ОСНОВНІ ПІДХОДИ ПРИ ФОРМУВАННІ КАДРІВ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У 20-30-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ ( НА ПРИКЛАДІ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ)

 

ПОД- СЕКЦИЯ 4. История Украины.              

      Чорнодід Л.В.

                                                                      Доцент, кандидат історичних наук,

 Криворізький національний університет

 

 

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ПРИ ФОРМУВАННІ КАДРІВ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У 20-30-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ ( НА ПРИКЛАДІ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ)


    Одним з важливих напрямів діяльності партійно-державних органів у 20-30-ті рр. ХХ ст. в галузі наукового будівництва стало формування кадрів  соціалістичної наукової інтелігенції.

Це був складний  та довготривалий процес, який, на наш погляд, відбувався двома шляхами: залучення до співпраці і  перевиховання старої інтелігенції та вирощування нових кадрів з представників робітничого класу та селянства  В період з 1920р. по 1941 р. поповнення наукових сил відбувалося через  аспірантуру  науково-дослідних кафедр, аспірантуру вузів, а також  поповнення науковців здійснювалося з числа тих, хто приходив у науку з народного господарства. До початку 30-х років,  навчання аспірантів відбувалося на науково-дослідних кафедрах, які були самостійними установами і існували незалежно від вузів.

 Нові перспективи у справі підготовки науковців відкрилися після утворення у 1925 році інституту аспірантури при вищих учбових закладах, згідно «Положенню про керівництво справою підготовки наукових робітників», яке було прийнято Наркомосвітою РРСФР і затвердженого РНК СРСР у грудні 1925р.[6,с.5]

У 1930 р. ВУЦВК прийняв постанову « Про аспірантуру», яка була спрямована на вдосконалення справи підбору та підготовки кадрів для наукової роботи.  Крім виявлення осіб, які бажали і могли займатися дослідницькою роботою, курси, семінари, колоквіумні іспити виконували і іншу роль. Так, в задачу семінарів підвищеного типу входило « забезпечення … пролетарського складу майбутньої аспірантури».[1,с.5]

Проголошення класово-партійного принципу  у підборі кадрів на наукову роботу та возведення його в ранг державної політики у справі підбору кадрів, відкрило широкі можливості для залучення до наукової роботи народних мас, про що свідчив циркулярний лист ЦК ВКП/б/ від 8 червня 1926 року.   В зв’язку з цим, передбачалося створення спеціальних комісій, діяльність яких спрямовувалася таким чином, що основна перевага при відборі претендентів на наукову роботу віддавалася робітникам, батракам, сільській бідноті, середнякам та їх дітям, а також членам партії, комсомолу, членам профспілок. Незважаючи на те, що партійні і державні органи намагалися поєднати  принцип класового відбору з політикою дбайливого відношення до кадрів старої буржуазної інтелігенції, все ж не вдалося в повній мірі забезпечити умови для їх  повноцінної наукової діяльності, а також зберегти їх  в повному обсязі.

Формування соціального складу аспірантури знаходилося в веденні Центральної аспірантської комісії. В планах по прийому визначався відсоток робітничо-селянського прошарку. Так, у 1929 р. передбачалося, що основна частина рекомендованих на навчання, буде представлена вихідцями з пролетарського середовища. 24 липня 1930 р.  ЦК КП/б/У прийняв постанову

« Про контингент прийому в аспірантуру на 1930/1931 рр.», де місцевим партійним органам давалися вказівки по комплектації складу аспірантів. [3,с.44,45]

 По різним спеціальностям вони повинні були складати від 30 до 50%, тоді як вихідці з службовців повинні були складати – 25-30%. [8,с.314]

     Реалізація класового принципу відбувалася через сформований у 30-х роках  так званий інститут висуванства. Висуванство уявляло  собою нову форму підготовки кадрів соціалістичної інтелігенції. У другій половині 20-х років практика висуванства стала розповсюджуватися і на наукову галузь.  Курс на висуванство в науковій роботі був визначений «Положенням про інститут висуванства» (листопад 1926 р.) , яке було розроблено Наркомосвітою УРСР по вказівці ЦК ВКП/б/, де зазначалося, що  «поповнення кадрів наукових робітників вузів не може бути достатньо добре проведеним,  без попереднього висуванства, марксистські підготовлених студентів і надання останнім можливості  готуватися до наукової роботи». [5,с.873] Указана форма підбору кадрів сприяла розширенню партійного і пролетарського прошарку в науковому середовищі.

Паралельно з пролетаризацією наукової інтелігенції стояло питання про розширення партійного складу серед науковців. Важливу роль в цьому відіграла постанова ЦК ВКП /б/ (1929р.) « Про наукові кадри ВКП/б/», в якій були розроблені заходи, по створенню умов, що забезпечували підготовку комуністів – наукових робітників і просування їх на наукову роботу в усі науково-дослідні заклади24, куди передбачалося направити  15 тис. комуністів.[4,с.84] У 1930-1931 рр. при планування прийому до аспірантури науково - дослідних установ України передбачалося строго дотримуватися  класового і партійного принципів і забезпечити при цьому 50% робітничого і 40% партійного складу аспірантів.[7,c.61,90]

На наш погляд, до проблеми висуванства не можна підходити однозначно. З одного боку, використання такої політики, як однієї з форм формування кадрів для наукової роботи, відкрило широкий шлях в науку представникам робочих та селян, що сприяло в значній мірі підвищенню освітнього рівня в цьому середовищі, а також створенню нової соціалістичної інтелігенції. В той же час, широке застосування класово-партійного принципу в справі висування кадрів на наукову роботу,  призвело до того, що часто у науку проникали люди не зовсім підготовлені до наукової  роботи, які не мали достатнього професійного рівня. Але, серед висунутих у 20-30-ті роки на наукову - дослідницьку роботу були  талановиті аспіранти, вихідці з народу, які в подальшому стали академіками Академії  наук  УРСР і гордістю української науки. Це аспіранти Харківського зоолого-біологічного інституту І. М. Бланків ( член ВКП/б/, академік з 1951 р.), І.М. Поляков ( академік з 1948 р.), В.М. Нікітін ( член ВКП/б/, академік з 1967 р.) та ін.[2,c.68,69]

Таким чином, можна сказати, що з боку партійно-державних органів здійснювалися всі можливі заходи, щоб створити відданні владі кадри  наукової інтелігенції, яка б була слухняною в її  руках  і стала  б безвідмовним  виконавцем всіх її рішень. Особливу роль в досягненні цієї мети відіграло застосування  партійно-класового принципу у підборі кадрів на наукову роботу, який, взагалі, став  провідним  у формуванні  соціалістичної інтелігенції на протязі багатьох десятиріч існування радянської держави. Даний принцип сприяв залученню до наукової діяльності робітничо-селянських мас, але його однобокість призвела до обмеження поповнення науковців потомственою науковою інтелігенцією, яка була носієм високої культури та традицій в науці.

ЛІТЕРАТУРА :

1.  Бюллетень Укрпрофобра.- 1923.- №9-10.

2.  Державний архів Харківської області. – Ф. 2792, оп.12,спр. 32.

3.  Кадры. – 1930 - № 2.

4.  Кравицкий Г., Раевский Б. Научные кадры ВКП/б/. – М.,1930.

5. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства РСФСР - М.,1926.

6.  Справочник аспиранта. - М.,РАНИОН,- 1928.

7.  ЦДАВО України. – Ф. 166,оп.6,спр.7712.

8.  ЦДАВО України. – Ф.166, оп.6,спр.7713.