ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

 

ПОД- СЕКЦИЯ 6. Теория, практика и методы обучения.

 

Остапенко С. А.

старший викладач,

Криворізький інститут ПВНЗ «Кременчуцький університет

економіки, інформаційних технологій і управління»

 

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ


Відкритість української освітньої системи щодо зовнішніх впливів спонукає студентів, майбутніх фахівців до усвідомленого професійного саморозвитку як гарантії майбутньої конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг. Водночас, соціальна мобільність, обізнаність,  компетентність сучасного студента набувають статусу базових, ключових характеристик, які вирішально впливають на успішність майбутньої професійної діяльності. 

Вважаємо, що мета професійної освіти - підготовка випускника вищого навчального закладу з гармонійно розвиненими соціально-суспільними, духовно-інтелектуальними якостями та глибокою професійною підготовкою, - може бути досягнута на ґрунті формування соціальної компетентності майбутнього спеціаліста.

Завдяки соціальній компетентності людина набуває незалежності, прагнення успіху, що є актуальним для нашого сучасного суспільства. Надбання знань, вмінь, досвіду, бажання діяти в галузі міжособистісних відносин передбачає майбутній успіх або поразку в життєвих ситуаціях. Найбільш цінним є «зрощення» особистісних стратегій і тактик поведінки, взаємодії особистості з соціумом. Як свідчать спостереження, сучасному суспільству все ще є притаманним невміння спілкуватися, слухати іншого, підтримувати розмову. Висловлювати власні почуття, адекватно реагувати на вислови та дії інших людей, і відповідно, сумісно приймати рішення, регулювати конфлікти і брати участь у функціонуванні громадських інститутів.

На здатностях, які є визначальними для соціальної компетентності, акцентують увагу українські дослідниці Н. Бібік, Л. Ващенко, О. Локшина, О. Овчарук [2, с. 85]. Вони підкреслюють, що соціальна компетентність  передбачає такі здатності:

-                     аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільства, визначаючи в них власне місце, та проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів і потреб різних соціальних груп, індивідуумів, відповідно до соціальних норм і правил, наявних в українському суспільстві, та інших чинників;

-                     продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді, виконувати різні ролі й функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими;

-                     застосовувати технології трансформації та конструктивного розв’язання конфліктів, досягнення консенсусу, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання;

-                     спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти і стратегії індивідуальних та колективних дій;

-                     визначати мету комунікації, застосовувати ефективні стратегії спілкування залежно від ситуації, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншим [2, с. 85].

Аналіз праць, присвячених змісту соціальної компетентності, дозволяє дійти висновку, що її структура ще потребує дослідження. Більшість фа­хівців у структурі соціальної компетентності роз­різняє такі компоненти: когнітивно-мотиваційний, рефлексивний та операційно-технологічний.

В своєму дослідженні ми дійшли висновків щодо наступних складових соціальної компетентності:

-                     Політична та соціально-економічна компетентність: здібність орієнтуватися в політичній обстановці, в державних та світових соціально-економічних процесах; здатність до прийняття відповідальності, до участі в розробці колективних рішень; наявність власного погляду на політичні та соціально-економічні процеси, бажання брати в них участь.

-                     Соціально-комунікативна компетентність: здатність до колективних дій, до організації взаємодії; навички міжособистісного спілкування, уміння вирішувати конфлікти; орієнтація в соціальних ситуаціях, вміння вибрати ефективну стратегію поведінки та адекватні способи спілкування, навички роботи в команді; наявність етичних цінностей.

-                     Полікультурна компетентність: здібність сприймати різноманіття та міжкультурні відмінності і взаємодіяти в полі національному суспільстві, повага інших культурних особливостей, звичаїв і традицій, інтерес до чужої культури, здібність бачити в ній сферу збагачення власного досвіду.

-                     Інформаційно-інструментальна компетентність: наявність навичок володіння сучасними інформаційними технологіями, здібність до пошуку та аналізу інформації, вміння ефективно використовувати інформацію, застосовувати знання на практиці, спрямованість на критичне оцінювання інформації.

-                     Індивідуально-особистісна компетентність: здібність до самоосвіти і саморозвитку; прагнення до особистісного росту, до підвищення соціального статусу; здібність до творчої самореалізації у соціумі, до прояву власних найкращих якостей, до успіху, здібність адаптуватися до нових ситуацій, прагнення до здорового образу життя.

Отже, соціальна компетентність змістовно представлена сукупністю політичної і соціально-економічної, соціально-комунікативної, полікультурної, інформаційно-інструментальної та індивідуально-особистісної компетентностей.

