ФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ У ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ В 1939–1941 РР..

 

ПОД- СЕКЦИЯ 4. История Украины. 

Старка В. В.

кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії України

Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

 

ФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ У ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ В 1939–1941 РР..


Події вересня 1939 року доволі широко відображені у вітчизняній та зарубіжній історіографії [1]. Про те, навіть, більш ніж 70-ть років, що минули з часу тих подій, залишається низка малодосліджених аспектів. Зокрема, недостатньо висвітленими, залишаються трансформаційні процеси в східногалицькому селі, у сприйнятті місцевого населення, оскільки значна частина істориків, зосередила увагу на розкритті особливостей колективізаційних процесів чи репресивних діях влади [2].

У даному дослідженні, абсолютно не претендуючи на роль істини в останній інстанції, та зважаючи на тезовий виклад матеріалу, акцентуємо увагу на дослідженні процесу сприйняття та адаптації східногалицьких селян до нових суспільно-політичних реалій, що мали місце у вересні 1939 року.

Вересневі дні 1939 р. у життя простих селян внесли чимало нового. З одного боку, вони стали свідками того, як все "моцарство" польської адміністративної системи та війська, розвіялося, як дим, під натиском німецьких військ, та відбулося те, про що селяни тихенько співали: "ще польська не згинула, але згинуть мусить, ще поляк українцю мешти чистить мусить..".

Перебуваючи в стані навіть певної ейфорії, селяни інтуїтивно відчували, що крах польської держави ще далеко не завершився.

Власне 17 вересня 1939 р. жителі прикордонних галицьких сіл, що межували по р. Збруч із територіями УРСР, зранку побачили великі військові колони, що крокували під червоними стягами. Так розпочинався "визвольний похід" Червоної армії, що ніс із собою нові зміни.

Вступ частин Червоної армії відбувався під гаслами визволення "західноукраїнських і західнобілоруських братів", та закликів: "… що тільки Червона армія визволить польський народ від нищівної війни – і одержите можливість розпочати нове життя…" [3, с. 355].

Похід на західноукраїнські землі Червоної армії, не був спонтанним, а як відомо, ретельно спланованим. Тому з ініціативи місцевих комуністів (колишніх членів КПЗУ – В.С.), створювалися революційні комітети, що почали організовувати вітальні акції червоноармійцям. Не обходилося і без несподіванок. Так, частина вітальних брам була прикрашена синьо-жовтими стягами, котрі швидко зривали військові політруки та комісари, чим викликали певне обурення серед селян. У с. Затурин Підгаєцького району Тернопільської області місцеві націоналісти: "… з приходом більшовиків повісили на школі синьо-жовтий прапор. На другий день представники влади скинули прапор і стали шукати тих, хто його повісив" [4, с. 227]. Бувало, що вітальні акції організовувалися немісцевим елементом. За спогадами Василя Косарчука із с. Вишнівчика Теребовлянського району Тернопільської області: "восени 1939 р. збаламучена горстка малосвідомих селян під проводом учителя Дурдели, який тоді щойно повернувся з Америки, вийшла на пагорбок за селом вітати "братів-визволителів"" [4, с. 114].

Загалом певна частина західноукраїнського селянства (як правило націоналістичного налаштованого) сприйняла радянські війська вороже, хоча більшість – вичікувально.

Поведінка радянських керманичів та військових, котрі разом із своїми дружинами, в перші ж дні, буквально змітали всі товари в кооперативних магазинах в селах, доволі швидко витіснила ейфорію в селян, та дала зрозуміти в яких реаліях потрібно буде жити.

Хоча варто зазначити, що на перших порах "радянізація" західноукраїнських земель здійснювалася порівняно м’якими засобами, навіть репресивно-адміністративний тиск використовувався помірно.

З розпуском польської адміністрації, в селах утворився владний вакуум, котрий потребував змістовного наповнення.

 Власне, селяни сподівалися, що новостворені більшовиками органи місцевого самоврядування, будуть формуватися з добротних та поважних господарів, а представником державної влади, стане вибраний громадою "війт". Натомість в селах з’явилися прислані з центру "уповномочені", а членами селянських комітетів стали представники соціальних низів, сільські нероби, злодійчуки, пияки, котрих в народі називали "дідами чи дідвою" (тобто ті, що неохайно вели господарку, та мали занедбані садиби – В.С.). наприклад, у с. Мирне (Теляче) Підгаєцького району Тернопільської області наприкінці вересня 1939 р. в селі поселився політрук Лисенко, котрий в грудні 1939 р. з кількох злодійкуватих і ледачих громадян створив сільський комітет, який обрав голову сільради. В січні 1940 р. створили комсомольську організацію, куди пішли подібні жителі [ 4, с. 327].  Така "власть" на початках у значної кількості селян, викликала певне відчуття непорозуміння, а потім ненависті.

У радянського керівництва з цього приводу було своє бачення. Так, у зверненні від 29 вересня 1939 р. командувача Українського фронту С. Тимошенка зазначалося, що: "..створення по гмінах селянських комітетів з представників незаможників і середняків для захоплення поміщицьких і монастирських земель, а також земель великих державних чиновників і передачу цих земель біднякам та середнякам". Щоб контролювати процес створення селянських комітетів, такі органи формувалися на сільських сходах (що створювало ілюзію легітимності – В.С.), у присутності представників повітових тимчасових управлінь, та армійських політпрацівників. Принагідно, в селах, більшовики формували озброєні сільські дружини (переважно з нетрудових елементів – В.С.), що мали виконувати функції забезпечення громадського порядку [5, с. 37-38].

