СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В УМОВАХ ДНЗ

 

ПОД- СЕКЦИЯ 6. Педагогическая психология.

Малєєва О. В.

аспірант кафедри психології

РВНЗ «Кримський гуманітарний університет», м. Ялта

 

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В УМОВАХ ДНЗ


Адаптація як і дезадаптація – складне багаторівневе утворення, яке має свої складові та певні зв’язки між ними. Дезадаптація виникає в результаті порушення перебігу адаптації та виявляється в порушеннях поведінки, активності, діяльності та спілкування особистості. Особливого значення набувають адаптаційні процеси в педагогічних системах, адже завданням будь – якої педагогічної  системи саме і є створення оптимальних умов для розвитку особистості [2, с. 156]. Якщо ж між певними створеними умовами і особистістю людини виникає бар'єр дезадаптації,  це може значно знизити ефективність даної системи (як навчання, так і виховання) [3].

В основі концепції системного розгляду процесу адаптації, покладено ідею про те, що загальна ефективність процесу адаптації людини до умов нової педагогічної системи (навчання або діяльності) суттєво залежить від інтеграційних тенденцій.  Тобто, загальний процес адаптації – це складне явище, яке має певну структуру (складається з множини відносно незалежних комплексних чинників та їх аспектів). Кожен з цих чинників обслуговує певну частину відносин, які виникають у людини з відповідною системою, і в сукупності з ними та відповідними зв’язками складає певний структурний компонент. В. А. Семиченко [3, с. 14-15] наводить  узагальнений перелік компонентів (підсистем) процесу адаптації:

-  енергетичний (психосоматичний) (відображає ресурсні можливості організму, їх спроможність забезпечити функціонування основних систем організму в умовах підвищення енерговитрат);

- середовищний (відображає відносини людини та тих зовнішньо-предметних умов, що її оточують);

- діяльнісний (відображає здатність людини виконувати дії, що складають зміст відповідної діяльності);

- соціальний (відображає входження людини у нове соціальне середовище); 

- професійний (відображає відносини студента з майбутньою професійною діяльністю як особливою життєвою сферою і перспективою);

- індивідуально-особистісний (відображає той загальний результат адаптації, коли людина відчуває психологічний комфорт від ситуації життя, приймає її конструктивно значущою, що відкриває подальші перспективи розвитку).        

Таке системне подання основних подій процесу адаптації у вигляді певної структури дозволяє вирішити важливу методологічну проблему. Адже переважна більшість досліджень, що виконувались з питань адаптації, базуються на номотетичному (узагальненому) підході. Основу концепції системного підходу до процесу адаптації становить положення про те, що загальна ефективність даного процесу при входженні в нову педагогічну систему істотно залежить від інтеграційних тенденцій [3, с. 16]. Отже, загальний процес адаптації – це складне явище, яке має визначену структуру

Використання системного підходу до дослідження адаптації  розглянуто в дослідженнях В. А. Петровського, Б. Г. Асмолова [1]. При цьому система розглядається як цілісна структура з різноманітними типами зв'язків між елементами системи і безперервно взаємодіюча з іншими системами. Крім того, досліджувана проблема може одночасно бути підсистемою багатьох інших пов'язаних з нею систем. Структурна припускає наявність впорядкованих зв'язків і відносин між елементами системи, визначаючих функціонування системи в цілому.

В своєму дослідженні ми спробували розглянути процес формування дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку в педагогічній системі – дошкільний  навчальний заклад (ДНЗ).

За результатами констатуючого експерименту, проведеного нами, більше половини дітей 53% із загальної вибірки, мають ознаки формування дезадаптації до умов ДНЗ у всіх підсистемах адаптації. Взагалі, така статистика відбиває загальну тенденцію до зниження рівня дитячого здоров’я, що існує в суспільстві на наш час. Але для більш детального аналізу отриманих результатів, нами було проаналізовано стан кожної підсистеми з метою виявлення провідної підсистеми в якій ознаки дезадаптації формуються першими, мають прогресуючий характер та обумовлюють негативні зміни в інших підсистемах. В результаті такого аналізу нами було виявлено, що найбільш чутливою до впливу чинників дезадаптації в умовах ДНЗ є особистісна підсистема. Зокрема, найбільш лабільними показниками адаптації дитини в цій підсистемі, виявилися емоційний стан та самооцінка. Низький рівень цих показників став підґрунтям для формування порушень поведінки, на фоні яких і емоційний стан дитини і її самооцінка зазнали ще більших негативних змін.

