МИХАЙЛО ЧЕРКАВСЬКИЙ − ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ ВОЛИНІ

 

ПОД- СЕКЦИЯ 4. История Украины. 

Ірина Скакальська

 

МИХАЙЛО ЧЕРКАВСЬКИЙ − ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ ВОЛИНІ

 

Проблема української інтелігенції надзвичайно важлива в процесі дослідження історії Волині  та й узагалі всіх українських земель міжвоєнного періоду ХХ ст. Адже ця соціальна група відіграла чи не найважливішу роль в економічному, політичному та духовному житті суспільства, а також в процесі формування модерної української нації. Вона була носієм національної ідеї, пропагувала її серед широких верств населення, а на початку ХХ ст. стала політичним провідником народу в боротьбі за побудову національної держави.

 Громадсько-політична діяльність М. Черкавського донині не знайшла цілісного висвітлення в історіографії. Проте його діяльність є знаковою у вище зазначеному контексті. Актуальність досліджуваної теми посилюється й тим, що історичний досвід регіональної діяльності українських постатей може бути використаний сучасними політичними діячами – представниками різних політичних партій.

Народився М. Черкавський у с. Якимівці у 1879 р. (тепер Лановецький р-н Тернопільської обл.). Закінчив у 1907 р. історико-філософський факультет Київського університету св. Володимира. Потім вчителював у Бессарабії. У 1909 р. з дружиною він переїхав на Волинь, де вчителював у Луцьку, потім у Дубно та у Дермані [1, с. 155]. За часів УНР був комісаром освіти на Волині [2, с. 176].

Улас Самчук, видатний український письменник, який навчався у Дермані, так згадує свого директора Михайла Черкавського – «солідний пан, видатний культурний і політичний діяч, який ще за царського часу викладав у середніх школах і видав українською мовою кілька брошур на тему «Просвіти»... Він був директором Дерманської учительської семінарії... Благородного вигляду добродій з тихим, хриплуватим голосом, до якого ми всі мали особливий респект, бо він був автором книжкових публікацій. За перших виборів до польського сейму і сенату 1922 р. він став сенатором й головою української сенаторської фракції, далі був активним громадянином» [3, с. 263]. Ось таким бачили сучасники Михайла Черкавського.

Зазначимо, що Михайло Черкавський є одним із засновників товариства «Просвіта» на терені Дубенщини та Кременеччини Волинського воєводства. Наприклад, його підпис стоїть першим під статутом Дубенської «Просвіти» 1920 р. Він відкрив загальнопросвітянські  збори у Дубні у квітні 1925 р. [1, с. 156].

Відзначимо, що М. Черкавський був діяльним членом всіх українських організацій на Волині, в тому числі і в Кременці. Він зумів себе проявити, як добрий організатор. Найбільшу активність він проявив як політич­ний діяч,  був членом УНДО. Зрозуміло, що земляки його поважали та підтримали на виборах до сенату. В 1922 р. Михайло Черкавський був вибраний від Кременецького виборчого округу сенатором польського парламенту [4]. Його обирають першим головою клубу представників українського люду у польському парламенті [5]. В сенаті М. Черкавський розвінчував антиукраїнську політику уряду, вимагав створення рівних з поляками прав та умов для розвитку української національної культури та шкільництва.

Виступаючи в сенаті 2 березня 1927 р., М. Черкавський відзначав: «Україна є тільки одна на цілому просторі українських земель, під усіма займанщинами, під усіма владами. І лише за таку Україну, за Україну соборну, за її природне право до незалежності, до самостійного життя, до її духовного розквіту і матеріального добробуту будуть боротися всі сили української землі». Підбиваючи підсумки роботи парламентарів в сенаті М. Черкавський зазначив, що Українська репрезентація багато зробила для захисту прав українського народу та якби не перешкоди польської влади, то досягнення могли бути вагомішими [6, с. 200].

У травні 1923 р. Михайло Черкавський брав участь у роботі народного з’їзду, який був скликаний у Львові Українською народною трудовою партією. Від імені парламентської репрезентації Волині, Підляшшя, Полісся і Холмщини він звертався до присутніх із промовою та закликом до об’єднання на єдиній народній платформі. На цьому з’їзді делегати обрали комітет, який очолив Українську народну трудову партію. В його склад увійшло 39 осіб, серед яких був і М. Черкавський [7, с.116].  Після об’єднання трудової партії з іншими й утворення Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) Михайло Черкавський був обраний членом  та заступником голови ЦК УНДО [8, арк. 5]. Звичайно, що це було визнання його впливовим політичним діячем. Головою УНДО  обрали Д. Левицького, до складу першого Центрального комітету увійшли і члени УПР-волиняни, а саме: сенатори М.Черкавський, О. Карпинський, посли до сейму Б. Козубський та С. Хруцький [9].