Варто зазначити, що серед "уповноважених", задіяних на відповідальній роботі в партійних, радянських та інших органах управління, переважали некомпетентні особи, освіта яких зазвичай не виходила за межі рівня середньої школи. Більшість з новоприбулих функціонерів продовжувала освіту на короткотривалих курсах пропагандистів. Відповідно такі працівники добре могли виконувати вказівки згори, про те не мали широкого кругозору, та неспроможні були самостійно мислити і приймати відповідальні рішення [6, с. 24].

  В грудні 1939 - січні 1940 р. владу на місцях від тимчасових комітетів перебрали партійні структури КП(б)У, створення яких розпочалося наприкінці листопада 1939 р. Власне партійні структури в західних областях України стали специфічною формою організації влади, перебравши на себе не лише партійні, а й державні функції.

   Так, 10 грудня 1939 р. бюро Тернопільського обкому партії затвердило склад 14 повітових комітетів КП(б)У, притому, що ще не було нового адміністративного поділу області. Райони тернопільської області були створені на 10 днів пізніше [6, с. 23].

Вибори місцевих Рад депутатів трудящих, котрі теоретично вважалися органами державної влади, відбулися в західній Україні лише 15 грудня 1940 р. Існування ж протягом року виконкому несформованого органу, аж ніяк не бентежило вище радянське керівництво, а лише засвідчувало ту обставину, що ці владні структури, зовсім не залежать безпосередньо від волі виборців, і що вони є лише придатком до партійних органів.

Селяни розуміючи. Що вибори місцевих органів – фарс, намагалися саботувати їх, чим викликали репресивні дії з боку органів влади. Так, у селах Кошилівці та Попівці Товстенького району Тернопільської області лише після відповідних "бесід" представників з району, селяни пішли на вибори в другій половині дня. У селі Норки тієї ж області, організатори виборів зробили кабіни для голосування напіввідкритими. Навіть за таких обставин, селяни зуміли викреслити всіх кандидатів. А бюлетені рясніли антирадянськими гаслами. У селі Цапівці Чортківського району Тернопільської області до виборчих дільниць селян "запрошували" бійці місцевого військового гарнізону [3, с. 359]. Перелік методів легітимізації органів радянської влади в західноукраїнському селі можна продовжувати.

Вибори до місцевих Рад 15 грудня 1940 р. остаточно завершили процес творення радянської адміністративної системи в Західній Україні. Одночасно вони засвідчили, що влада з недовірою ставиться до місцевого населення, адже лише в сільських радах посади голів і секретарів зайняли місцеві жителі (переважно не найавторитетніші – В.С.). однак коло їх повноважень було таке невелике, що лише номінально вони вважалися органами влади [7, с. 157-158].

З початком німецько-радянського збройного конфлікту, чимало представників радянських органів місцевого самоврядування були страчені місцевими жителями. Так, у с. Литвинові Підгаєцького району Тернопільської області за спогадами місцевого жителя Олексія Осадци: "у перші дні війни на скотомогильнику знайшли сім трупів колишніх совітських активістів села: Бартків Микола, Ткач Михайло з Литвинова – комсомолець, Ткач Павло – голова сільради, Зінь Андрій – вчитель, Мурмило Марія – завклубом, комсомолка, Щур Ганна – вчителька, комсомолка, Василишин Микола",  подібне відбулося і в с. Мирне того ж району, де з приходом німців 5 липня 1941 р. над прихильниками радянської влади здійснили самосуд [4, с. 49, 429].

Таким чином, у 1939-1941 роках, в східногалицькому селі була встановлена абсолютно чужа по відношенню до місцевих селян система організації місцевого самоврядування, що змушувала останніх сподіватися змін на краще, а в подальшій історичній свідомості селян цей період отримав назву   "за перших совітів".

 

Список використаних джерел

  1. Історія селянства Української РСР: У 2т. – Т. 2. – К., 1967; Гудзенко П.П., Кульчицький С.В. За щастя оновленої землі: Нариси історії колгоспного селянства зах. обл. УРСР, 1939–1979, – К.: Наук. думка, 1979. – 212 с.; Марискевич Г.Ф. Кірсанова О.А. Розвиток суспільно-політичної активності трудящих західних областей УРСР у процесі будівництва основ соціалізму. – К.: Наук. думка, 1981. – 220 с.; Петруня Н.А., Позняк В.Т. Масловский В.И. В борьбе с врагами социализма: Очерки истории классовой борьбы на селе в период построения основ социализма в западных областях Украины, 1939–1950. – Львов: Вища шк. Изд-во при Львов. ун-те, 1984. – 187 с.
  2. Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр.. /Документи, матеріали, спогади: У трьох томах. – Т. 1. 1939-1945 рр. – Львів, 1996.
  3. Український вибір: політичні системи ХХ століття і пошук власної моделі суспільного розвитку / В.Ф. Солдатенко (керівник). – К.: парламентське вид-во, 2007 р. – 576 с.
  4. Підгайчани в боротьбі за волю України. Історично-меморіальний збірник / [головний редактор Василь Ліщинецький]. – Детройт – Клівленд – Парма – Тернопіль: Видавництво "Горлиця". – 624 с. – (Історично-мемуарне видання).
  5. Кучерепа М.М., Вісин В.В. Волинь: 1939-1941.: Навчальний посібник. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – 486 с.: іл. 112 с.
  6. Кондратюк К. Політичні, соціально-економічні та духовні аспекти "радянізації" західних областей України у 1939-1941 роках / Кондратюк К. // 1939 р. в історії України і українців. Матеріали наукової конференції….
  7. 7.                  Кондратюк С. Встановлення сталінського тоталітарного режиму в Західній Україні (вересень 1939 – червень 1941 рр.) / Кондратюк С. // 1939 р. в історії України і українців. Матеріали наукової конференції….