З поняттям соціальної компетентності безпосередньо пов’язаний процес формування нових установ щодо поведінки та ціннісних орієнтацій. Високий рівень соціальної компетентності та високий соціальний інтелект знаходять своє відображення у наступних характеристиках:

-                     готовності брати участь в колективному прийнятті рішень;

-                     здібності брати на себе відповідальність, здібності самостійно приймати рішення;

-                     регулюванні конфліктів;

-                     участі у функціонуванні громадських інститутів.

Соціальні компетентність можна розглядати і як міру особистісної зрілості, тобто відсутність протиріч між почуттями, думками і діями особистості, вміння аналізувати життєві ситуації і включати цей досвід до схеми регуляції власної поведінки. Соціальна компетентність опосередкована віковими та особистісними характеристиками. Вона пов’язана з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості (здібностями до співробітництва, навички взаєморозуміння, комунікативні навички, мобільність в різних соціальним умовах). Необхідною умовою досягнення певного рівня соціальної компетентності є соціальна адаптація (активне включення в соціальні середу). Людина є соціально компетентною, якщо її індивідуальні здібності та навички відповідають вимогам міжособистісної ситуації.

На думку Ю. Мель, психологічний аспект формування соціальної компетентності представляє собою володіння інструментарієм, що дозволить людині:

-                     правильно розуміти бажання, очікування і вимоги інших, ретельно зважувати і враховувати їх права;

-                     аналізувати сферу, що визначається соціальними структурами і закладами, роль їх представників і залучати це до власної поведінки;

-                     приймати рішення відносно самого себе, прагнути розуміння власних почуттів і вимог;

-                     забувати про неприємні почуття і власну невпевненість;

-                     мати уяву, як необхідно досягати цілі найбільш ефективним шляхом;

-                     усвідомлювати, що соціальна компетентність не має нічого спільного з агресією і передбачає повагу прав та обов’язків інших.

Поняття соціальної компетентності пов’язано не тільки з вірою людини в себе і ефективністю її діяльності, але й вимогами проблемної соціальної ситуації, яку необхідно вирішити.

За ступенем складності розрізняють наступні типи соціальної компетентності:

вираз: здатність висловлюватися, виражати свої знання, думку і бажання;

сприйняття: здатність слухати, спостерігати за іншими членами групи, сприймати події і динаміку процесу в групі;

відкритість: готовність сприймати стимули, здатність вислуховувати критику і сперечатися з іншими;

співробітництво: здатність усвідомлювати і сприймати можливості власних дій і відповідальність, вміння розуміти і пристосовуватися до дій інших;

формування: здатність адаптуватися, налагоджувати контакти, знаходити своє місце в групі, висловлювати критику адекватно ситуації, послідовність у навчанні, вміння вести розмову, вести себе відповідно процесу динаміки розвитку групи;

ідентифікація: здатність поставити себе на місце іншого і вирішувати конфлікти в відповідно до ситуації, підтримувати баланс «близькість і дистанція», усвідомлювати власні можливості та межі.

Соціальна компетентність була визначена як особлива навичка, вміння знаходити компроміс між самореалізацією ті соціальним пристосуванням, вміння домагатися максимуму здійснювання власних бажань, не зменшуючи при цьому права інших на здійснення їх власних бажань. Це точне, хоча й трохи сухе визначення характеризує дуже важливі здібності людини у професійній діяльності. Воно позначає головні якості, за допомогою яких людина успішно реалізує себе в житті. Вони є невід'ємною частиною особистості.

Отже, як показали дослідження, розвиток соціальної компетентності включає в себе розвиток якостей людини, які сприяють спілкуванню, вдосконаленню соціальних вмінь та навичок, засвоєнню соціальних ролей. Головна трудність тут полягає в надбанні внутрішньої впевненості в собі, ясної самосвідомості і самоповаги, які в роблять людину здатною діяти самостійно і компетентно.

Аналіз літератури, що вивчає феномен соціальної компетентності, дозволяє дати наступне визначення соціальній компетентності: це базисна, інтегральна характеристика особистості, що відображує її досягнення в розвитку відносин з іншими людьми, що забезпечує повноцінне оволодіння соціальною реальністю і дає можливість ефективно упорядковувати свою поведінку в залежності від ситуації і відповідно нормам та цінностям, притаманними соціуму на даний момент.

Література:

  1. І. Б. Зарубінська. Формування соціальної компетентності студентів вищих начальних закладів (теоретико-методичний аспект): монографія / І. Б. Зарубінська. – К.: КНЕУ, 2010. – 348 с.
  2. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: бібліотека з освітньої політики: монографія / Н. М. Бібік, Л. С. Ващенеко, О. І. Локшина, О. В. Овчарук, Л. І. Паращенко, О. І. Пометун, О. Я. Савченко та ін.; під заг ред. О. В. Овчарук. – К. : К. І. С., 2004. – 112 с.
  3. Ромм Т.А. История социальной педагогики: учебное пособие / Татьяна Александровна Ромм. – Ростов н/Д: Феникс, 2010. – 346 с.