій.

Нинішній цивілізаційний виклик часу всьому людству полягає в тому, щоб замінити владу грошей владою моральності. Зараз у всьому світі заново перечитують уже, здавалося б, давно викинутого на звалище історії Карла Маркса з його точним аналізом капіталізму та передбаченням гігантських криз. Їх причини Маркс вивчив досконально (2), а способи виходу із різних криз він не міг передбачити, бо у різні епохи вони не співпадають, не можуть бути однаковими. Пройшовши відтоді трагічний шлях, цивілізація в решті-решт, поступово почала розуміти, що головні відповіді на кризові виклики треба шукати у великій культурі, моралі та моральності.

Акцент все частіше робиться на комплексне поєднання глибоко закоріненого на Заході принципу приватної ініціативи із не менш важливим поняттям соціальної відповідальності. У попередні роки остання дала там збій. Але якщо на Заході вона завжди реально існувала, то в Україні ми спостерігаємо два десятиліття повної соціальної безвідповідальності та абсолютного цинізму влади і великого бізнесу. Якщо в Європі і США саме держава зараз виступає в ролі не тільки борця з кризою, а й помічника для громадян, то у нас ситуація дещо інша.

Перші кроки до посилення моральності зроблено, наприклад, у червні 2009 року Швейцарією, яка першою у світі прийняла регуляторні обмеження на можливість надвисоких зарплат і бонусів для банкірів. Окрім цього, передбачено захист від надмірно спекулятивних фінансових інструментів та обов’язковість попередження клієнтів про можливі ризики під час купівлі акцій тощо. Швейцарські банки як найпередовіші у світі першими постраждали від кризи, першими й роблять висновки: вони переконані, що до їхніх рекомендацій незабаром приєднаються фінансові інститути інших розвинених країн. До речі, національна агенція FINMA, яка розробила новий банківський кодекс, разом із ним розіслала прогноз для економіки Швейцарії на 2009 рік: зростання безробіття на 4 %, зниження ВВП на 3 %, що означає продовження спаду як мінімум на два роки. Доцільність наведених цифр обумовлена тим, що і за рівнем життя, і за організацією економіки ця країна, безумовно, передова у світі (3).

Замість економічних заходів другим не менш важливим чинником виходу із загальної кризи частіше називається психологічний. Світ згадав про напрацювання ще у 1976 році відомим оксфордським ученим-еволюціоністом Річардом Докінзом концепції “ідеосфери”, яка саме у світі думок вбачає реальну матеріальну силу (4).

Те, що думка є матеріальною, сьогодні вже мало хто оспорює. Чим більше людей і чим частіше вони думають про кризу (навіть про те, як її уникнути), тим сильніше працює магніт тяжіння всіх кризових явищ. Перемкнути свою свідомість на позитивні думки про здоров’я, родину, власний духовний розвиток можуть, особливо в складних умовах, одиниці. Але людині (вірніше більшості людей) притаманне бажання розвиватися під впливом суспільства. І в сучасних умовах такі можливості має громадськість, влада. Потрібно використати цю рису людини, аби замість бажання досягти “багатства і слави”, відкрити у собі потребу в духовному розвитку, для якого вона й приходить на Землю.

Моральний закон, про який говорив Еммануїл Кант (5), є у кожній людині, і завдання, передовсім учених задіяти його для того, щоб ефективно функціонувало суспільство. Іншого шляху немає. Маятник історії гойднувся. Настає нова епоха, і протягом кількох найближчих років вирішиться, яке місце у світі займе Україна у ХХІ столітті. І це залежить тільки від нас.

Ще на початку ХХ століття український учений В.Вернадський вважав, що людина – це квантова система (6), це тіло і польова структура (душа, дух), або як стверджує релігія це − триєдине начало (тіло, душа і дух), а тому порушення рівноваги між ними зумовлює негаразди.

Кращий економіст (за оцінкою Йозефа Шумпетера) усього слов’янського світу, український учений Туган-Барановський, пропонував здійснювати перебудову економіки на етичних засадах. У відповідь на критичне сприйняття такого підходу він наполягав, що названі орієнтири не потрібно сприймати наївно, непрактично, бо вони можуть бути кращим виходом із кризи. Виділимо його твердження мовою оригіналу: “Центральной идеей современного этического сознания является сформулированная Кантом идея верховной ценности, и, как вывод отсюда, равноценности человеческой личности. Всякая личность является верховной целью в себе, из-за чего все люди равны, как носители святыни человеческой личности. Это и определяет верховный практический интерес, с точки зрения которого может быть построена единая политическая экономия: интерес не рабочего, капиталиста или землевладельца, а человека вообще, независимо от принадлежности его к тому или иному классу” (7).