З тривалості терміну виникнення ознак дезадаптації до змін в особистісній підсистемі наступною приєднується діяльнісна підсистема. На нашу думку, це «включення відбувається» на фоні порушень поведінки, коли дитина реалізуючи закономірну життєву потрібність грати не може її задовольнити, бо не вміє, чи не може адекватно себе поводити. Тривожність, агресія, а потім і гіперактивність заважають дитині включитися в гру, зрозуміти свою роль в ході гри та в кінцевому раз,і спотворюють ігрову діяльність дитини.

Такий варіант порушення поведінки як усамітненість, не менш негативно впливає на ігрову діяльність дитини, як основний вид її діяльності. Відчуженість самою дитини від участі в грі, відбувається як результат не тільки підвищеної тривожності, низької самооцінки, але і як результат наявності страхів, невдалого ігрового досвіду. Самовідчуженість дуже швидко «ізолює » дитину від дитячого колективу і закріплює за нею статус «непомітної» і навіть «ізольованої».

Наступною підсистемою, яка послідовно – закономірно реагує на чинники дезадаптації, є підсистема соціальна. Її показник, такий як соціальний статус, базуючись на рівні самооцінки одним з перших реагує як ознака дезадаптації. Тобто низька самооцінка, і як прямий наслідок – низький соціальний статус (гіперактивний чи тихий, усамітнений) звичайно обумовлюють складності спілкування з однолітками, яке відбувалося насамперед у грі. Тобто соціальна підсистема включаються в процес дезадаптації майже паралельно з діяльнісною, частіше за все на стадії активності в грі. Такий показник соціальної підсистеми як складності спілкування з дорослими, реагує останнім і не у всіх  дітей маніфестований в умовах дошкільного навчального закладу.

Стосовно предметно - середовищної підсистеми, то зміни її показників носять фоновий характер, тобто переплітаються з показниками вже описаних підсистем. Це пояснюється тим, що сформованість культурно – гігієнічних навичок, мотивація до відвідування дошкільного навчального закладу, входження в режимні моменти - все це є невід’ємною частиною і загальним, але значимим обов’язковим фоном для функціонування всіх підсистем. Тому предметно - середовищна підсистема реагує, включається в процес дезадаптації  повільніше і непомітніше, ніж описані особистісна, діяльнісна і соціальна підсистеми, але це ні в якому разі не зменшує значення цієї підсистеми для повноцінної адаптації дитини до умов дошкільного навчального закладу.

Психосоматична підсистема має найсуттєвіше базове значення для процесу адаптації дитячого організму  до нових умов. Кожен з показників цієї підсистеми має інтегрований зміст, тобто базується на групі складових показників. Приналежність до групи здоров’я та частота захворюваності взаємообумовлені з віковою відповідністю психофізичного розвитку дитини, а сукупність цих показників має глибоке базове значення як морфологічний субстрат, на базі якого розвиваються і функціонують всі інші підсистеми. Психосоматична підсистема реагує на чинники дезадаптації повільно але з більш тяжкими та довгостроковими наслідками, що можуть залишитись на все життя.

Взагалі, не можна штучно розділяти підсистеми в процесі формування дезадаптації, адже кожна підсистема взаємопов’язана з іншими і в разі формування стану дезадаптації, цей взаємозв’язок перетворюється на «хибне коло», в якому будь -  який з показників будь – якої підсистеми може бути пусковим моментом для виникнення реакцій дезадаптації.

Література

1. Асмолов Б. Г. О динамическом подходе к психоло­гическому анализу деятельности Б. Г. Асмолов, В. А. Петровский // Вопросы психологии. – 1978. – №1. – С. 70-80.

2. Галус О. М. Системний підхід до професійної адаптації вчителя початкової ланки освіти / О. М. Галус : зб. наук. праць. – Хмельницький : НАПВУ ім. Б. Хмельницького. – 2001. – № 18, Ч. II. – С. 156–162.

3. Семиченко В. А. Системно-структурний підхід до процесу адаптації студентів В. А. Семиченко, Л. В. Зданевич // Проблеми адаптації студентів до навчання за умов фахової ступеневої підготовки: Збірник тез за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Хмельницький. – 2002. – С. 12-20.