ІННОВАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА
ПОД- СЕКЦИЯ 3. Инновации в области образования.
Сас Н.М.
кандидат педагогічних наук, доцент
Полтавський національній педагогічний університет
імені В.Г.Короленка
ІННОВАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА
Не викликає сумніву, що сучасна соціальна реальність вимагає принципово інших, у порівнянні з традиційними, методів пізнання та перетворення. Будь-який метод управління базується на пізнанні об’єктивних закономірностей та принципів їх реалізації, але в них відображаються не тільки вимоги об’єктивної реальності, але й людської свідомості, рефлексії, які слугують перетворенню дійсності на основі наукової методології. Остання дозволяє оптимізувати й сам процес пізнання за допомогою сукупності технологічних прийомів (операцій, процедур), можливості яких необмежені. Вирішити це протиріччя можливо тільки шляхом формування нового типу управлінської культури і, зокрема, в його інтелектуальному, пізнавальному компоненті, вектор розвитку якого спрямований від традиційного, рутинного, одновимірного освоєння світу до творчого, цілісного, інноваційного [7].
Інноваційний менеджмент і, зокрема, інноваційне управління навчальними закладами є найбільш складною та найменш дослідженою частиною загальної теорії управління. Інноваційне управління навчальними закладами розглядається у контексті педагогічної інноватики – соціальної галузі наукового пізнання, що характеризується певним змістом, принципами, тенденціями та закономірностями розвитку. Інноваційне управління навчальним закладом як специфічна управлінська діяльність знаходиться у процесі становлення.
Обґрунтувати дефініцію, соціальну практику та об’єкт наукової уваги «інноваційне управління» намагалися Г.Чесборо, А.Л.Гаєвська, Ю.М.Комар, П.П.Моргунов, Л.М.Тарасенко, О.М.Русанов, Г.А.Демченко, В.Н.Іванов, В.І.Латрушев, О.Г.Кречетов, М.Д.Миронова, Ш.Р.Ахметов, Н.Свободнова, О.П.Скідін. О.І.Мармаза, О.М.Касьянова, В.В.Григораш та інші дослідники. У роботах відмічені складність, багатоаспектність та взаємозалежність управлінських проблем в умовах постійних змін, конкуренції, викликів та ризиків нової соціально-економічної реальності які потребують нових ідей і підходів і розвивають перспективи пошуку оптимальних інновацій управлінської діяльності.
Чинниками, що стимулюють застосування інноваційного управління в навчальних закладах, Ю.М.Комар називає інформатизацію, глобалізацію міжнародного середовища, входження національної системи освіти в європейський освітній простірт[9], О.Д.Ісайкіна О.І.Лисенко – необхідність удосконалення процесу управління якістю освіти [8, 11], Н.М.Заворотинська [6], І.Найдьонов, Г.Кот [15] – необхідність управлінських впливів, дій, рішень випереджаючого характеру, Л.Даниленко – застосування інвестицій та інновацій [4].
Обґрунтовуючи необхідність впровадження інноваційного управління, А.Л.Гаєвська, О.І.Мармаза, О.М.Касьянова, В.В.Григораш [5, 18] виокремлюють дві підсистеми управління освітою на місцевому, регіональному та загальнодержавному рівнях: традиційну та інноваційну. Мета традиційного державного управління полягає у забезпеченні оптимального функціонування («сторожування») об’єкт-суб’єктних компонентів системи освіти. Мета інноваційного управління (менеджменту) вбачається в переведенні освітньої системи, її змісту та об’єкт-суб’єктного потенціалу на більш високий якісний рівень, у забезпеченні розвитку та оновлення, відповідності рівня освіти вимогам сучасності [18]. На думку П.П.Моргунова, виникає необхідність розробки таких нових способів управління корпораціями, у яких процес змін закладено у саму сутність системи функціонування організації з метою здійснення безперервного руху до наступної мети. З огляду на зазначене вище ми виокремлюємо державний, регіональний, місцевий та організаційний (рівень навчального закладу) рівні інноваційного управління.
У контексті теорії відкритих інновацій Г.Чесборо, управлінські інноваціі можуть бути внутрішньо організаційним досягненням, впливом іззовні і результатом спільних, кооперованих розробок. Цю думку підтримує і Л.Даниленко, підкреслюючи, що керівники навчальних закладів можуть брати участь у розробці, експерименті чи апробації, впровадженні чи застосуванні освітніх інновацій.