Михайло Черкавський займався активною видавничою, публіцистичною та журналістською працею. В Луцьку під його керівництвом виходили газети «Громада» (1925-1926 рр.) та «Українська Громада» (1926-1929 рр.). До речі, ще у 1917 р. в Житомирі вийшли такі його книги: «До інтелігенції на Україні» та «Національне питання в Росії» [4]. У житомирській періодиці з’являються різні статті М. Черкавського, наприклад, докладний огляд про наявну навчальну літературу у місцевих книгарнях [10]. У своїх статтях [11, с. 268] він піднімав важливі питання, що торкались функціонування української мови, піднесення культури, розвитку національної школи. У статті «Наше духовенство» він піднімає важливе питання освітнього рівня православного духовенства Волині. Автор підкреслює, що православні священики повинні бути «справжнім світочем не тільки віри й моралі, але культури і знання». Цим вони спонукатимуть прагнення народу до вивчення своєї культури, освіти [12, с. 179].

Статті М. Черкавського під псевдонімом М. Кс (тобто Михайло Костянтинович) часто друкувались у львівському журналі «Життя і знання», кременецькому часописі «Духовний сіяч» та інших [4].

Помер Михайло Черкавський у розквіті творчих сил від прикрого випадку. На вулиці у холодну пору підібрав кошеня, яке подряпало йому руку. Потрапила інфекція, почалося зара­ження крові. Антибіотиків тоді ще не було, лікарі ні у Кременці, ні у Львові не змогли нічо­го вдіяти. Помер і похований у Львові [5].

Львівська газета «Діло» 12 листопада 1929 р. помістила некролог-статтю за підписом письменника Володимира Островського під назвою «Дуби падають». Там рядки: «Він був всестороннім. І в цьому його великий драматизм останніх років його життя. Будучи членом партії, він був також голосом, який закликав до об’єднання всіх українців…Він вірив, що для абсолютного добра народу можна дійти шляхом злагоди, компромісу  і миру, залишаючись просто братами між собою…Все своє життя прокладав у боротьбі за єдність національного фронту і заради тієї єдності добре працював» [1, с.159].

Отже, висвітлено вплив політичної і суспільно-просвітницької діяльності М. Черкавського на формування патріотичних переконань українців Волині. Політичні уподобання М. Черкавського були пов’язані з національно-демократичною течією, репрезентованою УНДО. Саме такі представники української еліти, як М. Черкавський, продемонстрували польській владі приклад усвідомленого бажання відстоювати права свого народу. Він здійснив  свій внесок у процеси творення української державності, сприяв розвитку національної самосвідомості населення Волині.

 

Список літератури та джерел:

 

  1. Чернихівський Г. Портрети пером / Г. Чернихівський. − Кременець, 2001 – 334 с.
  2. Черкавський Михайло // Панчук І. Тернопільщина в іменах. Довідник / Ігор Панчук − Тернопіль, 2006. − С. 176.
  3. Самчук Улас На білому коні. На коні вороному: Спомини і враження. − Острог-Луцьк: Вид-во «Твердиня», 2007. − 446 с.
  4. Матвіюк М. Сенатор з Кременеччини / Микола Матвіюк // Діалог. − 2001. − 21 липня.
  5. Єфімчук Ф. До 98-ої річниці з дня народження Уласа Самчука [Електронний ресурс] / Ф. Єфімчук // Сайт памяті Уласа Самчука. – Режим доступу: http://samchyk.oa.edu.ua/a5.htm
  6. Пастернак Є. Нарис історії Холмщини та Підляшшя. Новітні часи. – Вінніпег-Торонто, 1989. – 380 с.
  7. 7.     Миць М. Я. Михайло Черкавський – політик, видавець і публіцист / М. Я. Миць // Тези доповідей та повідомлень V Волинської історико-краєзнавчої конференції 11-13 жовтня 1991 р. «Минуле і сучасне Волині. Історичні постаті краю». – Луцьк, 1991. – С. 116.
  8.  Держархів Волинської обл., ф. 46. Волинське воєводське управління, оп. 9, спр. 284. Матеріали ревізії Ровенського староства. Акти, списки, звіт, арк. 5.
  9. Звідомлення зі з’їзду // Діло. – 1925. – 15 липня. – Ч. 154 (10537).
  10.  Рудий Г. Розвиток видавничої справи за доби Центральної Ради та Української держави (за матеріалами української преси 1917-1918 рр.) [Електронний ресурс]  / Г. Рудий – С.314. – Режим доступу:  http://histans.com/JournALL/sid/12/2/15.pdf
  11. Черкавський М. Віра в Бога / М. Черкавський // Духовний сіяч. –  1929. – Ч. 25. – С. 268.
  12.  «Роде наш красний…» (Волинь у долях краян і людських документах). Наукове видан. / Упорядники Л. К. Оляндер, Л. В. Бублейник, М. М. Кучерепа – Луцьк: «Вежа», 1996. – Т. 2. – С. 179.