Соціологія дозвілля

 

ПОД- СЕКЦИЯ 5. Специальная и отраслевая социология. 

Арм’янінова Діана 

студентка Горлівського державного

педагогічного інституту іноземних мов

 

Соціологія дозвілля


Соціологія вільного часу – галузь соціології, яка вивчає життєдіяльність, відносини людей у позавиробничій, позапрофесійній сфері. Інтерес до проблем вільного часу на Заході проявився в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Однією з перших у цій галузі була книга засновника технократичного напрямку в соціології Т. Веблена “Теорія бездіяльного класу”. Проблема вільного часу стає однією з значущих, з’являється перспективний напрям досліджень – “соціологія дозвілля”.

Сьогодні, з подальшою модернізацією виробництва, появою все більшої кількості машин, механізмів, автоматів, які спрощують та полегшують працю людини, вивільняють її від монотонної, важкої, фізичної роботи, все більш актуальною постає проблема використання значного обсягу вільного часу, який з’являється при цьому. Серйозність проблеми полягає не в тому, що людина не знає, куди себе подіти в години відпочинку, а в тому, що цей час є єдиним в структурі життєвого простору людського індивіда, який він може присвятити собі, задіяти його на реалізацію власних духовних та інтелектуальних потреб, які далеко не завжди знаходять своє втілення у професійній діяльності.

Дозвілля і рекреація в самому широкому сенсі сполучаються з великими сферами життєдіяльності суспільства – від соціально-економічних відносин до суто особистого життя людини. Зміни у теоретичних, емпіричних дослідженнях і реаліях у сфері вільного часу обумовлені загальноцивілізаційними факторами: ідеологізацією та гуманізацією міждержавних відносин; визнанням пріоритетів загальнолюдських інтересів; вільним спілкуванням молоді різних країн; розвитком форм політичного і культурного співробітництва, міжнародного туризму, а також опосередкованих форм через Інтернет, аудіовізуальні та телерадіоканали.

Сучасне дозвілля несе на собі печатку постіндустріального суспільства і пронизує все повсякденне життя. Визначальна роль праці як антропогенного фактора безперечна, але і сама праця як діяльність взаємопов'язана з такими факторами соціалізації як культура, релігія, освіта і демократія. Не меншу роль у житті суспільства відіграють знання як результат духовної діяльності; мораль як інструмент моральної самоорганізації індивіда і суспільства; послуги як результат специфічного виду діяльності.

Довгий час дозвілля розглядалось як винагорода за працю. В основі визначення дозвілля лежала ідея про абсолютну підпорядкованість сфери дозвілля сфері праці. Звідси випливала оцінка людини як продуктивної сили суспільства, а не як особистості. Зусилля зі створення і вдосконалення науки, мистецтва, танцю, співу, поезії, театру, прикладної творчості, мистецтва-спілкування, властиві «дозвільному класу» за Т. Вебленом [1] які за працю не визнавалися, не визнавалося і право на дозвілля.

Сучасні соціологи вважають, що праця не може служити ознакою, що відрізняє робочий час від вільного ні в історичному минулому, ні в сьогоденні. Предмети домашнього вжитку часто носили художньо-прикладний характер, а пісні, ігри на посиденьках і в обрядах склали основу фольклору. Мистецтво танцю, музикування на світських раутах і балах наближалося до професійного рівня. А в даний час, коли зростає число вільних професій, робочий і вільний час практично зливаються. Крім того, багато форм культурно-дозвільної діяльності і хобі невід'ємні від творчої праці.

Стенлі Паркер вважає, що важко знайти об'єктивний підхід до поняття і всі визначення дозвілля ділить на три групи: до першої він відносить весь час за винятком витрат на сон, роботу, їжу і фізіологічні потреби, друга розглядає дозвілля як діяльність на основі вільного вибору, а третя об'єднує два перших і формулює дозвілля як діяльність на основі вільного вибору.

Ж. Дюмазадьє вважає, що дозвілля – це певні заняття, які індивід здійснює по своїй волі, а відпочинок – розвага, втілення знань, підвищення своєї кваліфікації, участь у загальному колі  життя після того, як він виконає свої професійні та громадські обов'язки.

Вільний час та дозвілля виступають формою життєдіяльності конкретного соціального суб'єкта: суспільства, соціальної групи, особистості. Сутність, структура та функції дозвілля мають наскрізний характер, тобто властиві всім соціальним суб'єктам.

Різниця виражається у випередженні або відставанні характеристик вільного часу суб'єкта від потреб суспільства. Воно може бути зрушеним від більш «піднесеної діяльності» і пов'язаної з нею функцією розвитку у бік споживацького ставлення і розважальності. Слід відзначити не тільки збіг функцій дозвілля та рекреації, їх понятійну подвійність, але й парадокси дозвілля: відрізок вільного часу і, одночасно, період відпочинку й бажаної діяльності людини.

Застосовуючи поняття про дозвілля, рекреації і вільний час потрібно враховувати, що дозвілля може бути рекреацією, коли воно присвячене відновленню фізичного і психічного нормального стану (релаксацію), і що релаксація, зі свого боку, може бути дозвіллям, якщо відбувається у вільний час і спрямована на саморозвиток особистості.

Використана література:

  1. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен. – М., 1984.– 376 с.
  2. Орлов А.С. Социология рекреации / А.С. Орлов; РАН. Ин-т социологии. – М.: Наука, 1995. – 376 с.
  3. Патрушев. В. Динамика использования бюджетов времени городским и сельским населением / В. Патрушев / Социологические  исследования: СОЦИС. – 2005. – № 8. – С. 46-51