Виокремлюючи інноваційне управління як специфічну діяльність, суб’єктів інноваційного управління різні автори називають по-різному: керівників закладів освіти, державних службовців різних рівнів, міські та районні методичні кабінети, інноваційних менеджерів, що свідчить про несформованість інфраструктури інноваційного управління в Україні взагалі, і в освіті, зокрема.
До об’єктів інноваційного управління можна віднести експериментальні заклади освіти державного, регіонального, локального рівнів, опорні заклади, навчально освітні заклади передового педагогічного досвіду, базові школи – інноваційні навчальні заклади, які вимагають відповідного управління. Проте, не можна не погодитися з П.П.Моргуновим, що будь-яка організація (у тому числі й навчальний заклад) наряду з поточною, традиційною, звичною для цієї організації діяльністю може ефективно запроваджувати й інноваційну діяльність. Тобто, інноваційне управління може бути складовою частиною стратегічного управління організації, підприємства, навчального закладу [14].
Невизначеним залишається і зміст інноваційного управління. О.П.Скідін під інноваційним менеджментом розуміє управлінський уплив держави на зміну факторів, що визначають виробництво товарів і послуг, у тому числі й освітніх, з метою підвищення ефективності роботи освітньої організації [17]; Н.М.Заворотинська інноваційне управління ототожнює з управлінням інноваційною діяльністю [6]; П.П.Моргунов розглядає інноваційне управління як управлінське рішення стосовно прийняття інноваційної програми підприємства [14]; інноваційного управління вимагають кризові ситуації, якщо традиційними методами їх розв’язати не можливо. Тобто, під інноваційним управлінням ми розуміємо втілення новацій в управлінську діяльність (із збереженням загальних закономірностей інноваційної діяльності та відтворенням особливостей управлінської діяльності).
За Л.В.Бурковою до управлінських інноваційних технологій належать сучасні економічні, психологічні, діагностичні, інформаційні технології, що створюють умови для оперативного й ефективного прийняття керівником загальноосвітнього навчального закладу управлінського рішення. Вони характеризуються сукупністю модернізованих управлінських функцій керівника разом із цільовими формами і методами управління, економічними і технологічними засобами управління, котрі забезпечують не лише стабільне функціонування загальноосвітніх навчальних закладів, а і його сталий розвиток [1].
Л.М.Тарасенко, О.М.Русанов (на прикладі ЖКГ) розглядають інноваційне управління як систему, яка містить: встановлення цілей управління; впровадження нових організаційних та виробничих форм управління підприємствами; формування впорядкованої системи функцій управління; формування показників (індикаторів) оцінки результативності управління; розробку методичних підходів до оцінки результативності управління; розробку та реалізацію міністерських та регіональних цільових програм; впровадження моніторингових досліджень за наслідками управління [19]. Серед завдань інноваційного управління М.Д.Миронова, Ш.Р.Ахметов виокремлюють: аналіз закономірностей розвитку інноваційних процесів, реалізацію організаційно-економічних аспектів нововведень. Головне завдання – просування інноваційного процесу, прогнозування можливих перешкод, визначення шляхів їх подолання [13]. Як слушно зауважують Л.М.Тарасенко та О.М.Русанов, під кожну функцію (завдання) інноваційного управління, необхідно виділяти відповідні ресурси, які у свою чергу повинні стати об’єктом постійного моніторингу.
Реалізація управлінського нововведення (за Г.А.Демченко) може відбуватися безпосередньо у процесі виробництва, у розподілі, у первинних, вторинних виробничих стосунках, в управлінні кадрами. У зв’язку з цим розглядати реалізацію управлінського нововведення необхідно на рівні суспільства, населення регіону, трудового колективу і на рівні конкретного працівника.
А.Г.Кречетов, П.П.Моргунов, М.Д.Миронова, Ш.Р.Ахметов, Л.М.Тарасенко, О.М.Русанов, на конкретних прикладах досліджували модель інноваційного управління корпорацією [10, 13, 14, 19]. За загальними змінами моделей управління – на зміну «тейлоризму – фордизму» приходить «тойотизм» – нова модель, що найбільше відповідає процесам глобалізації і вважається найбільш гнучкою організаційною формою виробничої системи. Серед елементів тойотизма виокремлюють: тотальний контроль якості продукції у виробничому процесі і зведення дефектів до нуля; зацікавленість робітників у виробничому процесі шляхом використання командної роботи; децентралізація ініціативи; велика автономія рішень прийнятих безпосередньо у підрозділах, винагороди за результати командної роботи. П.П.Моргунов розглядає інноваційну модель управління як управлінське рішення стосовно прийняття інноваційної програми підприємства, оптимізація інноваційних проектів у рамках інноваційної програми та контроль доцільності реалізації інноваційної програми. Необхідна умова, якій повинна відповідати така модель – це можливість інтеграції у процес стратегічного управління.