Сьогодні у людини повністю сформувалось четверте начало − інстинктивний розум і закінчується розвиток п’ятого начала − інтелект, до того ж починається розвиток шостого начала − прозріння. Інтелект має великі заслуги в розвитку цивілізації, науки, культури. Проте він має дуже великий недолік в тому, що у міру свого розвитку починає вважати себе вищим началом самого себе.

Через розрив зв’язку із вищим гальмуючим началом людина розвиває в собі найгірші з особистих рис, закладених в інтелекті: потяг до роз’єднання, відособленість, самотність, егоцентризм і егоїзм, нетерпимість до чужої думки, жадоба до протиріччя, антагонізму. Сучасний світ гине через надмірний розвиток інтелектуального розуму, від переважаючої над духовністю розсудливості. Здатність прозріння, або можливість користуватися надсвідомістю сьогодні доступне лише обмеженій кількості людей, високо духовним. Основним критерієм рівня духовності людини є його безкорисність і чим вона вища, тим вищий духовний рівень. У сучасному світі вона ототожнюється із соціальною відповідальністю.

Як бачимо, розвинений світ уже накопичує теоретичні підходи та розпочав здійснювати (на прикладі Швейцарії) структурні зміни самої суті суспільного ладу.

Напрошується висновок, що проблема кризи не лише в певних віртуальних грошах або завищеній вартості основних фондів, іпотечній кризі або кризі ліквідності фінансових установ. Це все зараз лікується за допомогою фінансових ін’єкцій в економіку. Але раніше ефективні (в кожному окремому випадку) заходи поки що не приносять успіху. Криза більш могутня, незрозуміла та більш глобальна, ніж очікувалося. Глобальна криза знову нагадала людям про те, що тільки і виключно заробляння грошей не може бути головною метою їхнього життя. Створення додаткової вартості не може бути виключною та визначальною метою існування та розвитку суспільства.

Але про живучість економізму свідчить набір заходів виходу із економічної кризи. В усіх країнах нині здійснюється пошук джерел для створення стабілізаційного фонду, кошти якого можуть використовуватися на кредитування підприємств, але на початковому етапі виходу з економічної кризи перш за все для рефінансування банківської системи.

У країнах, що пережили фінансові кризи, витрати державних коштів на проведення реструктуризації банківської системи у середньому становили
16 % ВВП. Такі видатки у багатьох випадках були нижчими від потенційних втрат від колапсу банківської системи, руйнування платіжно-розрахункової системи, заморожування кредитних операцій і перекладання значної частини збитків на банківських вкладників.

Участь держави в урегулюванні банківської кризи не обмежувалася поповненням капіталу проблемних банків. У країнах Південно-Східної Азії до фінансово нестійких банків, яким не вдалося залучити приватних інвесторів, вживалися такі заходи державного впливу, як націоналізація, примусове злиття з іншими банками, продаж іноземним інвесторам, передача під юрисдикцію компаній з управління активами, ліквідація.

В Україні рекапіталізація банків державою стала доцільною лише тоді, коли акціонери банків виявляються неспроможними залучити приватний капітал. А згодом, коли загроза системної банківської кризи зникне, ці націоналізовані державою банки можуть бути знову приватизовані.

Рекапіталізація банків має започаткувати тривалий процес реструктуризації банківського сектора, під час якого проводитимуться “розчищення” балансів, списання безнадійної заборгованості банківських позичальників, вживатимуться заходи до поліпшення якості банківських активів. Досягнення стабільного фінансового стану банків стане ключовою передумовою макрофінансової стабілізації та повернення заощаджень до економічного кругообігу.

Найкращими пропозиціями для подолання і зменшення наслідків важкої економічної кризи можуть бути кардинальні зміни в економічній політиці держав. Пріоритетом повинні стати не просто грошові доходи, а розвиток виробництва, продуктивність праці і тільки на цій основі − зростання доходів та збереження довкілля задля гармонізації людського суспільства. Сучасна криза показала недалекоглядність ідей економізму, який розглядає безліч сфер життя крізь призму економічної діяльності. Поки що задоволення матеріальних потреб відтіснило на другорядні позиції гуманітарну суть людини.

Список використаних джерел

1. Lucas R. Jr. On the Mechanics of Economic Development // Jornal Monetary Economics 22. − 1988.

2. http: // www. Rifene. orq. ua / paqeid−2083−2. html.

3. О. Литвинов Уроки кризи − 2. Кінець епохи // Дзеркало тижня. − № 22 (750). − 20−26 червня, 2009.

4. О. Морозов Криза чи повернення до витоків? // Дзеркало тижня. − № 45 (724). − 29 листопада−5 грудня, 2008.

5. Кант І. Основи метафізики моральності. − 1785.

6. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. − М., 1999. − 432 с.

7. Горкіна Л. П. М. І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії / Відп. ред. І. І. Лукінов. — Київ, 2001. — 268 с.