УМОВИ РОЗВИТКУ ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ В СТУДЕНТСЬКОМУ ВІЦІ
ПОД- СЕКЦИЯ 4. Организационная психология.
Мельничук С.К.
Аспірант НПУ ім. Драгоманова
Інститут Соціології психології та управління
УМОВИ РОЗВИТКУ ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ
В СТУДЕНТСЬКОМУ ВІЦІ
Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку суспільства зростають вимоги до висококваліфікованих психологів, здатних ефективно розв'язувати професійні завдання. На нашу думку, потенційна успішність професійної діяльності практичного психолога пов’язана з його впевненістю і вірою в себе, в клієнта, і в те, що він робить. Помножуючи здобуті знання на впевненість у собі, психолог підноситься до вищого рівня проникливості, майстерності, рішучості та ефективності.
Метою даної статті є визначення сутності, структури, основних чинників та специфіки розвитку впевненості майбутніх психологів.
Теоретичний аналіз проблеми дослідження. У нашому дослідженні ми опираємося на визначення В.Ромека, який розуміє впевненість у собі як «комплексну психологічну характеристику особистості, ядром якої виступає позитивна оцінка індивідом власних навичок та здібностей як достатніх для досягнення цілей» [ 2, с.20 ]. Впевненість психолога – це усвідомлення своїх можливостей і отриманих знань для майбутньої професійної діяльності, а також почуття незалежності, рішучості, емоційно-вольової стійкості.
Структура впевненості майбутнього психолога складається з когнітивного, емоційно-оцінного та поведінкового компонентів [3, с.106]. Когнітивний компонент включає пізнання себе у зв`язку з професією, знання про власні можливості та самоефективність.
Емоційно-оцінний компонент відображає самооцінку, самоставлення до себе як майбутнього психолога і виражається у позитивному емоційному фоні, який супроводжує будь-які, у тому числі, нові соціальні контакти.
Поведінковий компонент забезпечує зовнішню реалізацію потенціалу, закладеного на когнітивному та емоційно-оцінному рівнях. Поведінкова складова впевненості пов'язана з самоконтролем і саморегуляцією психолога.
Проаналізовані психологічні дослідження дозволяють виділити зовнішні та внутрішні фактори, які обумовлюють розвиток впевненості. До внутрішніх умов розвитку впевненості можна віднести адекватну самооцінку, задоволеність собою і життям, самоповагу, високий рівень домагань, активність та здатність самостійно ставити цілі, інтернальний локус контролю, низький рівень тривожності. Зовнішні фактори, які сприяють розвитку впевненості, включають соціальний статус і визнання, ставлення соціального оточення, оцінювання з боку інших значущих осіб.
Емпіричний аналіз дослідження. Експериментальне дослідження з метою визначення особливостей впевненості майбутніх психологів проводилося зі студентами Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (20 осіб) та Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка (77 осіб). Загальна кількість респондентів - 97 осіб, віком від 17 до 25 років.
У констатувальному експерименті нами був використаний комплекс стандартизованих діагностичних методик: тест С. Рейтаса „Впевненість в собі” і тест В. Ромека „Впевненість в собі”.
Аналіз отриманих даних за методикою С. Рейтаса «Впевненість у собі» свідчать про те, що результати більшості досліджуваних відповідають шкалам «середні значення впевненості» (46%) і «впевнені у собі» (31%). Скоріше невпевненими, ніж впевненими можна вважати 21% досліджуваних, для яких є характерною висока тривожність, слабо розвинена здатність адекватно виражати власні емоції.
За методикою С. Рейтаса занадто впевнених студентів було виявлено лише на першому (3 особи) і п’ятому курсі (8 осіб); серед студентів других, третіх і четвертих курсів занадто впевнених студентів виявлено не було.
Дуже невпевнених у собі серед досліджуваних не виявилось, що ми вважаємо позитивним моментом, так як для майбутнього психолога є негативними такі прояви невпевненості як висока залежність від думки оточення, слабка спроможність відстоювати власну точку зору, надмірна сором’язливість.
Отримані дані за шкалою впевненості в собі за тестом В. Ромека, в цілому, узгоджуються з даними, отриманими за методикою С. Рейтаса: достатній рівень впевненості в собі виявлено у 78%, недостатній рівень – у 16%, надмірно високий рівень впевненості - у 6% досліджуваних студентів.
Недостатній рівень соціальної сміливості за методикою В. Ромека було виявлено у 23% майбутніх психологів, в основному це студенти перших - третіх курсів.
Достатній рівень ініціативи в соціальних контактах, яка відображає поведінковий вимір впевненості в собі, характерний для 96% досліджуваних. Недостатній рівень ініціативи в соціальних контактах було виявлено лише у 4 % досліджуваних.
Висновки та перспективи. Перспективи подальших досліджень ми вбачаємо у визначенні окремих видів впевненості майбутніх психологів, а також у розробці науково-обгрунтованих психологічних програм індивідуальної та групової роботи з метою корекції та розвитку впевненості у майбутніх психологів.
Список використаної літератури:
1. Альберти Р.Е., Эммонс М.Л. - Умейте постоять за себя. Ключ к уверенному поведению. 2005. - 30 с.
2. Ромек В.Г. Проблема диагностики уверенности в зарубежной психологии (методом стандартизированного наблюдения) //Психологический вестник Ростовского государственного университета, Выпуск 2, Часть 1, Изд-во РГУ, 1997, С.419-434.
3. Толкунова І. Феномен впевненості як детермінанта діяльності //Соціальна психологія №3 (17). – К., 2006 - С. 102- 107.