Н.М.Заворотинська виділяє адміністративно-організаційні, фінансово-економічні, психолого-педагогічні напрямки інноваційного управління в освіті. До результату інноваційного управління адміністративно-організаційного напрямку змін в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами, що виникають унаслідок інноваційної діяльності, належать: 1) модульна структура управління закладом освіти (за видами діяльності – виховна, навчальна, управлінська; за формами управління – формальна (державна), неформальна (громадська); за суб’єктами й об’єктами управління – керівник загальноосвітнього навчального закладу, керівник інноваційного проекту в загальноосвітньому навчальному закладі, учасники інноваційної діяльності; 2) організаційно-структурні, психологічні, діагностичні, інформаційні форми і методи управління, які створюють умови для оперативного, ефективного, оригінального і нестандартного прийняття керівником управлінського рішення; 3) проектно-інноваційна модель управління, в якій керівник загальноосвітнього навчального закладу постійно підтримує діяльність авторів і учасників інноваційних проектів, що здійснюються на різних етапах інноваційного процесу в школі, і забезпечує вирішення найважливіших проблем освіти на певному етапі її розвитку; 4) управління за цілями; 5) максимальне можливе залучення органів громадськості до управління, розвиток самоуправління шкільної молоді; 6) економічне стимулювання педагогів-новаторів; 7) підтримка конкуренції та підприємництва; 8) різноманітність і рівноправність усіх форм організації інноваційної діяльності; 9) максимальне використання надбань світової науки та техніки в галузі освіти [6, c.16].
До фінансово-економічних змін належать економічні засади взаємодії об’єктів інноваційної діяльності, функціонування в межах наявних ресурсів. До психолого-педагогічних змін належать повна реалізація можливостей учасників навчально-виховного процесу та їхня рівність, пріоритет загальнолюдських цінностей, вільний доступ до результатів, своєчасний і гнучкий контроль за основними критеріями діяльності, реальність вимог і стандартів.
Г.І.Ванюріхін, аналізуючи управлінський цикл, звертає увагу, що можливості для удосконалення, управлінських інновацій є на кожному із етапів управлінського циклу: під час вибору місії, завдань, стратегії, структури управління, втіленні реінженирингу, процесного управління, мотивації та стимулювання ефективної діяльності працівників, реалізації планових цілей та стратегії, контролінгу, прийнятті рішень [2].
Г.А.Демченко вважає інноваційне управління та самоуправління формами реалізації нововведень з точки зору співвідношення категорій управління та нововведення. Важливою формою реалізації нововведень Г.А.Демченко вважає самоврядування, яке забезпечує зворотній зв’язок, діалектичну єдність суб’єкту та об’єкту управління, сприяє розкриттю інноваційного потенціалу, досягненню узгодженості інтересів окремо узятої особистості та суспільства. До цільової групи, на чиє життя прямо чи опосередковано впливає інноваційне управління навчальним закладом ми відносимо: учні, сім’ї у яких вони виховуються, вчителі та їх сім’ї, обслуговуючий персонал та члени їх сімей, жителі мікрорайону школи, благодійники та меценати з підпорядкованими колективами, члени громадських організацій… Г.А.Демченко наголошує: самоврядування передбачає пріоритет інтересів індивіда, колективу, що висуває питання про кінцевий результат інноваційного управління в освіті.
На порядок денний виходить питання управління власне інноваторами. За словами Фреда Гатерла, промислові компанії США потребують творчих людей і такі люди є, проблема полягає в управлінні ними. Хрестоматійним став вислів А.С.Макаренка про перевагу згуртованого колективу звичайних вчителів над розрізненим співтовариством педагогічних зірок. А.С.Макаренко та Ф.Гатерл звертають увагу на різницю в управлінні такими категоріями працівників як «інноватори» та «функціонали», створення умов, стимулювання ефективної діяльності.
Усе вищевикладене дає можливість класифікувати управлінські інновації за: рівнем, тривалістю, технологією здійснення, завданнями, місцем реалізації, напрямками, результатами, місцем в управлінському циклі, цільовою групою, тощо.
Перспективним вважаємо дослідження можливостей моделювання інноваційного управління навчальних закладів та розробку рівнів готовності керівників навчальних закладів до інноваційного управління.
Література:
1. Буркова Л. В. Педагогічні інновації та їх діагностична експертиза: теоретичний аспект / Л.В.Буркова. – К. : Наук. Світ. – 1999. – 37с.
2. Ванюрихин Г.И. Креативный менеджмент // Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. – №2. – Електронній ресурс. Режим доступа: http://www.dis.ru
3. Гаєвська А.Л. Управління освітою: нові пріоритети / А.Л. Гаєвська – Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції «Соціум. Наука. Культура. Державне управління. – Офіційний сайт конференції: http://intkonf.org.
4. Даниленко Л. І. Менеджмент інновацій в освіті / Л. І. Даниленко. – К. :Шк. світ. – 2007.– 120 с.
5. Демченко Г.А. Методологический анализ системы инновационного управления / Г.А. Демченко. Электронный ресурс. – Режим доступа: http://www.in-nov.ru/kaf/innov
6. Заворотинська Н.М. Теоретичні питання запровадження інноваційного менеджменту в освіті. Електронний ресурс. Режим доступу: http://vuzlib.com/
7. Иванов В.Н., Латрушев В.И. Новая социальная реальность– необходимость инновационного управления // Инновационные социальные технологии государственного и муниципального управления. Электронный ресурс. Режим доступа: http: //polbu.ru/ivanov_gosupr/
8. Ісайкіна О.Д. Інноваційний менеджмент як напрям вдосконалення процесу управління якістю освіти. Електронний ресурс. – Режим доступу: nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Evu/
9. Комар Ю.М. Стандартизація вищої освіти як складова інноваційних механізмів державного впливу на підготовку студентів управлінських спеціальностей / Ю.М.Комар // Університетські наукові записки. – 2007. – №4. – С.582-586.
10. Кречетов А.Г. Инновационное управление предприятием./ А.Г. Кречетов Электронный ресурс. Режим доступа: http://www.xserver.ru/user/ inupp/.
11. Лысенко А.И. Конкуренция среди ВУЗов или менеджмент качества высших учебных заведений Украины./ А.И. Лысенко // Освітній портал. Електронний ресурс. Режим доступу: www.osvita.org.ua
12. Мойсеюк Н.Є. Інновації в освіті / Н.Є. Мойсеюк // Педагогіка. Навчальний посібник. 3-е видання, доповнене, 2001р.– с.581-592.
13. Миронова М.Д., Ахметов Ш.Р. Инновационное управление как метод повышения эффективности предприятия в сфере жилищно-коммунальных услуг / М. Д. Миронова, Ш. Р. Ахметов // Управление экономическими системами. – №3. – 2011. Официальный сайт журнала: uecs.ru/innovacii-investicii?start=.
14. Моргунов П.П. Модель управления инновационной деятельностью на предприятиях нефтегазового комплекса на примере ОАО «Сургутнефтегаз»/ П. П. Моргунов // Нефтегазовое дело. Электронный научный журнал. – 2006. – Вып. №1. Официальный сайт: http://www.ogbus.ru
15. Найдьонов І., Кот Г. Головні важелі в управлінні освітою / І.Найдьонов, Г.Кот // Персонал – журнал інтелектуальної еліти. – 2009. – №1. – С.58–64.
16. Свободнова Н. Інноваційне управління навчальним закладом / Н. Свободнова // Персонал – журнал інтелектуальної еліти. – 2006. – № 11. – 65–68.
17. Скідін О.П.Основи використання соціальних технологій в управлінні вищими закладами освіти: Навчальний посібник./ О.П. Скідін – Запоріжжя.: ЗДУ. – 2003. – 277с.
18. Управління навчальним закладом: Навчально-методичний посібник. У двох частинах. Ч.2. та Ч.1. Ключ до професійного успіху / О.І.Мармаза, О.М.Касьянова, В.В.Григораш та ін. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2003. – 152 с.
19. Тарасенко Л.М., Русанов О.М. Інноваційне управління у сфері житлово-комунального господарства // Прометей №1(34). – Електронний ресурс. Режим доступу: nbuv.gov.ua/portal/soc_gum
